Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

05.05.2014

ЛИСТИ ДО СЕБЕ. І ДО НАС

viraВід війни ліків нема!

Від війни нема ліків!

Останній щоденниковий запис Олеся Гончара,

за десять днів до смерті.

Скільки б літ не минуло – вона  не покидає. Приходить у сни, тривожить пам’ять і – болить… Бо не всі вернулись, бо не все прощено, бо не все сказано. Дійсно, не знайшлося ще ліків, які вгамували б біль душі. Біль за втраченим і побаченим у пеклі війни. Усевладний час-убивця, він стирає із людської пам’яті миті щастя, але не здатен знищити в мозку ті комірки, де зберігається ЖАХ ВІЙНИ.

Уже майже всі ветерани Вітчизняної  війни відійшли в потойбіччя. І вдови. І діти війни. А за ними ховається у мороці  ЖАХ ВІЙНИ і ПРАВДА про неї. Виникає спокуса у наступних поколінь, не обтяжених пам’яттю про  війну,  спровокувати нову бойню – більшого чи меншого масштабу. І ми з вами сьогодні , на жаль, у цьому переконуємося. І той, хто вважає себе всемогутнім володарем світу, хто тримає палець на спусковому курку, сьогодні воліє не думати, що принесе людям війна. Але ж , люди, невже ми забули?

«Вісім діб наші солдати ритмічно, підбадьорюючи себе голосним «Ура!» заполоняли передзамковий простір і, не добігши кількох кроків до води, падали бездиханні. Вісім діб у Хмільнику перед замком напластовувалися тіла наших солдатів одні на других, і не було жодної змоги «прибрати» той плацдарм із тіл. Вісім діб, як повідомляло «Совінформбюро»…На фронте шли боиместногозначения», – я цитую спогади про війну , які ввійшли у книжку нашого земляка,нині киянина, Бориса Кульчицького «Листи до себе». Вона вийшла друком ще 2009 року, мала хороші читацькі відгуки. Цього року на її основі було знято на кіностудії «Гіпаніс» режисером Миколою Загороднім  документальний фільм про Хмільник у роки війни. У кадрі  говорять самовидці, ті люди, у душах яких війна залишила свій страшний  незнищенний  слід. Останні події в Україні та світі змусили мене прочитати наново рядки книги, вчитатися, щоб збагнути справжнє обличчя війни. Війна без гриму й ретуші – потворна. « 9 січня 1942 року о 4-ій годині ранку містечко з усіма його околицями прокинулось від пострілів , автоматних черг, зойків ті несамовитого вереску, владних криків німецьких жандармів та несамовитої лайки українських поліцаїв. Євреїв гнали до ями.

З Верхньої і Нижньої Вугринівки, з Мазурівки та Січкарівки, з Озерянки та Слободи йшли жінки з дітьми , старенькі з онуками, батьки зі своїми родинами , вже сформовані катами в колони. Було сніжно, дуже холодно і морозно. Поверх людських голів стояла густа пара. «Християни» гнали іудеїв до ями», – це чіпка хлоп’яча пам’ять зробила довічний «знімок», який відтворив вже немолодий чоловік у своїх спогадах . Переказуючи його, він не може позбутися тремтіння в голос іі через сімдесят років потому. Скажи, читачу, чи хоче хтось повторення цих жахів?! Хоче. Але на те є ми на своїй землі, щоб не впустити смерть і  війну  в свої домівки.

Я маю за честь часто ( більше листовно)  спілкуватися з Борисом Івановичем Кульчицьким. Знаю, що він пише продовження «Листів до себе». Це така ж правдива і болюча сповідь, яку варто читати усім, особливо тим, хто не знає війни. Зранена його пам’ять видає жахливі подробиці  перших післявизвольних днів. Гори вбитих військових заполонили місто, до їхнього поховання долучали підлітків: « Через годину-другу стало помітно, як встеляється земля з тилу садиби лікаря Анчевського ( тепер магазин «Дари моря») штабелями людських тіл. А ще через якийсь час штабелі виросли вгору  в  людський зріст. .. Уся робота відбувалася в гнітючій тиші, сказати б, мертва тиша супроводжувала цей процес…» ( Цитую з дозволу Б.Кульчицького його лист до авторки статті).

Читайте «Листи до себе», вони адресовані нам. Читайте , і нехай жодне наступне покоління не має жахливих спогадів про війну.

Віра Степанюк.

9 Comments on “ЛИСТИ ДО СЕБЕ. І ДО НАС

Небайдужий
05.05.2014 at 20:54

Коли вже припиниться цей брехливий словесний понос про “дєди ваєвалі”? Які на фіг “штабелі людських тіл”? Звідки вони там взялися, коли: “…в боях за місто загинуло 156 (СТО П’ЯТДЕСЯТ ШІСТЬ!) воїнів 71-ї і 276-ї стрілецьких дивізій” (Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. ст.670)?!. 156 трупів, звісно, немало і це також велика трагедія, але в “штабелі” їх скласти, при всьому бажанні, досить проблематично… надто маленькою вийде площа, на якій “кипіли” десятиденні “запеклі” бої. Для прикладу, в січні цього року на київському Майдані Незалежності за два дні було вбито снайперами приблизно стільки ж людей, але “штабелів людських тіл” ніхто не спотерігав.
Ось, як описано процес захоплення міста совєцькою армією в “Історії міст і сіл УРСР”: “10 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили лівобережну частину Хмільника. Правобережжя німецькі війська утримували до 18 березня- засіли в Хмільницькому палаці, дуже зручному для оборони [до речі, за 10 днів “запеклих боїв” той палац якимось дивом залишився цілісіньким і майже не постраждав… Чому так? Ніхто не задумувався?]. Щоб вибити звідти фашистів, бійці роти лейтенанта М. М. Волобуєва переправились вночі через річку з боку, куди вогонь ворожих кулеметів не сягав. З протилежного боку до палацу увірвалися партизани. Після РУКОПАШНОГО [а ось вам і відповідь на запитання, чому палац, в якому 10 днів сиділи німці, зовсім не постраждав. Його просто-напросто ніхто не обстрілював протягом тих 10 днів “запеклих боїв”] бою Хмільник був повністю визволений від окупантів.” (ст. 669)
Кульчицькому б казочки писати чи романи фантастичні. Зі спогадами щось слабувато виходить, то у нього “німецькі мінометні батареї на даху палацу”, то “німецькі кулемети в підвалі”, то дві родини вісім днів сидять в самому епіцентрі бойових дій в погребі костелу (невже ніхто жодного разу “до вітру” не виліз з погребу? чи воду не пили? і т.д.). Ну, який дурень міномети на дах ставить, коли міномет стріляє “навісом”?… І таких чи подібних ляпсусів в його спогадах процентів 90%, якщо не більше.
Та й Іващук щось зовсім довіри не викликає в якості очевидця подій… Які “колони по 2,5-3 тисячі євреїв на розстріл”, коли всього хмільницьких євреїв за роки німецької окупації було розстріляно 2,9 тис. чоловік (якщо вірити напису на пам’ятнику в лісі)?… Ну, і так далі.

Небайдужий
05.05.2014 at 21:13

Хоча, перепрошую, не звернув уваги… в штабелі тіла загиблих бійців складали місцеві жителі, коли прибирали їх по закінченні боїв з території нинішнього парку. Тоді може бути. Вірю 🙂 Виходить, що за 7 днів командири ЧА бездумно вгробили 156 життів своїх солдат “лобовими атаками” на палац, а на восьмий день лейтенант Волобуєв здогадався зайти з тилу і тихенько вирізати сплячих в палаці німців.

Естер
06.05.2014 at 08:08

До “Історія міст і сіл УРСР.” теж варто ставитися з обережністю, якщо не сказати з упередженістю. Про кількість загиблих у 2-й Вітчизняній Війні і досить точаться суперечки.

LEON
06.05.2014 at 08:44

Старі совєцькі часи, до Дня Перемоги, щось необхідно невеньке підсунути, ось і фантазують “літописці” підбурюючи народ, розколупуючи болючі рани ветеранів. Пане Небайдужий, не звертайте уваги на них, ці “літописці” не варті цього.Ви памятаєте скільки чоловік несли колоду з леніним,я сам факт памятаю а скільки чоловік її несли ні але кожного року знаходилися люди, які стверджували , що вони її несли. Так і в даний час кожного року нові свідки і нові факти визволення Хмільника.

Небайдужий
06.05.2014 at 10:00

Я згоден, що “Історія міст і сіл УРСР”- джерело сумнівне, як і будь-яка совєцька книжка про історію. Тут без питань.
На території нашого міста є 4 братські могили воїнів ЧА, в яких загалом поховано 370 чол. з них:
1. 242 чол. (на кладовищі);
2. 8 чол. (вул. Кірова);
3. 105 чол. (вул. Леніна);
4. 15 чол. (вул. Привокзальна).

Небайдужий
06.05.2014 at 16:32

Про інтенсивність боїв за Хмільник протягом 10-18 березня 1944 року можна судити із задокументованих зведень про безповоротні втрати військ, зокрема, 276-ї срілецької дивізії http://www.obd-memorial.ru/html/search.htm?lp=T~276&dateout=P~10.03.1944&entity=000000001111110&entities=28,27,23,34,22,20,21
Інформація 100% достовірна і досить цікава. Відповідно до архівних документів 276 сд дивізія протягом вказаного періоду мала такі втрати по дням:
10 березня: 57 чоловік;
11 березня: 10 чоловік;
12 березня: 12 чоловік;
13 березня: 6 чоловік;
14 березня: 2 чоловіки;
15 березня: 3 чоловіки;
16 березня: 2 чоловіки;
17 березня: 4 чоловіки;
18 березня: 5 чоловік.
Всього за цей період дивізія втратила вбитими 101 бійця…
Отже, з наведеного випливає, що наймасштабніші бої за наше місто точилися 10 та 11 березня.

Небайдужий
06.05.2014 at 18:51

А 71-стрілецька дивізія протягом 3-21 березня 1944 року втратила вбитими 100 бійців.
Отже, цифра в 156 загиблих в боях за Хмільник, наведена в “Історії міст і сіл УРСР”, видається мені цілком реальною.
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=53188970&page=3
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=56307140&page=1

Олег
06.05.2014 at 22:20

Покійний дід воював в Угорщині(звільняв). Вбивали мадярів, гвалтували жінок, повально мародерствували. Це під час двохмісячного захоплення Будапешта. А потім усі дивувалися жорстокості угорців в 1956 році по відношенню до наших військовослужбовців. Радянські війська в Угорщині, Австрії, Словаччині, Румунії і т.д НЕ БУЛИ ВИЗВОЛИТЕЛЯМИ!

Небайдужий
06.05.2014 at 22:23

та вони і в Україні були окупантами

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *