Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

13.02.2014

ЯК ЦЕ БУЛО…

viraШевченко глибоко просяк у свідомість українців як поет, виразник найпотаємніших мрій , філософіяякого відбиває світогляд цілого народу. Тому не дивно, що іще за життя його постать міфологізувалася. 1859 року Михайло Максимович писав Тарасові Шевченку в Петербург: « А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды наравне с преданиями старых времен». Нам відомі цикли легенд, пов’язані з життям поета, його нетривалим перебуванням в Україні, а особливо з його незвичайним похороном. Одразу ж по смерті Шевченка, (а його добрий приятель М.К.Чалий стверджує, що буквально в той же день, коли поета не стало) всі близькі, хто був на панахиді, ухвалили увічнити пам’ять Шевченка. Тоді було вирішено: « Перевезти його тіло на Україну, згідно з поетичним заповітом. Установити на могилі поета пам’ятник. Заснувати народну школу імені Шевченка; утримувати стипендіатів його імені в університетах Києва і Харкова та Академії мистецтв у Петербурзі. Видати якомога повнішу добірку творів. Призначити премію за кращий літературний і критичний твір про Шевченка; упорядковувати могилу Кобзаря». Самі ж друзі поета через кільканадцять років з гіркотою зізнавалися, що « усі ці чудові наміри близьких до Шевченка осіб через нестачу матеріальних засобів залишились нездійсненими» ( М.К.Чалий).Їх доводилося втілювати в життя поступово, не одному поколінню вдячних українців.

Стосовно побудови пам’ятника Тарасові Шевченку, то цей намір намагалися  здійснити на початку ХХ століття відомі діячі української культури, залучивши до цієї благородної місії широкий загал. Ця спроба є взірцем того , як уміють українці великі  намірипоховати у шалі власних амбіцій. Недаремно в народі промовисто характеризують психологію українців прислів’ям : « Де два українці – там три гетьмани». Усі перипетії, пов’язані з історією створення проекту пам’ятника Тарасу Шевченкові та намаганнями встановлення його детально передається в епістолярії, що зберігається в відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН України.

Перший у світі бюст-пам’ятник  Т.Г.Шевченку був виготовлений у 1899 році в Петербурзі. Сім’я відомих українських діячів культури –   Христина та Олексій Алчевські – поставили той бюст у Харкові перед своїм домом, замінивши при цьому глухий паркан на низенький елегантний заґратований, аби кожен перехожий мав змогу милуватися творінням скульптора Беклемішева. Це був дуже промовистий жест, який став своєрідним викликом владі і спонукою до громадськості гідно вшанувати пам’ять поета.  Тепер цей бюст експонується в київському музеї Тараса Шевченка. Перші згадки про оголошення конкурсу на проект пам’ятника Кобзареві у Києві знаходимо в листуванні Бориса Грінченка з дружиною Марією та знайомими за 1901 рік. Уже 1906 року читаємо про появу так званих підписних листів, що давали право їхнім власникам збирати кошти на встановлення пам’ятника Шевченку. Справа зі збором коштів пожвавішала, коли громадськість отримала відповідну інформацію. До прикладу, члени полтавської «Просвіти» пропонували « видати марки про Шевченка по 1коп.20 – 30 тисяч і голосним закликом збору на пам’ятник розкинула їх усюди  між громадянством і разом із тим завела і розповсюдила книжки-копійки для збирання грошей». Вартою уваги , на наш погляд, є наступна інформація: « Якутський гурток українців посилає до рук велебної міської ради м. Києва 16крб. 6 коп., зібраних з продажі програм «Шевченкових роковин» у Якутську 26 березня ц.р. на річ будови пам’ятника Т.Г.Шевченкові у Києві». Повідомлення датоване 1908 роком. Подільська земська управа інформує Об’єднаний комітет, уповноважений акумулювати кошти на пам’ятник, що станом на лютий місяць 1909 року їх зібрано у кількості: Балтянською повітовою управою – 18 крб. 35 коп.; Брацлавською – 124 крб.24 коп.; Вінницькою – 160 крб. 35 коп.; Гайсинською – 41 крб. 41 коп.; Кам’янецькою –  257 крб. 34 коп.; Летичівською – 95 крб.28 коп.; Проскурівською – 157 крб.

1

 

94коп.; Ямпільською – 23 крб. 99 коп., всього – 903 крб. 06 коп. Цікава інформація з точки зору географії поширення та загального охоплення українства на усіх просторах Російської імперії. Діячі української культури, кожен по-своєму, вносять посильний вклад у добру справу. Композитор Микола Лисенко бере участь у благодійних концертах, видавець Василь Доманицький частину коштів від розповсюдження виданого ним « Кобзаря» передає в розпорядження Об’єднаного комітету; О.О.Русов зібрав 300 крб. у повітах Полтавщини, проводилися різноманітні  благодійні мистецькі акції по всій Україні. Видається, що кожен українець вважав за свій обов’язок внести посильний вклад у збір коштів. Священик із Київщини, звертаючись до Об’єднаного комітету, повідомив, що біографія Шевченка розкуповується миттєво, «Кобзар» виривають із рук: « Праздникамиобращусь к народу со словом : «Поминайте наставников ваших». Обіцяє отець Миколай вести з прихожанами на Великдень « спеціальну бесіду» про Шевченка. Курсистки з Петербурга і київські  гімназисти долучались до благородної справи, надіславши свої скромні кошти на спорудження пам’ятника Кобзарю.

Кілька слів про Об’єднаний комітет, який займався збором кошів та формував журі для розгляду проектів пам’ятника. У його склад увійшли авторитетні діячі української культури. Досить назвати кілька імен: композитор Микола Лисенко, живописець і графік Фотій Красицький, письменник Михайло Коцюбинський, російський скульптор Ілля Гінцбург; мали за високу честь бути членами Комітету художник і етнограф Опанас Сластіон,відомий меценат і видавець Євген Чикаленко. Бажаючи залучити до участі в конкурсі митців з-за кордону, оголошення про конкурс публікуються в італійській та французькій пресі.

Нелад у « святому сімействі» розпочався, коли визначали переможця проекту пам’ятника. Усупереч більшості голосів, переміг проект італійського скульптора АнтоніоШіортіно, що викликало невдоволення більшості  членів комітету , а також громадськості. Проти зазначеного проекту гостро виступили художники В.Кричевський, Ф.Красицький, М.Паращук, І.Бурачек, учений М.Біляшівський, назвавши його примітивним.  Мистецька «війна» була підсилена бурхливими публічними суперечками про місце встановлення пам’ятника. Київська міська дума призначила під пам’ятник місце на розі Великої Васильківської та Караваївської вулиць. Група митців та кияни не згоджувалися із цим, натомість пропонуючи сквер між Хрещатиком і Великою Васильківською. Як відомо, свари та розбіжності в малому призводять до краху великої справи. Так, на превеликий жаль, і сталося. Поки шукали компромісу, почалася І Світова війна, потім настав буремний 1918-ий… Перший тимчасовий пам’ятник Тарасові Шевченку в  Києві  був встановлений 1918року, згідно ленінського плану монументальної пропаганди. Нинішній монумент у столиці  звели 1938 року.

Сьогодні українці доросли свідомістю до того, аби звеличити образ Кобзаря в монументах по всьому світі. Якщо говорити про Україну, то не тільки великі міста, а й містечка та села встановлюють пам’ятники нашому генію. Ми пишаємося тим, що у Хмільнику над Бугом височитьмонумент Кобзарю авторства талановитого Віктора Стукана. Було б логічно й справедливо, щоб і в Уланові, –  містечку, де був Шевченко, –  з’явився йому пам’ятник. Ця спільна  благородна справа сприяла б згуртуванню громади і засвідчила б зростання нашої громадянської свідомості.Доведемо собі, що ми варті називатися нащадками Великого Кобзаря?

                                                                                  Віра Степанюк, краєзнавець

One Comment on “ЯК ЦЕ БУЛО…

Жека
13.02.2014 at 13:26

)))))))найшла коса на камінь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *