Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

06.06.2013

РОМАН МАРІЙЧАК: «БОРОТЬБА УПА – НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО СИЛИ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ»

4 червня 2013 року активісти Хмільницької районної організації Всеукраїнського об’єднання “Свобода” разом зі свободівцями Літина, Старої Синяви і Летичева вшанували пам’ять вояків сотні УПА та її командира “Шуляка”, які загинули 5 червня 1944 року в бою з підрозділами НКВД поблизу села Широка Гребля Хмільницького району Вінницької области.

На місці бою сотні “Шуляка”, у лісовому масиві між селами Широка Гребля та Трибухи, біля пам’ятного хреста зібралося кілька десятків патріотів з різних районів Поділля. Націоналісти віддали належну шану героїчному чину повстанців. Навколо пам’ятного місця розмістили плакати: “Слава Героям УПА!”, “Герої не вмирають!”. Керівник Хмільницької міської організації ВО “Свобода” Роман Марійчак підкреслив, що в сучасних умовах українцям як ніколи потрібно черпати силу й наснагу із героїчного чину попередників. “Зараз українцям як ніколи потрібно набратися сили та духу, бо наше завдання – усунути від влади режим Януковича, ліквідувати наслідки його правління та відновити історичну й національну справедливість у державі. Ми це здобудемо, якщо народ зведеться на боротьбу проти бандитів, які засіли на Банковій. Лише об’єднані спільною метою, сильні духом і тілом, готові приструнити зажерливого чиновника чи міліціянта-хабарника – зможемо перемогти та відновити в державі українську владу. Чин повстанців сотні “Шуляка”, молодих хлопців, які захищали Україну – слугує нам прикладом і дороговказом”, – наголосив націоналіст.

Житель села Трибухи Микола Бровань, який ще 1966 року спілкувався з очевидцем події, розповів, як повстанці прийняли бій, де місцеві жителі поховали їхні останки, а також про криївку УПА, що була розташована в 2 кілометрах на південь від цього місця, неподалік старої дороги Літин – Хмільник. Літинський краєзнавець Валерій Кривий на основі свідчень місцевих жителів більш детально розповів про події, які передували бою та його перебіг. Опісля священики Української Православної Церкви Київського Патріархату провели обряд освячення пам’ятного хреста та звернулися зі промовою до громади. Свободівці із Старої Синяви та Летичева розповіли учасникам заходу про досвід відновлення історичної справедливости на Хмельниччині.

Після урочистого мітингу учасники вшанувань вирушили до місця поховань повстанців, яке ще потребує впорядкування, а також відвідали місце, де у 40-х роках розташовувалась криївка сотні “Шуляка” групи УПА-Південь Української Повстанської Армії. Надалі свободівці планують облаштувати місце бою українських повстанців та створити маршрут “Повстанськими стежками Вінниччини”, що охоплював би не лише місце бою сотні “Шуляка”, а й низку інших визначних для українців місць у Хмільницькому, Літинському й інших районах области.

Довідка: Про обставини бою 5 червня 1944 року відомо завдяки т. 8 Літопису УПА “Українська Головна Визвольна Рада” та повідомленню від 6 червня 1944 року надісланого Вінницьким НКВД комісару внутрішніх справ УССР. Вдалося встановити, що о 12:00 5 червня 1944 року 2-га рота 189-го окремого батальйону НКВД, підсилена взводом станкових кулеметів із взводом мінометів, наздогнала в лісі, 4 кілометри південніше від Широкої Греблі й 3 – північніше Трибухів, близько сотні повстанців, з якими зав’язала бій. Під час бою 75 енкаведистів було вбито, 50 поранено, загинув також уповноважений РО НКВД Павлов. Втрати УПА: 67 убито, 20 поранено, 1 – взятий в полон. У бою загинув командир сотні – “Шуляк” та двоє чотових. Про “Шуляка” відомо, що він 1918 або 1919 року народження, родом із заходу України. Також відомо, що у бою брали участь мобілізовані енкаведистами з навколишніх сіл десятки місцевих хлопців-“яструбків”, яких кинули проти повстанців. Бій, що тривав більше 3 годин, був кривавим – мало кому вдалося вирватися з оточеного ворогом лісу. 2008 року на місці бою насипали могилу та встановили березовий хрест. 2011-го хмільницькі свободівці розмістили біля хреста пам’ятну меморіальну дошку, а минулого року встановили тут новий металевий хрест та обгородили пагорб.

 

Довідка: До українських героїв, уродженців Хмільниччини, зокрема належать:
Омелян Липовий – (псевдо – “Олекса”), в 1942-1943рр. окружний провідник ОУН(б) на Вінниччині. В 1944 році референт служби безпеки в загоні “Саблюка”;

Купрієвич – (ім’я невідоме). До совєтсько-німецької війни працював інспектором районного відділу освіти. Член ОУН(б) з 1941 р. До середини 1943р. виконував обов’язки провідника районної організації. Один із організаторів перших загонів УПА на Вінниччині. Влітку 1943 року загинув у бою із гітлерівцями;

“Грім” – (справжнє ім’я та прізвище невідомі). Член ОУН(б) з 1941 р. З другої половини 1943 року виконував обов’язки провідника ОУН(б) Хмільницького району. Брав активну участь у формуванні загонів групи УПА-“Південь”;

Особенко Любов – родом із с. Малий Митник. Член ОУН(б);

Ничипорук – (ім’я невідоме), родом із с.Малий Митник. Член ОУН(б);

Хельківський Людвіг – родом із с. Велика Клітівка Уланівського (нині Хмільницького району)

31 Comments on “РОМАН МАРІЙЧАК: «БОРОТЬБА УПА – НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО СИЛИ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ»

Антоніо Ґрамші
07.06.2013 at 15:29

А НА СПРАВДІ ВСЕ БУЛО ТАК….Для боротьби із залишками окремих груп окупантів, різного роду поліцаїв, старост, диверсантів було створено загін самооборони (ястребки) з молодих юнаків і окремих громадян села. Діяли вони на території району під керівництвом райвійськкомату районного відділу МВС-НКВС. Настала рання весна, відновлено господарство, державою була надана допомога насінням зернових і технічних культур, гужовим транспортом, відновлено роботу МТС. Але поля відчутно потребували робочих рук. І під лозунг «Все для фронту, все для перемоги» на веснянопольові роботи вийшло все наше працездатне населення, в основному це були жінки та підлітки. В надзвичайно важких умовах були вчасно проведені весняно-польові роботи. Здавалося, що все пережите позаду, ніщо і ніхто не загрожує мирній праці наших громадян. Але в лісах ще шастали різні банди, які залишились в тилу нашої армії. Так, 10 червня 1944 року приблизно о 18 годині вечора в село увірвалась до зубів озброєна банда УПА. Вона пограбувала залишки насіння, кооперацію, забрала верхових коней, овець, упряж. В лісі позвірячому закатували лісника М.Демиденка. По тривозі було піднято працівників районних МВС-НКВС, райвійськкомату, ястребків. На допомогу прийшли підрозділи війська НКВС з Бердичева та Вінниці. Виявив дислокацію цієї групи УПА колишній партизан, згодом лісник Петро Іларіонович Бондар, який теж безпосередньо брав участь у ліквідації цієї групи. Бій між вояками УПА і зведеними військами НКВС точився близько чотирьох годин. Були вбиті і поранені з обох боків. Частині вояків УПА все ж таки вдалося вирватись з кільця оточення і втекти на захід. Подальша доля їх не відома. В цьому бою загинув Омелян Грибець (псевдонім «Батько») – командуючий одного з двох військових округів УПА «Південь». В результаті того було захоплено велику кількість стрілецької зброї, різної військової амуніції, в основному німецького виробництва. Там же від рук вояків УПА трагічно загинули лісник Яків Слісарчук та ще зовсім молодий юнак, наш односельчанин «зв’язковий», розвідник партизанського загону ім.Чапаєва Владислав Мар’янович П’ятківський. Тема вітчизняної війни нескінченна. Лозунг «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» повинен жити і надихати покоління наших юних громадян.А.Дідух. голова ветеранської організації с.Широка Гребля.Джерело: “Життєві обрії” від 15.03.2013 р “Страшні роки окупації”http://hm.ua/obrii/obrii-15-03-2013.pdf

Небайдужий
07.06.2013 at 21:23

“А НА СПРАВДІ ВСЕ БУЛО ТАК….”………….. Це хто так вирішив? Совєйський Аґітпроп? 🙂

жора
07.06.2013 at 21:53

Охриніти як все ладно щебече….  Ми до сьгоднішнього дня пожинаємо плоди комунізму.

Кьёче
08.06.2013 at 14:15

Слава героям!

Антоніо Ґрамші
08.06.2013 at 19:48

Теж мені “герої”. В 1944 р. пограбували село, вбили лісника. Місцевий загін самооборони із загонами міліції бандитам дав бій. Ось і вся історія.

Кьёче
08.06.2013 at 21:19

“Бандитам дав бій”… Хто ж ВАМ,нинішнім  бандитам, сьогодні дасть бій???

жора
08.06.2013 at 21:42

Так в укрїні повелося , що всі хто бореться за свою незалежність-рахуються бандитами… а хто робить їх бандитами?

Кьёче
08.06.2013 at 22:12

Я про бандитів при владі(ну і заодно друзів Антоніо Грамші)…

жора
08.06.2013 at 23:01

Я зрозумів. А я про героїв України.

Небайдужий
09.06.2013 at 13:55

“В 1944 р. пограбували село, вбили лісника.”………. Звідки ви таке взяли? З казочок Дідуха? 🙂

і шо?
10.06.2013 at 22:58

в 1945 році американці скинули атомну бомбу (2!) на японію, загинуло багато тисяч мирного, ні в чому не винного населення: жінки, старі, діти, тощо. назараз японці в цілому гарно дружать з американцями і не чути про їхній розбрат. час минув , історики розставили всі крапки над “і”, хто був правий – хто неправий – все, крапка, життя продовжується, то чому ж в нас блін, йоханий бабай, неможна давно врегулювати ці питання раз і назавжди забути. і по одну сторону барикад і по другу, кругом були українці, і ті і інші відвойовували із зброєю в руках свої погляди на краще майбутнє. врешті-решт наче порозумілись – україна єдина, от тільки в жопі крутить деяких провокаторів роздуваючи ворожнечу в суспільстві, і без сумніву саме тих, хто у визначний , не дай бог, час, перший піддасться зраді або заникається в подолі і буде смердіти. СЛАВА УКРАЇНІ!

Антоніо Ґрамші
11.06.2013 at 09:40

УПА та німецькі військаЗбережені документи УПА (не документи Вермахту 🙂 ) містять згадки про дрібні бойові зіткнення з німцями, при цьому відсутня інформація про битви з великими силами вермахту………………………….В цілому ж дії ОУН і УПА на протинімецькому фронті не відіграли помітної ролі у звільненні території України від німецьких окупантів.УПА та радянські партизаниУ боротьбі з радянськими партизанами ОУН і УПА досягли помітних успіхів: їм вдалося ускладнити бойову діяльність партизанів на Волині—Поліссі, створити перешкоди для диверсійних дій на німецьких комунікаційних лініях. Частина планів ЦК КП(б)У і УШПР щодо введення партизанських з’єднань на територію Галичини була зірвана. Джерело: Вікіпедія “Українська повстанська армія” http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8FТобто, навіть в тендеційній статті уквраїнської Вікіпедії визнається, що УПА фактично не воювали з гітлерівцями (і чи воювали взагалі з ними???), а виювали спочатку з радянькими партизаними на окупованій гітлерівцями території охороняючи їхні комунікації, а потім, коли фронт пішов на Захід, діяли як диверсійні загони вермахту чи просто бандформуваня в тилу радянських військ. P.S. От як би подібний загін УПА в 1942-1943 роках вступив в бій під Хмільником з гітлерівцями. Я б повірив, що УПА воювали на два фронти. А так, це просто красива байочка, не більше.

Небайдужий
11.06.2013 at 09:49

Я розумію, що часткове ознайомлення з однією статтею на Вікіпедії, це вже немало. Однак, як на мене, малувато, для того, щоб безапеляційно стверджувати про “красиву байочку”. Таваріщ Антоніо. Раз ви вже читаєте Вікіпедію, то прочитайте ще, хоча б оцю статтю. Може хоч щось ізнаєтеся таке, чого немає в “Краткам курсє історіі ВКП(б)”:Боротьба УПА проти німецьких окупантів

Антоніо Ґрамші
11.06.2013 at 10:12

В розділі примітки, вище наведеної статті, посилень на подібні “джерела правди” більш ніж достатньо :)УПА та німецькі військаЗбережені документи УПА (не документи Вермахту  ) містять згадки про дрібні бойові зіткнення з німцями, при цьому відсутня інформація про битви з великими силами вермахту………………………В цілому ж дії ОУН і УПА на протинімецькому фронті не відіграли помітної ролі у звільненні території України від німецьких окупантів.УПА та радянські партизаниУ боротьбі з радянськими партизанами ОУН і УПА досягли помітних успіхів: їм вдалося ускладнити бойову діяльність партизанів на Волині—Поліссі, створити перешкоди для диверсійних дій на німецьких комунікаційних лініях. Частина планів ЦК КП(б)У і УШПР щодо введення партизанських з’єднань на територію Галичини була зірвана. Джерело: Вікіпедія “Українська повстанська армія” http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8FТобто, навіть в тендеційній статті уквраїнської Вікіпедії визнається, що УПА фактично не воювали з гітлерівцями (і чи воювали взагалі з ними???), а виювали спочатку з радянькими партизаними на окупованій гітлерівцями території охороняючи їхні комунікації, а потім, коли фронт пішов на Захід, діяли як диверсійні загони вермахту чи просто бандформуваня в тилу радянських військ. P.S. От як би подібний загін УПА в 1942-1943 роках вступив в бій під Хмільником з гітлерівцями. Я б повірив, що УПА воювали на два фронти. А так, це просто красива байочка, не більше.

Небайдужий
11.06.2013 at 10:13

У вас там платівку заїло? 😆

і шо?
11.06.2013 at 10:58

Антонио Грамши – основатель и руководитель итальянской коммунистической партии (1923-1924), депутат парламента от ИКП (1924- 1926).( вікіпедія ) –  спорити безглуздо, як то кажуть:  “не трогай гавно – смердіти не  буде”.

Антоніо Ґрамші
11.06.2013 at 12:42

Пластинку не заїло 🙂 Хотів “окультурити” текст. Розбити на блоки, що був більш читабельним але і краще сприймався але не вийшло, вибачаюсь, що змусив васте саме читати те саме вдруге. Але з іншого боку для “свідомого” читати історію УПА — це благодать.

Антоніо Ґрамші
11.06.2013 at 12:48

Ну і про Антоніо Грамші. А саме про його долю після 1926 року.8 ноября 1926 года за революционную деятельность фашисты арестовали Грамши и сослали на остров Устика. В 1928 годуфашистский трибунал приговорил его к 20 годам тюремного заключения (затем в результате нескольких амнистий этот срок был сокращён — он истекал в 1937 году). Там и были написаны почти три тысячи страниц, составивших ядро творческого наследия Грамши — знаменитые «Тюремные тетради».В записях, которые Антонио Грамши вел в тюрьме в первой половине 1930-х годов, он попытался всесторонне проанализировать феномены фашизма и тоталитаризма как результат кризиса политических и социальных структур в Италии и Европе в первые два десятилетия XX века. Как он считал, политическая диктатура явилась результатом неспособности правящего класса получить поддержку широких социальных групп. Авторитаризм есть форма «пассивной революции», попытка верхов проводитьмодернизацию экономики, не меняя социальных структур.С целью выхода из тупика тоталитаризма Грамши предлагает комплекс «интеллектуальных и духовных преобразований, которые совершат на национальном уровне то, что либерализму удалось сделать лишь для блага узких слоев населения».В советское время его теория считалась оппортунистической, публиковались только выборочные произведения, хотя он, как и многие другие авторы, придерживавшиеся левых взглядов, признавался серьезным философом и видным политическим деятелем еще в сталинские времена.

Небайдужий
11.06.2013 at 12:53

Ну, благодать, не благодатбь, але знати своє минуле- життєво необхідно. Хоча б для того, щоб не наступити на ті самі граблі в майбутньому 😉

Антоніо Ґрамші
11.06.2013 at 13:36

А я про що? Я про знання історії і говорю. Її героїв. Їх подвиги. Тільки видно у нас з Вами герої різні. У Вас — Шухевич і Бандера. В мене — Сидір Ковпак,Микола Кузнєцов. Не думаю що Сидір Ковпак був меншим патріотом України, ніж той же Бандера. Тільки бачення майбутнього України в них  кардинально різнилися. Ну і…  тільки одне партизанське з*єднання Ковпака за чисельністю бійців було співрозмірне з усією УПА разом узятою. Якби це було не так, то Ковпаку не вдалося б 1943 році зробити свій знаменитий Карпатський рейд в тилу гітлерівців на Західній Україні. До речі, завтра 12 червня виповниться рівно 70 років з дня початку цього рейду. Оце дійсно знаменна дата.

Небайдужий
11.06.2013 at 14:17

Герої у нас дійсно різні. А різні вони тому, що ми такими вважаємо тих людей, які боролися за Українську Незалежну Державу, а ви- тих хто воював за поневолення України.І не треба порівнювати непорівнюване. Совєцькі партизани перебували на повному утриманні величезної імперії, як повноцінні підрозділи військ НКВС, а УПА утримувалася виключно силами місцевого українського населення тих територій, на яких вона діяла. Запас ресурсів українських селян, розорених більшовицькою та німецькою окупацією, був незрівнянно меншим за ресурс наскрізь мілітаризованої комуняцької імперії. Однак, навіть не дивлячись на це, бійці УПА не складали зброї аж до середини 50-х років і їхня боротьба закінчилася перемогою 24 серпня 1991 року. Українська держава є, а СССР нема і ніколи вже не буде. Ось такі пироги. 🙂

Антоніо Ґрамші
11.06.2013 at 15:11

Це вірно, що важко порівняти непорівнянне 🙂 1941,1942,1943,1944 рік. Хмільник під окупацією
фашистів. Згубної радянської пропаганди на окупованій території немає. Навіть
навпаки — всіляко паскудять радянську владу. Викривають її “злочини”
проти українців. У 1944 Хмільник звільняє Червона Армія. Здавалося вже «просвітлівше»
населення має з насторогою відноситись до визволителів. Бо може бійці РККА —
підступні  нові окупанти??? Хоча факти
історія моєї родини говорять інше. Брат моєї бабусі у віці 15-ти років в 44-му
пішов добровольцем на фронт і дійшов до Берліну. Дід моєї куми пішов на фронт у
віці 16 років. Тоді в армії таких хлопців називали “Син полку”. Хоча
вони могли дочекатися за свого юного віку закінчення війни в своїх домівках.
Після повернення з фронту вони гордилися своїм вчинком. Що це, якщо не патріотизм
і любов до своєї батьківщини???

 

Та й що таке
Україна в її теперішніх кордонах без історії СРСР??? Якщо заперечувати історію
СРСР, то й спірні кордони сучасної України.

і шо?
12.06.2013 at 08:23

в 44-му підлітки намагались втекти на фронт, тому що тоді солдат вже краще забезпечували провізією, в той час як тил все віддавав фонту і самі пухли з голоду, а на фронті померти від кулі вважалося було б за краще, ані ж вдома з голоду. і досить пане Грамші місити воду в ступі, шо дохрена бачили? чи знаєте? відверто кажучи – і поліцаїв іноді можна зрозуміти – вони теж хотіли вижити, перед страхом смерті не кожний може оволодіти собою. А ви Рамшуд,   навмисно підігріваєте розбрат і ненависть один до одного в суспільстві, заткнулися б ви будь-ласка і не чіпали б цієї теми. 

Небайдужий
12.06.2013 at 09:20

“Хоча факти історія моєї родини говорять інше.”————- Товаріщ, Антоніо. Боюся, що історію своєї родини ви знаєте не краще, аніж історію своєї країни. Щоб не вдаватися в деталі, почнемо хоча б з того, чи знаєте ви номери полків і дивізій в яких під час війни перебували, названі вами родичі? Ну, і не завадило б знати хоча б приблизно, коли вони до тих підрозділів потрапили і коли були звільнені в запас? Якщо ви навіть цього не знає, то ви НІЧОГО НЕ ЗНАЄТЕ про військове минуле своїх родичів-“синів полків” :)Іноді й таке буває: Заслужений ветеран Підмосков’я виявився нацистським посіпакою

Антоніо Ґрамші
12.06.2013 at 11:27

Тораришу, Невіруючий. “Щоб не вдаватися в деталі, почнемо хоча б з
того, чи знаєте ви номери полків і дивізій в яких під час війни перебували,
названі вами родичі?” ???? А для чого мені чи моїм родичам потрібно
вдаватись в такі деталі? Що знання цих цифр мені дадуть крім факту знання самих
цифр?

З цього приводу мені нагадалась от яка істоія:

Якось студентка запитала у А. Енштейна: «Яка швидкість звуку у повітрі?»

Енштейн не пам’ятав. Тоді студентка дуже
здивувалась, як учений з світовим ім’ям може цього не пам’ятати? На що Енштейн їй відповів: «Для чого я маю пам’ятати те, що можу прочитати в любому довіднику з фізики?» 

Антоніо Ґрамші
12.06.2013 at 11:49

Ну і на останок,
щоб понизити градус нашого гарячого диспуту розповім вам анекдот:

Приходить чоловік
до лікаря і говорить:

—  Лікарю, я імпотент. І це в мене спадкове.

— Як спадкове? –
не вірить лікар.

— Так, так. І
батько в мене був імпотент. І дід був імпотент.

— Тоді ви звідки
взялись? – запитує оторопівший лікар.

— Я? Я сам із
Крижополя.

 

Так от. Для тих
хто «з Крижополя». Якщо заперечувати 74-х літню історію існування СРСР. Вважати
її чорною діркою в історії України, свого народу – це те саме, що заперечувати
історію 3-х поколінь своїх предків, які жили на цій землі, окропили її своєю
кров’ю, працювали на ній. Якщо їхнє розуміння справедливості,
свободи відрізнялось від  Вашого – це ще
не означає, що воно хибне. Адже може бути і навпаки? В мене до Вас лише одне
побажання. Відносьтесь до історії своїх предків якщо не з любов’ю, то хоча б з повагою.

Небайдужий
12.06.2013 at 13:28

Таваріщ, Ґрамші, як ви можете поважати історію своїх предків, якщо ви її не знаєте і знати не бажаєте? 😆

Небайдужий
12.06.2013 at 13:34

“А для чого мені чи моїм родичам потрібно вдаватись в такі деталі? Що знання цих цифр мені дадуть крім факту знання самих
цифр?”————– Це дало б вам можливість перевірити тут інформацію, яка вам відома про ваших родичів, а також дізнатися про них іще щось новеньке. Але, оскільки воно вам не треба, можете розслабитися. Міфами жити значно легше, аніж фактами 😉

Антоніо Ґрамші
12.06.2013 at 15:51

Говорили-балакали. У товариша Навгамоного історія участі у війні, наприклад, діда зводиться до знання історії номеру військової частини в якій дід воював. Знаєш номерок, отже знаєш чи насправді дід воював і головне — за кого воював. Не знаєш — сідай 2. Це дуже примітивна маніпуляція, товаришу Некометентний. Це все одено, що вимагати знання номеру паспота того самого діда. Знаєш номер паспорта діда — дід громадянин України. Не знаєш, проходь мимо, може ти за походженням Єрей 🙂 Товаришу Неадекватний, ви серію та номер паспорта свого діда знаєте? Чи ви за національністю Єврей???

Небайдужий
12.06.2013 at 16:11

Бачу, що вас тавріщь Ґрамші від мого елементарного запитання переклинило. “Кіпіт наш разум вазмущьонний!”? 😆 Вам ваші дідусі понарозповідали казочок, а ви навіть не второпали того, що в “сини полків” військкомати не призивали. Не було таких штатних одниниць в полках Несакрушімай і лєґєндарнай. Син полка, це було щось на кшталт звірушки в живому куточку дитячого садочка. Дитину, як правило сироту, прилаштовували десь при кухні, вдягали в зменшену копію солдатської форми, годували досхочу, розважали її, як свою власну дитину, що залишилася вдома, і при першій-ліпшій нагоді здавали до якогось сиротинця, а потім усім полком тією дитиною опікувалися. А ваші дідусі, як ви кажете, пішли добровольцями на фронт і їх зарахували на посади “синів полків”, і один з них начеб-то навіть до Берліну якимось дивом добрався, про що розповідав неймовірні історії вам та іншим вашим родичам. Знаючи номер полку, ви хоча б змогли дізнатися, чи той полк взагалі існував, не говорячи вже про те, чи доходив він до Берліна і чи був в його складі ваш дідусь, який швидше за все пересидів окупацію в домашньому погребі, щоб фашистські окупанти не вивезли на роботи до Німеччини, а потім продовжував там сидіти, щоб “визволителі” бува не загребли його на фронт, а після війни, щоб виправдати свою тривалу відсутність, придумав байочку про “сина полку” та свої мюнхгаузенські походи на Берлін 😆 Але, як я вже сказав комуняці знати не треба, у нього єсть вєра 🙂 Вірте собі й далі, може досягнете колись комуністичної нірвани 🙂

Гадина
12.06.2013 at 22:54

www.solonin.org почитайте там цікаві доки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *