Сина вже немає 5 років, а мати досі ходить на судові слухання… У пошуках правди

До серпня 2006 року, жителька с. Куманівці Хмільницького району, Любов Коростій із дітьми, жили щасливим, спокійним життям. Улюблена робота, поруч доросла донька, син незабаром повернеться з армії… Андрій відслужив, повернувся додому. Дорослий, самостійний, готовий реалізувати свої плани на майбутнє. Саме в цей час сім’ю спіткало лихо.

– Андрій був на дискотеці у сусідньому селі Березна. Поїхав туди машиною. – Розповідає Любов Михайлівна. – Повернувся, мабуть, десь під ранок. Я прокинулась, вийшла на вулицю, син сидів на боковому сидінні автомобіля (очевидно, його хтось привіз), і ледь рухався, хитався з боку на бік. Обличчя було в крові, синяках, набряках… Ми із дочкою, Тетяною, взявши його попід руки, провели в будинок, поклали на ліжко. Андрій прожив ще декілька годин і помер. Швидка не встигла й приїхати, щоб надати йому допомогу.

Потім ми дізналися, що в клубі була бійка, – продовжує жінка, – взнали, що його бив один хлопець. Згодом подали до Хмільницького міськрайонного суду. Спочатку було порушено кримінальну справу і проведено судово-медичну експертизу. Але, відповідно до результатів експертизи причиною смерті мого сина стало сп’яніння, рвота. – Плачучи продовжує розповідь жінка. – А з кримінальної справи стало хуліганство. І вбивцю виправдали.

Жінка не погодилася ні з експертизою, ані з судом, тому, подавши апеляцію, вирішила провести ексгумацію тіла сина і зробити повторну судово-медичну експертизу, вже через рік після його смерті.

– Після ексгумації, результат попередньої експертизи не підтвердився. – Каже Любов Коростій. – Дослідження показало крововилив, а також, що всі органи в шоковому стані, а причина смерті – больовий шок. Я звернулася до Верховного Суду України, після чого було скасовано попереднє рішення суду, і зараз справа розглядається Хмільницьким судом по-новому.

Звинувачуваний, хмільничанин Юрій Мельник, майже ровесник покійного Андрія Коростія. На судові слухання з’являється без адвоката. Каже, що не винен., тому й не вбачає потреби у юридичному захисті. А те, що бив – не приховує.

– Я прийшов на ту дискотеку з друзями. Один, з них був дев’ятикласник. Андрій

підійшов до нього і почав насміхатися, що він надто малий, щоб ходити на дискотеки. – Пригадує Юрій. – Потім між ними виникла сварка, і я почав захищатися за товариша. Андрій був п’яний, я його вдарив, щоб трішки заспокоїти. Бійка між нами тривала дві хвилини. – Продовжує хлопець. А щодо судів та обвинувачень каже: – Не можу зрозуміти, чому це сталося зі мною. Чому з мене зробили вбивцю? Адже я виріс у порядній сім’ї, де завжди була любов та доброта. Після цього випадку, у мене все життя пішло наперекіс: покинула кохана дівчина, почали виникати й інші проблеми, а ще тяганина по судах і ніякого особистого життя…

А мати покійного, відвідуючи судову залу, щоразу слухає, як били сина, й пригадує, з яким болем він помирав. В той час як його однолітки вже закінчили інститути, мають сім’ї, дітей… Вона досі не може змиритися, що це сталося саме з її сином… Тому вже 5 років доводить, що його вбили, тільки не всі її хочуть почути…