Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages

04.05.2010

Завершуємо моніторинг… А що ж далі?

1В нас найнеприємніша новина для тих, хто слідкував за піблікаціями про результати моніторингу виконання передвборних програм міськими організаціями політичних партій, представлених в Хмільницькій міській раді 5-го скликання. Нагадаємо, що сам моніторинг відбувався на протязі 2007-2008 років, в рамках проекту Подільського центру соціальних технологій «Мережа свідомих громадян»…

Отже проект добіг кінця. Тепер хочеться відзначити загальні тенденції, які прослідковувалися під час його реалізації. За всі міста, в яких проводився моніторинг. сказати не можу, отже обмежуся тільки справами в Хмільнику.

Щодо депутатів, то ситуація з ними приблизно така. Вони мені нагадують хліборобів, які виоравши поле, опустили руки, в надії, що все саме (або кимось іншим) засіється, підживиться-доглянеться та збереться. А питання типу «хто ж перший засіє добрим і вічним?» – їх просто не хвилює… Тобто головне – попасти в раду. Головне, як задекларували в своїй передвиборній програмі «бютівці»: «…щоб в міській раді було якнайбільше депутатів від БЮТ»…

Головними негативними елементами, які чітко визначилися під час реалізації проекту, я назвав би низьку правову обізнаність виборців та незацікавленість членів територіальної громади міста діяльністю місцевих організацій політичних партій та міської влади зокрема. Справді, переважна більшість населення «розбирається» в проблемах вступу України в СОТ. в НАТО, вважає себе спеціалістами у вирішені питань конституційної реформи і зовсім не переймаються, чому не проводиться звіт депутатів міської ради, чому в повному обсязі не фінансуються міські програми, чому діяльність органів самоорганізації населення міста Хмільника зводиться до банальної видачі довідки про місце проживання. .. В маршрутках, на «таможнях» біля під’їздів чути розмови про «самооборонщика» Луценка, вічно ображену Тимошенко, вже поганого Ющенка… А місцеві проблеми – це надто просто. Не наш рівень… Всі ці розмови, а особливо ті хто їх веде, нагадують мені персонажів «Золотого теляти» Ільфа та Петрова. Є в них там такі «пікейні жилети», які принципово ігнорували місцеву пресу, читаючи тільки центральну і вели приблизно такі розмови, якщо трішки їх трансформувати до сьогодення:

  • Тимошенко – це голова!
  • Янукович – безперечно голова…
  • Луценко – ось це голова! Він зі своїм проектом «Народна Самооборона»…

А де ж Лісіцин, Підболячний, Долін, Нечипорук та інші? Та громада їх просто не знає. Скромність це добре, але не в цьому випадку. Бо саме від цих людей залежить, як модно зараз говорити, «життєдіяльність територіальної громади та розвиток міста Хмільника, як курорту європейського значення»…

Колись, на самому початку реалізації проекту я зустрічався з міським головою для узгодження питань щодо проведення круглого столу. Зав’язалася розмова про завдання проекту та його мету. Я почав розповідати, вимальовуючи картину стосунків громади та депутатів, і, – якщо вже згадав про Ільфа та Петрова, то дозволю порівняти свій тодішній стан з станом «великого комбінатора», коли він розповідав про майбутнє Васюків. Отже «Остапа понесло» і я сказав, що вважаю переважну більшість тих, хто їздить по майданах, насправді байдужими до долі своєї країни людьми. Це дуже здивувало Володимира Івановича і він навіть запитав, що я маю на увазі. Я відповів, що багато хто вважає достатнім помахати прапором і зразу все в країні налагодиться. А проаналізувати, а запропонувати своє бачення вирішення місцевої проблеми… Знову ж таки не наш рівень. Та чи потрібна владі місцева ініціатива? На мою думку ні. Так спокійніше.

В одній розмові з чиновником міської ради в нас виникла суперечка щодо позитиву чи негативу наявності в міській раді опозиції. Він мене намагався переконати, що опозиція – це погано, і що слава Богу, що її в нас немає. А так – всі рішення приймаються при загальному консенсусі. Всі мої заперечення до уваги не бралися, хоч на мою думку містили певне раціональне зерно. Справа в тому, що в більшості громадян при слові «опозиція» виникають певні негативні асоціації. Для багатьох опозиція – це крик, галас, блокування трибуни, мордобій і т.п. Так сприймати опозицію – це помилка. Я сприймаю представників опозиції, як людей, які пропонують альтернативу. Альтернативу запропонованому плану розвитку, альтернативу пріоритетним видаткам з місцевого бюджету, альтернативний план розвитку органів самоорганізації населення тощо. З такої точки зору заблокована трибуна сприймається особисто мною, як великий позитив, що свідчить про наявність в раді людей, які здатні запропонувати більш (чи навіть менш) ефективне вирішення проблеми, з наголосом на слові «здатні».

Попри весь галас в країні навколо розбудови громадянського суспільства втрачається саме значення цього терміну. Громадянське суспільство – це суспільство громадян з високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис… З високим!!! А не з таким, яке нам залишилось в спадок з часів Радянського Союзу. Я частенько задумувався, чому в нас в країні відбуваються всі, знайомі кожному не з переказів, негаразди. І ось, одного разу з подачі пані Оксани Яцюк, мені до рук потрапила книжка Творчого Центру Каунтерпарт «Менеджмент НУО або просто про складне». В ній розповідалось про роль та значення громадських організацій, їх різновиди, про стратегічне планування та спільне бачення членів організації тощо. Окремим розділом висвітлювались можливі стилі управління. Тобто авторитарний, демократичний, ліберальний тощо. Я звернув увагу на характеристики кожного стилю та на ситуації, коли який буває найефективнішим. Зокрема мене цікавив авторитарний та демократичний стилі керівництва.

Авторитарний стиль ефективний в кризових ситуаціях, коли персоналу потрібні чіткі вказівки, або коли персонал в організації ненавчений, безініціативний та невмотивований. Керівник тоді дає чіткі вказівки, не дослухається до думки співробітників, вимагає невідкладного виконання та прискіпливо контролює виконання завдань.

Демократичний стиль ефективний, коли співробітники іноді більш компетентні в тій чи іншій галузі, чим керівник, добре виконують свої обов’язки, мають власну ініціативу та достатню мотивацію. Тоді роль керівника зводиться до координації роботи.

За радянських часів існувала якраз командно-адміністративна система. Вона не вимагала від людей ініціативи, бо будь-яке «вільнодумство», яке суперечило «генеральній лінії партії» сприймалось як єресь і було небезпечне. Як результат – плекався персонал, який чітко дотримувався вказівок «зверху» та не мав всіх вищезгаданих якостей, притаманних демократичному стилю. Після розвалу Радянського Союзу почало змінюватися законодавство і як наслідок – вимоги до персоналу, в даному випадку – до депутатів та голів сільських, селищних, міських, районних та обласних рад. Я навмисне не згадав Верховну Раду. На мою думку «верхи», в порівнянні з «низами» вже дещо «демократизувалися». Але ж на місцях залишився персонал, який «ненавчений, безініціативний та невмотивований», який чекає прямих вказівок і жорсткого контролю…

Громада також виявилася неготовою до змін. Я дуже скептично ставлюся до тверджень, що в 2004 році свідомість людей змінилася. Від чого вона мала змінитися? Від віри в чергового справедливого «батюшку царя», який відремонтує ліфти та заборонить гадити в під’їздах? Так цього в принципі бути не може. А контроль за виконанням своїх обов’язків посадовими особами та депутатами органів місцевого самоврядування в більшій мірі покладається на представників громади…І знову ж таки «не навчений, безініціативний та невмотивований»…

Загальний висновок – потрібно вчитися. Вчитися налагоджувати стосунки з депутатами та посадовцями міської ради, як радив міський голова, сприймаючи їх не як «боголюдей» з необмеженою владою та можливостями, а як обслуговуючий персонал громади, вчитися дотримуватися законодавства з власної ініціативи, а не коли скаже міський голова, вчитися бути патріотами свого міста та долучатися до вирішення його нагальних проблем, а також вчитися відстоювати свої законні права та інтереси, усвідомлюючи відповідальність за свої дії чи бездіяльність…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *