Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

02.12.2010

Перший день Міжнародного фестивалю…

Ось і розпочався VII Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. В Хмільнику він проходить вже четвертий рік поспіль. Сьогодні в глядачів була можливість подивитись фільм російського режисера Валерія Балаяна «Любіть мене, будь-ласка!»

19 січня 2010 року минув рік від дня безпрецедентного розстрілу в центрі Москви адвоката Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової. Фільм Валерія Балаяна присвячений насамперед Насті Бабуровій, талановитій дівчині з Севастополя, життя якої обірвала куля кілера-нациста. Герої фільму – друзі й близькі Насті, її колеги, батьки. У стрічці використані справжні відеозаписи російських фашистів, а також музичні кліпи, розміщені на нацистських сайтах. Ці матеріали розкривають справжній масштаб неонацизму в сучасній Росії, де нині офіційно існують 144 зареєстровані організації, які налічують понад півмільйона активних членів.

Фільм викликав неоднозначну реакцію публіки. Дехто з аудиторії дивувався, де ж там порушення прав людини, дехто щиро радів з того, що побачив у фільмі знайомі музичні гурти та почув знайому музику, дехто говорив про те, що питання неонацизму було показано перебільшено, були й судження щодо того, що патріотизм і нацизм – це тотожні поняття… Але все ж таки, більшість аудиторії була вражена побаченим, вражена тим розмахом проблеми нацизму … Одна пані похилого віку , навіть сказала про те, що такі фільми хоча й важкі для перегляду,але необхідні для того, щоб показати проблему зсередини.

Що ж, сподіваємось, що й інші фільми, які будуть представлені на фестивалі не менше сподобаються глядачам та викличуть не менш неоднозначну реакцію публіки…

6 Comments on “Перший день Міжнародного фестивалю…

Rut@
02.12.2010 at 19:08

Таких фільмів не побачиш у кінотеатрі. Але в них вся гірка правда людського життя)))

Волошка
02.12.2010 at 19:48

Вразив мене цей фільм. Дехто в залі навіть плакав… І справді, скільки жорстокості в людей, по-звірячому тупих інстинктів… Вбивства, різного роду приниження! Я не згодна, що фашизм і патріотизм – це тотожні поняття. Це зовсім різні поняття! І шкода, що деякі люди цього не розуміють( Це сумно.
34-річний правозахисник і 25-річна журналістка виступали за правду, захищали зневірених людей… Сподобалась фраза одного молодого хлопця у фільмі – “вони вбили правозахисника, який опікувався людьми і допомагав їм попри все. такої людини більше не буде. Вони не розуміють, що якщо раптом їм доведеться звернутися по допомогу – ніхто не допоможе..” Це наближені слова, точно не памятаю, але суть така… Там він сказав ну дуже гарно, навіть хотілося записати…
Криваві сцени, бійки – на це не можна дивитися спокійно… Крім того, в фільмі показали ніби якийсь обряд скінхедів. Танці біля вогнища, полотняні сорочки зі свастикою на грудях, вінки на головах і все це (ну крім зображення свастики) нагадало мені обряди язичників, старовірів… Це жахливо! Люди, які поклонялися колись сонцю, природі, бажали добра і миру, і їхні обряди використовують фашисти!!!!! Це “уму нєпостіжимо”!!!!(( Не входить в жодні рамки.
Забагато емоцій тому пишу ще.. Слова бабусі в одному з кадрів вразили, і підтверджуютьс ящо це справді так!
Наші діди і прадіди проливали кров свою через фашистів, багато синів і дочок не повернулося з війни, а зараз – у мирну добу на всю міць процвітає жорстокість і фашистські замашки… І вона була права, коли процитувала слова однієї бабусі після перемоги 1945 року. ту запитали, чому вона не радіє, бо перемога! А вона відповіла: це ще не перемога, це просто закінчилась війна! На мить я подумала: а може вона якась провидиця була? що так вірно сказала. Бо ж дійсно, сліди фашизму процвітають і в Україні! На жаль, молодь думає, що це круто, бути таким… Але все це не минає безкарно. Ну побєш ти когось не такого як сам, тобто не білої раси, чи вбєш – так все це ж повернеться назад, хай навіть якоюсь іншою бідою. Чи цій людині, чи її дітям, чи онукам…

Волошка
02.12.2010 at 20:08

Вбивати посеред білого дня на вулиці людей, чи так як з сьогоднішнього фільму – довести білоруску до самогубства різними погрозами, побиттям міліціонерів – на жаль це жорстока реальність… Ні для кого не секрет, що наші “а наша милиция нас бережет” зловживають своїми повноваженнями.
І з сьогоднішніх фільмів ще раз переконалась, що в Україні жити не так уже й погано. В нас є трохи більше свободи, і не треба нікуди тікати, щоб прогодувати дітей…

Слободянська кішечка
02.12.2010 at 20:57

Так, сьогоднішні фільми хоча й не були такими вражаючими, я к вчорашні, проте такоє цікаві. І я повністю згодна з Волошкою, в Україні жити ще навіть ДУЖЕ ДОБРЕ, адже нам не доводиться наражати своє життя на небезпеку заради того, щоб еементарно прогодувати сім”ю… Та й спостерігачів на виборах у нас не роблять політ в”язнями… А ще, такі фільми ну точно не побачиш в кінотеатрі та лежачи на дивані перед блакитним екраном.

Віталій
02.12.2010 at 21:29

Тому що блакитний екран розраховує на специфічного, “масового” глядача… А такі фільми – для “прадвінутих”)))…

Волошка
06.12.2010 at 14:01

Сподобався останній фільм, – “Мама померла в суботу на кухні”… Не так сподобався, як дуже зачепив. Адже режисер фільму показав важку долю людини-музиканта. Не з посторонніх вуст знаю, яке це життя… Музикантам і справді живеться дуже важко… Вони змушені працювати, робити улюблену справу за мізерні копійки. Але й без них держава не є повноцінною. Висока культура, розуміння мистецтва – це показник інтелекту та відношення до чогось вищого…
Сподобався вислів одного з глядачів – ідею мистецтва треба роуміти… справді, так.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *