МАТИ ХЛОПЦЯ, ЯКИЙ ЗАГИНУВ ПІД ЧАС СВЯТКУВАННЯ ІВАНА КУПАЛА В ХМІЛЬНИКУ, ВВАЖАЄ, ЩО В СМЕРТІ ЇЇ СИНА ВИННІ ОРГАНІЗАТОРИ СВЯТА

Про це вона написала в листі, який опублікувала газета «33-й канал». Пропонуємо вашій увазі сам лист, а висновки робіть самі:

«Все далі віддаляється день трагічної смерті нашого сина Володимира, нашої радості і безмежної любові. Всі ці дні, коли горе затуманює життя всієї сімї, мимоволі повертаємося до подій того дня, шукаємо пояснення і виправдання цієї трагедії.

Той день не віщував нічого поганого. Син повернувся з роботи і попередив, що піде на свято в парк у Хмільнику. Ми були впевненні в тому, що він поводитиметься там добре, - не заперечували.

Можливо, саме свято було й не погане, і в пориві своєї молодості та безпечності він взяв участь у дійстві діставання вінка дівчини з річки. Хоча раніше він туди не ходив і не міг знати берега та примх води…

Чому я пишу? Хочу дати відповідь організаторам цього святкування на запитання: чи винні вони у смерті мого сина? Можливо, люди, які відповідали за це свято, в перші хвилини і не перейнялися цієї бідою, кожен причетний, в першу чергу, подумав, що ж він не зробив, щоб часом не похитнувся після цього його владний стілець і посада. Бо заходів безпеки під час святкування біля річки не було. Хоча це один із найголовніших пунктів проведення дійств біля води з великим скупченням людей. Організатори свята (міська рада чи адміністрація) – повинні були вжити всіх передбачених законом заходів безпеки для громадян. Цього не було, так стверджують очевидці. В перші хвилини біди на допомогу кинулися випадкові відпочивальники парку, а не відповідні рятувальні служби. Хоча місце, де це відбувалось, проглядається, як на долоні. Можливо, ви скажете мені у відповідь, що рятівники служби МНС були. То де ж вони були? Кого мали рятувати, якщо очевидці не можуть підтвердити цього? Вони були, але вже по завершенню подій.

Чому ми не звертаємося до закону про покарання людей, які безвідповідально поставилися до своїх безпосередніх обов’язків і причетні до смерті нашого сина? Тому що я, як мати не хочу ламати останнє здоровя своїм близьким та рідним і тривожити душу свого покійного сина у боротьбі з вашими неправомірними діями і поясненнями.

А покарання земного я не хочу для вас. Вашу долю вирішить Суд Божий.

Хочеться вірити, що наші можновладці надалі будуть думати не тільки про найвищі посади, але і про безпеку людей, які їх обирають. Щоб не довелося знову чиїйсь матері краяти своє серце через вашу недбалість. Бо для вас це один випадок на кілька років, всього навського статистика, а для нас – вічна і безмежна втрата.

У своє виправдання ви можете сказати, що ця трагедія сталася за кілька хвили після заходу, але ж свято не могло закінчитися в ту ж секундк, як вимкнувся мікрофон, люди ще не встигли вийти за межі паркану.

Прошу організаторів заходу залишити моє звернення без коментарів, бо папір і пояснення витримають все, а моє життя і так перетворилося в неземні муки.

Бажаю всім живим здоровя і злагоди, а моєму покійному сину – небесної благодаті. Прости, синку, що не змогли допомогти, що не змогли тебе спасти. Прости!

Мама загиблого Володимира, Олена Захарчук, село В. Митник»