Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

19.08.2015

НОВОПРОЧИТАННЯ. Хай вірить душа в перемогу!

viraХай вірить душа в перемогу!

 В.Тарноградський

Цього місяця серпня мине вже 134 роки від дня народження нашого земляка, поета з трагічною долею і душею сміливого птаха – Валер’яна Петровича Тарноградського. Небагато зі створеного цим полум’яним українцем відоме широкому загалу, а якщо врахувати, що поезією цікавляться одиниці ( як у Ліни Костенко – Поезія потрібна дивакам// Поети не потрібні вже нікому), то навряд чи багатьом сьогодні на слуху рядки його віршів. Невеличка збірочка «Життя і волі голоси», видана 2006 року завдяки добрій волі й наполегливості науковців Анатолія Подолинного та Костянтина Завальнюка, сьогодні доступна читачам, але чи помітив її сучасник. Чи не стерли ваги її змісту роки?  Часова відстань справді значна – 30-і – 40-і роки ХХ століття – а от суспільні  проблеми й завдання – близькі. Щоб читач переконався в цьому, я би хотіла зацитувати рядки з поезій В.Тарноградського:

Орлині виросли в нас крила,

Ми переможемо врага.

Згадай синів твоїх могили,

Вітчизно, мати дорога!( 1943).

Сьогодні під цими рядками може підписатися кожен із нас.  На щастя чи на жаль. Писані слова під впливом страшних подій 1943 року, коли фашисти здійснили у Вінниці розкопки масових поховань репресованих і знищених радянською владою людей, сотні наших краян знайшли там останній прихисток. Це варварство сколихнуло й обурило багатьох, розкрило очі на діяння промосковської влади; а поет, як речник справедливості, відгукнувся палкими рядками. За іронією долі «проклятий враг» вернувся менше ніж за рік часу і взявся активно «зачищати» Україну від «непевних елементів». Звісно ж, не минув арешту наш земляк. На допитах, які проводили активно й інтенсивно старший слідчий Табаченко й молодший лейтенант Слєпцов, у вину ставили поетові його співпрацю з газетою «Вінницькі вісті», де протягом 1941 – 1943 років були видрукувані майже в кожному номері вірші Тарноградського. У постанові про звинувачувальний вирок зокрема сказано ( цитую мовою оригіналу): « В дни диких пыток и зверств, учиненныхнемецкими карателями, стараясь замести следысвоихпреступлений, оккупационныевойсканачалипроизводитьраскопки в городе Виннице, устанавливать число жертв, пострадавшихякобыблагодарятеррорусоветскойвласти.

Выполняяуказаниянационалистов , разделяяихвзгляды, стоя на ихплатформе, клевеща на советскуювласть, Тарноградскийпишетстихотворение «Згадай синів твоїх могили». Вісімнадцять літ каторги мали вгамувати прагнення поета до правди й справедливості, позбавити його бажання бачити Україну незалежною від жодної  – радянської чи фашистської – систем. Парадокс ситуації полягає в тому, що новітній фашизм прагне того ж, що Гітлер у ІІ Світову, – і тому Вітчизна-Україна знову оплакує найкращих.

Поет непомильно знав ворога своєї землі,на нього неодноразово вказував у віршах:

…На муки

Бог Україну не віддасть.

І проклянуть сини і внуки

Тебе, Москви кривава власть!

Геть вражу власть! Вона лишила

Тут за собою кров і жах,

Самі руїни та могили

І гнів безмежний у серцях. ( 1943).

Залишається створити відеоряд із кадрів будь-якого міста нашого Сходу , зайнятого ворогами, і буде абсолютне відчуття сьогодення. І точне відтворення почуттів, якими пройняті душі українців.

Поетам випадає місія натхненників. Може в самого закрадається зневіра в душу – але людей маєш підтримати й окрилити словом своїм, залишити сумніви й тривоги.

Поет бачить ціль , куди прямувати  Україні, його рядки дихають оптимізмом і «словом вогненним»:

Не треба скорбот і турботи,

Собою журитись не час,

Коли так багато роботи

По всій Україні для нас…

Хай вірить душа в перемогу!

Двадцяте століття – це грань!

З Новою Європою в ногу

До славних, великих придбань! ( 1943).

Тарноградський дошка

Суспільні збурення, війни та негаразди спонукають до згуртування, до чистоти

помислів, до високих порухів душі. Поезія – найвищий вияв духовності, вона

здатна – переконана в цьому! – об’єднувати і давати нові сили в боротьбі.  А вірші

справжніх поетів піддаються новопрочитанню, бо у них закладені нетлінні думки.

…Я ж хіба не співець свого краю,

А чи ж ліра моя не дзвінка?

Хоч би й смерть – я не втрачу від того!

Для поета і смерті нема,

Бо натхнення душі золотого

Навіть смерть не відніме сама…

І по смерті жить буду я , Боже!

В своїх співах воскресну я знов,

Бо любов навіть смерть переможе,

А поезія – вічна любов!

Віра Степанюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *