Сніжинка – то ще не сніг, а краплина – ще не дощ

Привіт усім! Вітання з Польщі, наразі – зі Щецина. Кому цікаво буде дізнатися про деякі пригоди українських журналістів у Польщі – читайте далі. Кому ж ні – то й не буду забирати ваш дорогоцінний час, бо вражень та історій про цю оказію – читати не перечитати. Хоча маю сама мало часу, та найголовнішим поділюся.

Пригоди і враження від поїздки почалися ще в потязі «Київ-Варшава». Перше, що кинулося в очі – це особливе ставлення персоналу до пасажирів. Мало того, що здивувало планування купейного вагона (наприклад, в купе є умивальник і велике дзеркало з підсвіткою, що дуже зручно), то ще й те, що провідник постійно безкоштовно (все входило в рахунок квитка) нам щось приносив – круасани, воду, мило, чай і каву…

Щойно ми ступили на польську землю, як одразу потрапили в очі патрулів – підбігли аж шестеро. Не через те, що ми мали страшний вигляд, і не через упереджене ставлення до українців… Просто в них дуже добре слідкують за будь-якими, навіть найдрібнішими, порушеннями. Оскільки мовного бар’єру не було, дуже швидко зуміли порозумітися. Що ж, погуляли ми містом чотири години замість передбачуваних шести (на кордоні затримали на 2 години). Але, повірте, нам і тих годин вистачило, щоб «набратися» позитивних вражень. З колегами відзначили деяку схожість Варшави зі Львовом, а ще поляки досить гарні люди. Щоправда, довелося трохи стримати захоплення своїх деяких колежанок, адже Варшава є досить унікальним містом на всю Польщу, і тут живуть не лише поляки, а й багато інших народів.

Приїхали до Щецина, де переночували всього одну ніч. На початку дізналися про історію Польщі (історія, дишло – куди повернеш, так воно і буде). Не буду втомлювати вас інформацією (бо зараз вже сама втомилася, сиджу напівсонна у вестибюлі готелю), та чесно планувала написати багацько…Наступного дня побували в сусідніх містах – Голєньові, Колобжегу, де в останньому місті жили 2 дні. В Голеньові мали зустріч з міським головою та місцевими журналістами, але про це – в наступних публікаціях. Скажу лише одне – тема міського самоврядування, ЗМІ та громади занадто широка, щоб втулити її в цю статтю.

В Колобжезі поселили нас у Центр оздоровлення та релаксації (яка там краса! І поляки дбають про сервіс). Переважна більшість відпочиваючих – пенсіонери. Крім поляків, є ще й багато німців. Місто розташоване на березі Балтійського моря (якщо доживу до пенсійного віку і розбагатію – приїду туди відпочивати). Погода в ті дні виявилась напрочуд гарною, сонячною. А це в цих місцях рідкість. Були здивовані активністю пенсіонерів – бігають, їздять на велосипедах… В суботу запросили нас на зустріч з Президентом цього містечка, а також на відкриття місцевої галереї культури. Ввечері (можна сказати дивом) потрапили на дискотеку… дискотеку, кому за… далеко за… Але жодного дискомфорту не відчували – пенсіонери поводились природно, танцювали, веселилися… Навіть був присутній мім. А на таке в нашій країні не часто подивишся…

Неділя. Зранку – Колобжег, прощання з морем і цим прекрасним містом. Потім – переїзд до міста Камінь-Поморський, де знову ж таки нас зустрів міський голова. Екскурсія містом, відвідини концерту в зв’язку з святкуванням 10-ї річниці надання Іоанну Павлу ІІ статусу Почесного громадянина міста, конференція з мером у головній ратуші міста. День насичений, важкий. Ввечері повернулися до Щецина. Звісно ж, не без вечірньої екскурсії (я зачарована цим прекрасним містом). Що ж, така коротесенька розповідь. Про більше – пізніше. А зараз піду я в своє тепленьке ліжечко, закутаюся в ковдрочку…Завтра на Берлін, тож треба виспатися.