Одкровення розбитого серця…
До Дня святого Валентина присвячується А. Б.»
Людмила навчалася на другому курсі одного з Вінницьких університетів. Жила в гуртожитку, та через неспокійне для навчання життя батьки 18-річної дівчини вирішили забрати її звідти. Домовилися зі старенькою родичкою, яка мала простору трикімнатну квартиру і жила в ній з онуком – братом дівчини. Ще до переїзду бабуся попередила, що має квартиранта-студента, який навчається з її онуком.
Зібрала Людмила свої пожитки і – вже стояла біля дверей квартири. Думки снували в голові одна за одною: як буде жити на новому місці, чи буде миритися з квартирантом, якою він виявиться людиною, адже сама не терпіла розважливих хлопців та ловеласів, на залицяння яких реагувала досить агресивно. Не знала, що чекає її далі. Натиснула на дзвінок. Двері відчинилися, а на порозі… вона від несподіванки на мить наче завмерла. Високий, стрункий, блакитноокий юнак щиро посміхався до неї. Приємна зовнішність та привітність хлопця вразили дівчину. Якщо це було не кохання з першого погляду, значить, кохання ніколи й не існувало. Та попри почуття вона не поспішала з висновками, адже, як кажуть, перше враження дуже часто оманливе. Першим заговорив юнак, назвавшись Андрієм.
Жили вони тихо-мирно. Дівчина жила у кімнаті зі старенькою, з якою досить швидко здружилася. Та й Андрієм не сварилися. Щоранку снідали вдвох, разом ішли до трамвайної зупинки, звідки Люда добиралася до свого навчального закладу. Хлопець виявився дуже розумним, галантним, уважним. У своєму місті, та й в університеті займав перші місця у грі в шахи… Людмила не раз замислювалась: «Хоча й не існує ідеалів, але він – це саме той, з яким би поєднала життя. З яким пішла б на край світу…»
Вечорами хлопець з дівчиною розмовляли, разом дивились кінофільми, а Андрій вчив дівчину грати в шахи й показував різноманітні карточні трюки. Вони не були парою – були просто добрими друзями. Іноді юнак допомагав своїй сусідці у навчанні, підтримував у важкі години і для підняття настрою грав під гітарний акомпанемент жартівливих пісень. Співав гарні балади і присвячував їй романтичні серенади. Навіть просто знаючи, що він є поряд, що може з ним спілкуватися, допомагати, – була щасливою. Але, хоча й мала до нього такі щирі почуття, на жаль, була несміливою. Через що й страждала.
Одного разу хлопець не прийшов з лекцій. Такого ніколи не було. Людмила чекала, думала: «а раптом десь затримався з друзями, приміром, в комп’ютерному клубі». Мобільні телефони на той час для простих людей були розкішшю, тому й змоги подзвонити теж не було. Ближче до ночі закралася в серці тривога… Не через ревнощі, а страх за його життя… До ранку не могла заснути, а серце, здавалося, могло розірватися від розпачу. Вранці прийшов… «Слава Богу! Живий! Де ти був? А чому засмучений, що сталось?» Розповідає. А обличчя раз за разом «змінюється» від болю. Виявляється, ввечері він з хлопцями пішов у кафе, перед тим залишивши речі на квартирі. Виграв черговий турнір з шахів, тому й вирішили відсвяткувати. Повернувшись уночі додому, його затримали працівники патрульної служби. Оскільки він був напідпитку й без документів – забрали з собою! Наступне питання: «Вони тебе били?». «Так. Нирки болять дуже, та й язва дає про себе знати». В ту мить Людмила зрозуміла, що якби з ним щось сталося, то б і її життя переплелося полином… Пройшло ще більше часу, а дівчина боялася зізнатися в своїх почуттях. Була нагода, але завжди все через щось зривалося. Вже близько шести років Андрій одружений, щоправда, не мають ще дітей. А дівчина, згадуючи у важкий час ті щасливі дні, зігріває тим самим своє самотнє серце… Відтоді минуло небагато часу, але за той час відбулося так багато всього: біль, страждання, розчарування, зрада того, кому вірила понад усе, брехня і плітки … Але, можливо, саме так розпорядилися вищі сили, щоб випробувати на витривалість, навчити, що у світі не все так казково, як у мріях, що весь світ – це суцільна брехня, люди – зрадливі, і що в цьому світі виживає лише найсильніший… Але й добра багато було, що не дало дівчині повністю «опустити руки».
P.S. Дівчина, яка поділилася зі мною своїм минулим, надіється на те, що колись той юнак прочитає її одкровення і впізнає себе. Вони не будуть вже разом, можливо, колись випадково зустрінуться, але їй важливо, щоб він знав про її чисті почуття. Тоді й зрозуміє, що даремно сварився зі своїм другом за неї, що вона насправді кохала не С., як колись думав, а лише його.
Божена Квітка.
Руслан
14.02.2011 at 18:57Занадто драматично як для такого гарного свята(((
Слободянська Кішечка
14.02.2011 at 20:15Гаран але сумна історія))) А ще,напрошується висновок, що треба бути сміливішими і говорити про свої почуття)))
R0m@Nuke
14.02.2011 at 20:35А мені напрошується інший висновок, але я його не озвучу бо знов будуть крики і сварки(((
Руслан
14.02.2011 at 20:39що за лажа чому я романюк )))))
Руслан
14.02.2011 at 20:43А мені напрошується інший висновок, але я його не озвучу бо буду знов слухати різні “приємні” речі від автора
R0m@Nuke
14.02.2011 at 20:48Ачуметь!!! а в мене викинуло Руслана електронку))) ВОВА не колоти світом!!
Віталій
15.02.2011 at 11:06Кохання – то взагалі досить драматична штука… Навіть в таке свято…
Віталій
15.02.2011 at 12:24Сергію, а ти сам не втомився від того, що все знаєш, але не скажеш? Це не інтригує, а смішить…
Руслан
15.02.2011 at 13:26Якщо для когось це драматична штука, то не треба всім іншим псувати настрій в свято, може для іншик це дуже світле і приемне почуття, а не драматична штука)))
Віталій
15.02.2011 at 15:21Тебе хтось заставляв все це читати?))))))))))))))
Руслан
15.02.2011 at 16:19Звісно ні, але помітки не для слабонєрвних немає, тому я не можу взнати про що написано доки не прочитаю, от така от халепа)))
R0m@Nuke
15.02.2011 at 16:37Пане Віталію якби ви були ДУЖЕ УВАЖНИМИ і знали б мене так як ви думаєте ТО ЗНАЛИ БИ ЩО Я Б НІЗАЩО ТАКІ СТАТІ НЕ КОМНТУВАВ БИ!!
Для Сліпих Розясню що то був Руслан!
Руслан
15.02.2011 at 16:45Це Вова винен це все він))))
Віталій
16.02.2011 at 12:09Я запропоную адміну помітку “НЕ для слабонєрвних” помістити на самому сайті))))
Руслан
16.02.2011 at 15:54Ага, в прямо в назві)))
Слободянська Кішечка
16.02.2011 at 18:17Ну ви просто красавчики, навіть таку гарну статтю обгадили так, що її вже навіть читати не хочеться(( Це у вашому репертуарі, ніхто й не сумнівався(((
Руслан
16.02.2011 at 18:47Так це ми вміємо)))) Але хіба погано що в когось є власний погляд на деякі речі(це я про себе)
Козарлюга
16.02.2011 at 19:32Гарна історія
Козарлюга
16.02.2011 at 19:33Якось трохи неправдоподібно
R0m@Nuke
16.02.2011 at 19:40кожна така історія має бути прикрашена капелькою неправдоподібності)) но такі як я просто вносять РЕАЛІЗМ в такі історії!))) Сомлі, сльози, крики все не повна єрунда! якщо ти не хоч щоб з тобою такого не було то і не буде!! БУДЬТЕ РЕАЛІСТАМИ! і довше проживете!
Віталій
17.02.2011 at 11:34Таке враження, що ви ніколи не закохувалися… Що ж тут нереального? Чи кожен з нас не має що згадати? Причому завжди думаючи: от би повернути той час… От якби я тобі був/була сміливішою… От якби… То ж не варто ставитися до цього занадто критично…
R0m@Nuke
17.02.2011 at 11:52не закохувався ніколи і не закохаюся! Я САМЕЦЬ І В МЕНЕ ПОЛІГАМІЯ НА ГЕНОМУ РІВНІ))) так симпатія виникає до всіх но не надовго!))) Добився – відпустив))))
ніколи не кажу от якби вернути час я просто дію зараз))))
Віталій
17.02.2011 at 12:24Мені тебе шкода…
R0m@Nuke
17.02.2011 at 12:44а мені тебе!))) напевно ще більше ніж ти мене)
Руслан
17.02.2011 at 14:27А от мені Віталія не шкода він на вербував гарненькими дівчатами і сидить там як шейх, а вони навколо нього бігають забувши про все навколо, рай а не життя))
Волошка
18.02.2011 at 10:46А мені шкода тих дівчат, яким вішають лапшу на вуха і кажуть одній, що вона для нього – світло в кінці темного тунелю, а насправді говорять такі речі ще багатьом…
Якщо хлопець говорить дівчині з самого початку, що не має наміру на довгі стосунки – значить він з нею щирий. І це краще, ніж дурити голову їй, а потім все одно знайти іншу.
Думаю, що кохати треба щиро, і якщо маєш когось коханого, не варто думати про стосунки на стороні. “За двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш”…І це закономірно.
Кохати – це прекрасно! Але дуже важливо знати, кого кохаєш)
Руслан
18.02.2011 at 10:55А хлопців вам не шкода пані Волошка? Не тільки ж дівчатам вішають лапшу на вуха, є такі дівчата що похлєщє хлопців вміють вішати лапшу і дуже вміло цим користуються
Волошка
18.02.2011 at 11:16Та й хлопців жаль-) Але хлопці частіше дуже вміло цим користуються. А потім наговарюють на дівчат, які вони … і ….
Віталій
18.02.2011 at 11:28Думаю, що комплімент щодо “гарненьких дівчат” мої колежанки оцінять)))
Слободянська Кішечка
18.02.2011 at 16:25Ну невже так важко хоч одну гарну цікаву статтю не спаскудити??? Я розумію, що це у вас в крові, але ж все таки!!! Можна хоч раз написати щось нормальне, а не постійно все тільки гадити, не можна ж так!!! Люди, схаменіться!! Крім тієї гидоти, яку ви пишите, в житті є ще й прекрасні речі, такі як кохання, а не лише тваринний інстинкт до розмноження!
Каралька
18.02.2011 at 16:29Вже оцінили… за що моє “Дякую!”:))))))
Руслан
18.02.2011 at 17:45Слободянська Кішечка здається ми вже це вище проходили)))
Слободянська Кішечка
18.02.2011 at 18:25Проходити, то проходили, але видно не до всіх доходить з першого разу!))
R0m@Nuke
18.02.2011 at 18:43” Якщо хлопець говорить дівчині з самого початку, що не має наміру на довгі стосунки – значить він з нею щирий. І це краще, ніж дурити голову їй, а потім все одно знайти іншу. ”
Пані Волошка якщо дівчині відкрито сказати для чого вона тобі потрібна то не думаю що вона залишиться далі з тобою розмовляти))) краще приукрасити, а далі як карта ляже)))
А що до того що дівчата БІЛЬШЕ вішають макаронів на вуха ніж хлопці! + ви користуєтеся становищем слабкої статі)) І за вами бігаю бігають всебічно намагаються догодити вам! Я ЩЕ ЖОДНОГО ВИПАДКУ НЕ БАЧИВ ЩОБ ДІВЧИНА “УХАЖУВАЛА” ЗА ХЛОПЦЕМ!!
Ми не гадимо ми просто висловлюємо свою думку! БО НЕ ВСЕ В НАШОМУ ЖИТТІ ГАРНО!
Слободянська Кішечка
18.02.2011 at 18:50В даній ситуації, ви гадите)))
R0m@Nuke
18.02.2011 at 19:03НІІІІІ і ще раз НІІІІІ!
НЕ ВСЕ В ЖИТТІ СКЛАДАЄТЬСЯ ГЛАДКО! БУВАЮТЬ І ЯМИ! ОТ САМЕ ПРО ТАКІ ЯМИ МИ І ПИШЕМО!
Слободянська Кішечка
18.02.2011 at 19:18Ну пишіть про ями але не обгажуйте статтю)))
Віталій
21.02.2011 at 12:04Звичайно в житті не все так “гладко”. Але сама стаття якраз і розповідає саме про це… І справді не варто “гадити” ні автора, ні статтю…
Руслан
21.02.2011 at 13:06Чого ви вчепились зі своїм “гадити” нічого ми тут не гадимо
R0m@Nuke
21.02.2011 at 15:29а хто гадить статтю або автора?
Віталій
22.02.2011 at 10:59Блін, прям Круть і Верть з казки “Колосок”… “Не я”… “Не я”…)))
Руслан
22.02.2011 at 21:42Блін, прямо дитячий садок, може ще буквар процитуєш)))
Віталій
23.02.2011 at 11:50))))))))))))))))))
Волошка
23.02.2011 at 12:02Якби всі читали тільки романтичні історії з хорошим кінцем, то б не відчували реальності. Ну, що кому… і кому що подобається))))
Віталій
23.02.2011 at 12:31Мені історія дуже сподобалася й нагадала багато чого… Колись А Грін в романі )чи повісті) “Та, що біжить по хвилях” (рос. “Бегущая по волнам”) досить гарно змалював понняття “Несбывшееся”. Коли вперше прочитав статтю, то відчув емоції, схожі з тими, які викликав твір Гріна… Подивіться на проблему ширше… Адже ми шкодуємо не тільки за втраченим коханням…
Волошка
23.02.2011 at 12:44Так, справді. Не тільки за коханням))
Віталій
23.02.2011 at 12:54А інші вважають не так?
Руслан
23.02.2011 at 14:15Віталій ти хотів показати що читав не тільки колобка а і Гріна?)))
Віктор
23.02.2011 at 14:25В КВН колись було: я в жизни читал три книги – первую, букварь и синенькую…. Відразу напишу до Дороха це відношення жодного не має!!!!!!!
Віталій
24.02.2011 at 12:06))) Я можу й сам підтвердити, що до мене, на щастя, це справді жодного відношення не має))). Я справді люблю літературу й читав не тільки Гріна)))… А ще я читав Булгакова, і дуже добре памятаю фразу одного з його персонажів… Він казав: “Не согласен я!”… І деякі дописувачі цього ресурсу ой як мені його нагадують…))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))