Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

03.08.2011

Громадська експертиза – інструмент розв’язання суспільно значущої проблеми…

Доповідь заступника голови Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення, директора Одеського суспільного інституту соціальних технологій, доцента ОРІДУ НАДУ при Президентові України, кандидата політичних наук Крупника Андрія Семеновича на конференції в Хмільнику…

Громадська експертиза як ефективна форма громадського контролю та участі громадськості в управлінні місцевими справами

За останні роки в наш ужиток увійшло нове поняття – громадська експертиза. На жаль, багато хто по різному розуміє сутність цього поняття, а дехто взагалі не розуміє, що воно таке є. І головне – навіщо. Тому спочатку варто розібратись у термінах.

За своєю нормативною суттю, яка визначена у Постанові Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 976, громадська експертиза – це оцінка інститутами громадянського суспільства (ІГС) ефективності діяльності органів влади з прийняття та виконання державно-управлінських рішень у певній сфері управлінської діяльності та підготовка ІГС на цій основі пропозицій стосовно розв’язання суспільно значущих проблем, які існують в обраній сфері. Ці пропозиції ІГС органи влади мають враховувати у своїй діяльності.

Під суспільно значущими проблемами розуміються питання, які належать до відання органів публічної влади на відповідній території та зачіпають інтереси значної частини територіальної громади або її окремих соціальних груп.

Громадська експертиза як форма участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики є складовою механізму демократичного управління державою. Це по суті змагання влади і громадськості на краще розуміння потреб та інтересів суспільства для якнайповнішого їх задоволення.

Отже, по суті громадська експертиза є інструментом розв’язання суспільно значущої проблеми, яка знаходиться у компетенції того чи іншого органу влади і яку береться вирішувати разом із владою ІГС.

А це означає, що при проведенні громадської експертизи треба чітко уявляти собі сутність соціальної проблеми, її витоки та можливі шляхи розв’язання. В іншому разі цей тонкий інструмент може перетворитись лише у засіб зведення рахунків, зіпсування нервів, задоволення амбіцій та політичних маніпуляцій.

Громадська експертиза як один із видів громадського контролю здійснюється шляхом зіставлення діяльності органу влади із відповідними соціальними нормами, на основі чого робиться висновок щодо відповідності цієї діяльності встановленим вимогам.

Але завдання громадської експертизи не зводиться лише до виявлення розходжень між заданим і фактичним. Головна мета громадської експертизи – усунення та попередження причин, які породжують цю невідповідність, забезпечення додержання об’єктами експертизи відповідних норм і вимог.

Варто нагадати, що поняття «громадська експертиза» згадується у таких законах, як: «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991); «Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення» (1994); «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995); «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності від (1999); «Про захист прав споживачів» (2005); «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (2003), а також у Водному Кодексі України (1995).

Разом із тим, чинна нормативно-методична база громадської експертизи є недосконалою, фрагментарною і явно недостатньою для її ефективного використання на практиці. Це стосується, перш за усе, відсутності норм, які би належним чином регулювали питання, пов’язані із забезпеченням громадської експертизи, в таких нормативних актах локального регулювання, як статути територіальних громад, регла-менти діяльності органів виконавчої влади, регламенти місцевих рад та їх виконкомів.

Інституційну базу механізму громадської експертизи складають чотири основні компоненти: суб’єкт, об’єкт, предмет та процедура його здійснення.

Суб’єктами громадської експертизи можуть бути інститути громадянського суспільства, до яких належать не тільки громадські організації, а й професійні і творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорга-нізації населення, недержавні ЗМІ та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Підкреслимо: не обов’язково зареєстро-вані, але й легалізовані шляхом повідомлення.

Об’єктами громадської експертизи є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Предметом громадської експертизи може бути діяльність вказаних органів у підвідомчій їм сфері щодо захисту прав і реалізації свобод громадян, задоволення їх потреб та інтересів.

Процедурна основа громадської експертизи закладена у Постанові КМУ № 976. Корисними для практичного застосування можуть бути також методичні матеріалі, які з’явилися на сайтах таких інститутів громадянського суспільства України, як Творчий центр розвиту особистості «ТОРО» (м. Кіровоград), Дніпропетровський координаційно-експертний центр з питань регуляторної політики, Хмільницька районна громадська організація «ПРАВО» та ін. (http://www.toro.org.ua; http://www.civicexpert.in.ua/documents/141_DCECRP_POSIB.pdf).

Ефективність громадської експертизи залежить від глибини розуміння її ініціаторами, організаторами і експертами сутності і витоків проблеми, від чіткості встановлення завдань, обґрунтованості еталонних норм, якості розробки і додержання усіх процедур експертизи, від кваліфікації експертів.

Громадськими експертами можуть бути громадські лідери та науковці, які є визнаними фахівцями у досліджуваній сфері. На етапі вивчення громадської думки у здійсненні громадської експертизи може також брати участь і широка громадськість, – як у безпосередньому громадському обговоренні, так і в соціологічних опитуваннях.

Громадська експертиза має здійснюватись із обов’язковим додержанням таких принципів: достовірність та повнота використаної інформації; гласність та відкритість на усіх етапах; професіоналізм та незалежність громадських експертів; наукова обґрунтованість, об’єктивність та комплексність експертних оцінок; особиста відпові-дальність громадських експертів та колективна відповідальність інститутів громадян-ського суспільства, що здійснюють експертизу, за експертні висновки і пропозиції.

Віддаючи належне тим організаціям і громадським експертам, які першими узялися за нелегку справу перетворення громадської експертизи з «голубої мрії» романтиків третього сектору у напружену практику суспільних перетворень, вважаємо за доцільне висловити деякі рекомендації щодо подальшого системного розвитку в нашій країні цієї форми участі громадськості в управлінні публічними справами.

Подальший розвиток громадської експертизи має базуватися на трьох «китах»:

Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення.

1. За галузями права і областями соціальної сфери 1. Створення та ведення Єдиного в Україні реєстру громадських експертиз 1. Нормативно-правове на локальному рівні (статути ТГ, регламенти, положення)
2. За видами органів публічної влади 2. Обмін інформацією між ІГС, які проводять ГЕ 2. Інформаційне – сайти органів влади, власні сайти ІГС, ЗМІ, розсилки
3. За цільовими групами (програмами) 3. Створення Української гро-мадської експертної ліги як асоціації громад. експертів 3. Фінансове (бюджетні кошти, міжнародні гранти, спонсорські внески)
4. За територіальною приналежністю 4. Регулярне проведення всеукраїнських та регіональ-них комунікативних заходів 4. Методичне (посібники, наукові дослідження, фахові публікації)
5. За профілем діяльності певних ІГС та ін. 5. Поєднання можливостей ПКМУ № 976 і ПКМУ № 996 5. Кадрове (система підбору і навчання експертів)

 

Для надання цьому процесу належної динаміки пропонуємо здійснити такі першочергові кроки:

  • створити з числа зацікавлених ІГС партнерську коаліцію з впровадження і розвитку громадської експертизи в Україні;
  • отримати міжнародні гранти через організації, які вже довели свою дієздат-ність у сфері громадської експертизи, – на інституціональний розвиток системи ГЕ;
  • розробити, видати масовим тиражем і розповсюдити серію посібників:

– «Громадська експертиза в Україні: кращі практики»;

– «Громадська експертиза в Україні: нормативно-методичне забезпечення»;

– «Громадська експертиза в Україні: абетка для експертів» та ін.;

  • провести Всеукраїнську науково-практичну конференцію на тему: «Громад-ська експертиза в Україні: нормативно-методичне та організаційне забезпечення»;
  • розробити і пролобіювати поправки до законодавчих актів, які покращать правові умови розвитку громадської експертизи;

Потребує також належного наукового обґрунтування і практичної апробації методика здійснення громадської експертизи на усіх етапах її підготовки, проведення та реалізації експертних висновків та пропозицій.

Зокрема, уявляється обов’язковим наявність «нульового» етапу громадської експертизи, коли ІГС попередньо виявляє актуальну соціальну проблему, здійснює її діагностику і на цій основі формує стратегію її розв’язання за допомогою громадської експертизи – як технічне завдання, своєрідний дороговказ проведення цієї експертизи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *