В КООРДИНАТАХ ЛЮБОВІ

Тепер ти часто думаєш, наскільки вони несумісні – весна і війна; бачиш, як скроні твої вкриває паморозь травневих пелюсток, що в одну ніч опали від нежданого морозу; розумієш, що Земля таки увійшла в зону Малої Скорботи, бо ж люди не хочуть засівати й уквітчати її , а воліють заливати кров’ю.

Ти – мати, недремна совість і вічна мука цього світу. Приречена на чекання, ти стоїш поруч з янгольським сонмом і захищаєш цей божевільний світ і синів своїх нездоланною зброєю – Молитвою  Матері.

Ти одягнена в шати смутку, зір затуманений печаллю, і в надламаному  голосі бринить жура. Ти вже довіку не забудеш фразу свого дорослого сина : так треба, мамо. Він мовив настільки переконливо, що будь-які вмовляння були б даремними; тобі залишалося припасти до його широких грудей , цілувати рішучу складочку між брів і несподівану вперту зморщечку біля губ ; а ту довгу ніч перед розлукою простояти в молитві, благаючи Бога, аби надіслав Він янгольську варту, щоб збувалося сказане в Святому Письмі: «…Бо своїм Янголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх…» ( Псалом 91:11).

…Золоте, Тоненьке, Щастя –  віднедавна не просто точки на мапі Донбасу, це твоє безсоння і вічно пульсуючий біль, мамо вкраїнського воїна. Зеленопілля , Іловайськ, Дебальцеве –  чорна мітка твоєї долі. Ти прокляла найстрашнішим у світі,  материнським прокляттям,  огидне втілення сатани – кривавого карлика-параноїка, усіх кривослових політиків (  чи ж бувають вони інакші?), тупих генералів і продажних молодухих офіцерів, які стали ганьбою відважного і чесного вкраїнського народу.

Словами вічної любові ревно твориш молитву за сина, за його побратимів, за лицарство славне, що стоїть в обороні землі рідної; і  за тих людей, брехнею окованих і позбавлених даху й вітцівщини.

Мамо вкраїнська, Берегине буття! Ти чекаєш святого, найяснішого дня – перемоги над ворогом. Ти несхибно в це віриш, бо в Писанні пророчому  прочитала:

І дивилося око моє на занепад

Моїх ворогів,

Тих злочинців, що на мене встають,  –

Почують про це мої вуха! ( Псалом 92:12)

Амінь.

                                                                                              Віра Степанюк.

Віра Степанюк

ДІАЛОГ

Т.П.Штоюнді і всім матерям, які чекають синів із війни.

Ріка часу закам’яніла,

Не пливе, не тече, не біжить.

Від чекання я стала біла,

У вікно виглядаю щомить.

 

Тільки місяць за мною стежить

З високості усеньку ніч.

Я сорочку тобі мережу

Білу-білу, як перший сніг.

 

Я твій голос цілую на відстані,

Обіймаю очима сліди.

Мій синочку! Ти сильний, ти вистоїш –

Небо чує мої молитви!

 

Мамко моя, прилечу з вирію,

Як розтане у полі сніг.

Напечеш пиріжків з калиною,

Пригостиш побратимів моїх.

 

Я не мерзну, матусю, тут тепло,

Не тривожся, рідна людино,

Гріє душу твоя сорочка

І єдина для всіх Україна.

Серпень, 2014.