Одкровення розбитого серця…

До Дня святого Валентина присвячується А. Б.»

Людмила навчалася на другому курсі одного з Вінницьких університетів. Жила в гуртожитку, та через неспокійне для навчання життя батьки 18-річної дівчини вирішили забрати її звідти. Домовилися зі старенькою родичкою, яка мала простору трикімнатну квартиру і жила в ній з онуком – братом дівчини. Ще до переїзду бабуся попередила, що має квартиранта-студента, який навчається з її онуком.

Зібрала Людмила свої пожитки і – вже стояла біля дверей квартири. Думки снували в голові одна за одною: як буде жити на новому місці, чи буде миритися з квартирантом, якою він виявиться людиною, адже сама не терпіла розважливих хлопців та ловеласів, на залицяння яких реагувала досить агресивно. Не знала, що чекає її далі. Натиснула на дзвінок. Двері відчинилися, а на порозі… вона від несподіванки на мить наче завмерла. Високий, стрункий, блакитноокий юнак щиро посміхався до неї. Приємна зовнішність та привітність хлопця вразили дівчину. Якщо це було не кохання з першого погляду, значить, кохання ніколи й не існувало. Та попри почуття вона не поспішала з висновками, адже, як кажуть, перше враження дуже часто оманливе. Першим заговорив юнак, назвавшись Андрієм.

Жили вони тихо-мирно. Дівчина жила у кімнаті зі старенькою, з якою досить швидко здружилася. Та й Андрієм не сварилися. Щоранку снідали вдвох, разом ішли до трамвайної зупинки, звідки Люда добиралася до свого навчального закладу. Хлопець виявився дуже розумним, галантним, уважним. У своєму місті, та й в університеті займав перші місця у грі в шахи… Людмила не раз замислювалась: «Хоча й не існує ідеалів, але він – це саме той, з яким би поєднала життя. З яким пішла б на край світу…»

Вечорами хлопець з дівчиною розмовляли, разом дивились кінофільми, а Андрій вчив дівчину грати в шахи й показував різноманітні карточні трюки. Вони не були парою – були просто добрими друзями. Іноді юнак допомагав своїй сусідці у навчанні, підтримував у важкі години і для підняття настрою грав під гітарний акомпанемент жартівливих пісень. Співав гарні балади і присвячував їй романтичні серенади. Навіть просто знаючи, що він є поряд, що може з ним спілкуватися, допомагати, - була щасливою. Але, хоча й мала до нього такі щирі почуття, на жаль, була несміливою. Через що й страждала.

Одного разу хлопець не прийшов з лекцій. Такого ніколи не було. Людмила чекала, думала: «а раптом десь затримався з друзями, приміром, в комп’ютерному клубі». Мобільні телефони на той час для простих людей були розкішшю, тому й змоги подзвонити теж не було. Ближче до ночі закралася в серці тривога… Не через ревнощі, а страх за його життя… До ранку не могла заснути, а серце, здавалося, могло розірватися від розпачу. Вранці прийшов… «Слава Богу! Живий! Де ти був? А чому засмучений, що сталось?» Розповідає. А обличчя раз за разом «змінюється» від болю. Виявляється, ввечері він з хлопцями пішов у кафе, перед тим залишивши речі на квартирі. Виграв черговий турнір з шахів, тому й вирішили відсвяткувати. Повернувшись уночі додому, його затримали працівники патрульної служби. Оскільки він був напідпитку й без документів – забрали з собою! Наступне питання: «Вони тебе били?». «Так. Нирки болять дуже, та й язва дає про себе знати». В ту мить Людмила зрозуміла, що якби з ним щось сталося, то б і її життя переплелося полином… Пройшло ще більше часу, а дівчина боялася зізнатися в своїх почуттях. Була нагода, але завжди все через щось зривалося. Вже близько шести років Андрій одружений, щоправда, не мають ще дітей. А дівчина, згадуючи у важкий час ті щасливі дні, зігріває тим самим своє самотнє серце… Відтоді минуло небагато часу, але за той час відбулося так багато всього: біль, страждання, розчарування, зрада того, кому вірила понад усе, брехня і плітки … Але, можливо, саме так розпорядилися вищі сили, щоб випробувати на витривалість, навчити, що у світі не все так казково, як у мріях, що весь світ – це суцільна брехня, люди – зрадливі, і що в цьому світі виживає лише найсильніший… Але й добра багато було, що не дало дівчині повністю «опустити руки».

P.S. Дівчина, яка поділилася зі мною своїм минулим, надіється на те, що колись той юнак прочитає її одкровення і впізнає себе. Вони не будуть вже разом, можливо, колись випадково зустрінуться, але їй важливо, щоб він знав про її чисті почуття. Тоді й зрозуміє, що даремно сварився зі своїм другом за неї, що вона насправді кохала не С., як колись думав, а лише його.

Божена Квітка.