Об’єктивний погляд на стан гендеру в Україні

В Україні є велике розшарування населення в їх розумінні того, що є ґендер та ґендерна політика. Слово «ґендер» у багатьох громадян асоціюється з усією низкою споріднених понять: ґендер – це і нерівність, і боротьба за рівність, і дискримінація, і «жінки на керівних посадах», і «збільшення пенсійного віку для жінок». Існує стереотип, що «ґендерні проблеми – жіноче питання». Але якщо зосереджуватися на проблемах однієї статті, неможливо викоренити нерівність чоловіків і жінок. Принцип рівності передбачає й право на розбіжності між жінками і чоловіками, бо умови життя жінок і чоловіків відрізняються через репродуктивну функцію перших. Це не повинно призводити до дискримінації: і чоловіки і жінки мають рівне право на самореалізацію, як особистості.

На щастя, ґендерно налаштована українська спільнота отримала останнім часом потужну підтримку від держави у вигляді Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Що стосується стереотипів щодо жінок та чоловіків, то вони нас супроводжують ще з дитинства, коли дітям не дають вибору чим їм гратися, а нав’язують дівчинці гратися ляльками і посудкою, а хлопчику – машинками та конструктором. Таким чином, ми самі наперед розподіляємо їх ролі в суспільстві, жінкам – домогосподарство і діти, чоловікам – техніка і все, що пов’язано з «будівництвом». І, як не дивно, від цього страждають і жінки, і чоловіки. Одні від того, що мають бути тільки чуйними, ніжними, «вічно молодими» та виконувати своє призначення на землі – народжувати дітей, інші - від того, що їх сприймають тільки як «машинки для заробляння грошей» або використовують, як грубу робочу силу. Не мало важливу роль в тому, що для жінки авторитетом має бути чоловік, якому вона має підкорятися відіграє і християнська церква, яка сповідує подібні принципи. І віруючі люди в це свято вірять, що в багатьох випадках зводить нанівець всі намагання поговорити про проблеми нерівності. Все вищевказане протягом свого життя ми також спостерігаємо і з телереклами, де близько 60% реклами пропонує жінці засоби догляду за домом, дитиною і чоловіком, а чоловік асоціюється з матеріальним забезпеченням, захистом, силою, володарем життя, від кого залежить прийняття рішень. А що робити чоловікові якщо він не «гаманець і не Аполон»? Отже, чоловіки також потерпають від стереотипів, які стверджують, що соціальна цінність чоловіка визначається сумою зароблених грошей та успішністю на роботі.

А навчання у ВУЗах, коли до студенток ставляться менші вимоги, не сприймаючи їх конкурентами у пошуку роботи в майбутньому порівняно зі студентом-чоловіком? А при прийняті на роботу за конкурсом (сама пройшла три) і кожного разу мені задавали запитання чи є діти, куди я їх подіну якщо доведеться затриматися на роботі, чого не запитували у моїх колег-чоловіків, які також проходили конкурс.

Проте, ми бачимо, що реалії нашого життя не відповідають, тому, що нам нав’язує офіційна патріархальна культура. І її треба знищити, бо, цей світ нічий, а жінка – це не слабка стать, ні! Треба знайти порозуміння між чоловіками та жінками. Якщо потенціал половини нашого суспільства не буде реалізований, то суспільство не буде гармонійно розвиватися.

Що я можу зробити? Інформувати в той чи інший спосіб аудиторію про те, що таке ґендерні стереотипи у чому їхня шкода. Пам’ятати, що люди – не роботи, запрограмовані суспільством, говорити й писати про це, демонструвати своєю поведінкою.

Наталія Хайдарова