ХМІЛЬНИЧАНИН ВЗЯВ УЧАСТЬ В ОДЕСЬКОМУ ВЕЛОПРОБІЗІ

Житель Хмільника Олександр Вознюк взяв участь в щорічному велосипедному заїзді, присвяченому 70-ій річниці звільнення міста-героя Одеси від німецько-фашистських загарбників. Він є чи не єдиним хмельничанином, який взяв участь в цьому заході.

Про свої враження пан Олександр вирішир розповісти на сторінках Громадського форуму Хмільниччини. Отже, слово пану Олександру…

Ось і завершилася велосипедна одеська сотка, присвячена 70-річчю з Дня визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників. Величезна кількість подій, не менша кількість вражень , про які я зараз розповім.

Щороку, в Одесі, до 10 квітня, Дня визволення міста, проходить велозаїзд по лінії оборони Одеси. Цього року, вже в 31-ше, з багатьох країн до міста-героя приїхали велолюбителі для вшанування пам’яті тих хто обороняв Одесу в ті далекі часи. Я особисто вперше приймав участь в цьому заході.

Вже в четвер і п'ятницю прогнози погоди на різних сайтах значно відрізнялися . Одні обіцяли дощ і вітер, інші – безвітряну і суху погоду. У п'ятницю ввечері пішов дощ, не сильний, однак достатній, щоб утворити калюжі на дорогах. Вночі дощ, скоріш за все, теж йшов. Прокинувшись вранці і поглянувши за вікно , перше, що про себе подумав : «От, ***** !», проте погода не вплинула на бажання їхати.

Під дрібний дощ , який закінчився по дорозі, я поїхав в парк Шевченка, на місце старту. На диво, дуже багато людей не злякалися погоди. До старту залишалося 45 хвилин, а біля столиків, де роздавали маршрутні листи, вже збиралися черги. Отримавши необхідний для фіксації відміток на КП лист, я пішов шукати зручне місце для старту. Важко було бути одному без знайомих коли скрізь я бачив людей великими групами. На старті нас дуже сильно затримали , виїхати з Алеї Слави повинні були в 10, а виїхали в 10.25 . Ось посилання на карту велозаїзду.

http://100km.odessa.ua/legenda.html

А це сама карта – маршрут за останні 5 років не змінювався.



Неабияк замерзнувши від тривалої паузи на старті, таки стартували.



На перших 2 км., ще в місті, потрібно тричі проїхати через трамвайні колії. Мокрі рейки і перші падіння вже на самому старті . Час фіксується після того, як голова колони перетне міст біля автовокзалу, але ще до цього моменту трапилося ще кілька падінь. З криками від тих, хто їхали попереду: «Ями!», почалися перші серйозні падіння. На вул. Розумовської дорожники вже попрацювали відбійним молотком і надолужили нам хороший крос- кантрі. Хтось позаду мене здорово влетів в одну з ям, падіння було значним, суджу по звуку, а коли вже обернувся хтось лежав на асфальті.

Безумовно, погода зіграла не останню роль у величезній кількості аварій протягом всієї гонки. Коли проїхали біля кладовища на київській трасі, знову почався дощ. Складно було зрозуміти звідки більше води потрапляло на тіло: з неба або землі? Хтось навіть сказав мені: «Так у тебе з під коліс періщить сильніше, ніж з неба». 28 -дюймові сліки поливали мене водою дуже сильно. Окуляри заливало водою, видимість була вкрай погана. Ще не доїхавши до розвязки на об’їздній дорозі, я запитав сам себе: «Невже це триватиме всю дистанцію?». Через міст повернули на об'їзну по напрямку до двох стовпів. Погода не змінювалася , штани і взуття так промокли, що здавалося, ніби туфлі герметичні і туди залили води. Повернули на Маякську трасу, якийсь час вдалося поїхати за фурою, але їхала вона не швидше 35 км/год, тому обігнали і поїхали далі. Вітер в спину, тримаємо 35... 40... 45 км / год , ця ділянка до першого КП вийшла сама швидка. Швидко попивши води, поїхали в підйом. До цього часу кудись пішов дискомфорт від того, що їдеш, по суті, весь мокрий і брудний. Зрідка протираєш окуляри. На другому КП в Мар'янівці, знову вода, гарячий чай. І поки я все це випив, то на якийсь час втратив групу з якою я їхав, доводилося наздоганяти. Довго, десь 6 км. їхав сам, не бачучи нікого попереду та позаду. Підйом в Доброолександрівці дався досить легко, зауважив, що саме на підйомах мені найпростіше було обганяти. Але це зіграло зі мною поганий жарт. До КП 3 я почав відчувати, як сили покидають мене, ноги не хотіли працювати швидше 15-18 км за годину, це відбувалось зі мною на відрізку дороги від 60 км до 83 км, в голові крутились думки "нащо це мені все здалося".

У Барабої вирішую терміново з’їсти пару бананів, так як тіло терміново потребувало енергії і знову роблю необачний хід, йду у відрив, а групи попереду не бачу, їду один до Дальника. У якийсь час я не бачив жодної людини, ні спереду, ні позаду. Якось пихкаючи, доїжджаю до чергової групи, домовляючись працювати змінами, так відпочивши трохи на колесах цієї групи, я їх обійшов.

У такому режимі вистачило сил доїхати до Молодіжного. Там стало зовсім важко, пішов асфальт поганої якості, плюс до того ще й зустрічно-боковий вітер, швидкість впала до 12 км за годину, закінчилися обгони. В Одесі я їхав один, і лише на самому фініші вдалося дістатися пари велосипедистів, яких я обігнав.

Мій результат на фініші зафіксував час 4.31. Це була моя перша така дистанція, судді сказали що з 2000 учасників я увійшов до другої сотні.

Хотілося б зазначити про атмосферу, яка була під час цієї поїздки на всій дистанції. В кожному населеному пункті організатори організували пункти харчування, де можна було,як попити води -так і похарчуватись. Вздовж майже всієї траси мешканці населених пунктів радо зустрічали та вітали всіх учасників заїзду, найбільше ж цьому раділи, звісно, діти.

Втомлений, але задоволений на фініші.