ЯКЕ ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ МАЄ КРИНИЦЯ ПО ВУЛИЦІ ПУШКІНА В ХМІЛЬНИКУ?

Даю “наводку” (абсолютно безплатно!);)
Місцевим краєнавцем, широко відомим у вузькому колі місцевих шанувальників, вдалося на підставі аналізу топоніміки назв вулиць і місцевосте Хмільника, беззаперечно довести, що у відомій українській народній пісні “Туман яром” співається саме про криницю на розі вулиці Столярчука та 2-го провулку Пушкіна.
Краєзнавець, аналізуючи стародавні літописи, достеменно встановив, що опісля Синьоводської битви, литовсько-українсько-білоруський князь Недриґайло, в ознаменування своєї перемоги, так її навідзначався в колі бойових побратимів, що на ранок його страшенно мучав жорстокий бодун. Блукаючи в зарослях хмелю поблизу майбутньої міської ради, він натрапив на каменюку, з-під якої било джерело. Припавши до того джерела і вгамувавши спрагу, Недриґайло з подивом помітив, що у нього кудись зникли всі симптоми вчорашнього перепою. Він негайно зібрав своє військо і наказав викопати на тому місці, яке врятувало його від похмільного синдрому, криницю. Як тільки криницю ввели в експлуатацію, першою воду з неї набрала молода чорнобрива дівчина, визволена з татарської неволі у яку закохався один із Недриґайлових козаків, якого звали Сидором (звідси- й Сидориха). Дівчині дали для цього золоте відерце, яке вона благополучно втопила в тій криниці. Сидір те відерце дістав і на рушничок з дівчиною став. Потім вони, звісно, одружилися і стали першими хмільничанами (місто спочатку називалося Похмільник, в честь чудесного зцілення князя, але в подальшому префік “по” десь через чиюсь опечатку загубили і став просто “Хмільник”). А вдячні нащадки склали про них пісню всесвітньовідому пісню, яку співають і знають усі українці.

Ось така історія, малята 😉
Якщо так обгрунтувати історичність криниці, ніхто не підкопається 🙂

Я розумію як дістали місто ті два дурні, але криницю почистити потрібно!

Маю сумнів, щодо походження тієї криниці як і виникнення самого м. Хмільника. місто, як і прилеглі до нього хуторі виникли набагато раніше Синьоводської битви. Адже при написанні літопису про історичний факт географічна назва вже існувала. Отож, сю криницю викопали на околиці хутора Січкарівка. В сиву давнину, коли татари чи ляхи воювали цю землю, збирали силу-силенну полоненого люду і тримали його під вартою на північ від фортеці поки не відправляли їх у неволю до далеких країн. Тих, хто чинив супротив, піддавали жорстоким тортурам: били ціпами, рубали мечами, сікли шаблями. Тобто, маємо місцевість, де катували людей, січкарня, січкарівка. Полневолений люд від тортур непритомнів, а привести до тями воду з річки Бог носити було трохи задалеко та небезпечно. “І вирішили подоляни викопати (ту саму) Криницю, голіруч, до крови стесаними пальцями та молитвами Господніми. І копали криницю потайки три дні і три ночі. І нарешті з Божої ласки задзюрчала вода. І на радість полонених вона швидко заживляла рани. І піднінімався люд знову і знову на бій кривавий з ворогом лютим.” Довгий час по цьому, поки православне духовенство вірою і правдою ще служило народові, воду для обрядів використовували в побудованому згодом поруч храмі.

Який бій? З похміллям! Тому що Похмільник! 🙂