Відкривай ворота – агітація прийшла

Начебто до чергових виборів ще є час, але вже політики різних «калібрів» потрохи виходять із «між виборчої сплячки». Так, так саме «сплячки», адже ми, народ, більшість з них бачимо серед простих смертних лише у ці «святкові для народу дні» коли нас возять, нам показують, нам дарують… тобто роблять все, аби мати одне єдине – ГОЛОС ВИБОРЦЯ. Для них це своєрідна індульгенція для потрапляння у владу! І на цьому все. Game over. Отримавши те що й вимагалось, про нас забувають до наступних виборчих перегонів. Такі реалії життя!

Якщо з владою начебто все зрозуміло, і без різниці якого вона кольору, помаранчева вона чи біло-голуба, у неї задача № 1 – отримати в черговий раз довіру людей, то з опозицією завжди набагато цікавіше. Посудіть самі, ще начебто не зовсім охололо крісло їх «опозиційного прєдводітєля» Юлії Володимирівни, як з кожним днем все більше і більше «царьків» заряться на цей трон. Серед них неабияку активність проявляють такі «важкоатлети», як Яценюк, Кличко, Гриценко, Кириленко… Боже кого там тільки не має. Навіть Катеринчук і той знову до народу прийшов…

Для чого їм той «трон головного опозиціонера»? Все дуже просто. У нашій країні не було ще влади, яку б народ з часом не почав критикувати: і то не те, і це не так. Звичайно є за що, адже хто не робить той не помиляється – це закон життя. Так от, саме на цьому, на певній невдоволеності людей завжди починаю грати псевдо демократи. Чому псевдо? А тому що кожен з них, прийшовши до влади, буде діяти тими ж самими методами, які зараз вони на випередки один з перед одного звуть «авторитарними».

Бути опозиціонером, особливо під вибори, дуже вигідно: критикуй собі аж заслинься, все одно ні за які процеси в країні не відповідаєш, все спишеться на владу.

З історії: в свій час до влади йшли більшовики, які щоб завоювати довіру слухали народ, землю, заводи та рівність всіх і вся обіцяли … А як прийшли, то люд прозрів: колективізація, голодомор, репресії, масові вивози в Сибір та інші «отдаленные места» - оце повна диктатура та справжній авторитаризм! Невже історія не вчить?!

Крім того,з світової практики відомо, що не всі опозиційні сили можуть стати ефективними владними партіями. Адже вони мають пройти складний процес трансформації та переходу від однієї моделі та стратегії до абсолютно протилежної. Так би мовити, перебудуватися. Більшість партій цього не витримують, так і не зрозумівши те, що вони вже не критикують дії інших - вони вже відповідають за власні!

Не дарма кажуть, що владу легше здобути ніж втримати!



Головне в цій круговерті «різнобарвних» опозиційних обіцянок розрізнити хто є хто, щоб в черговий раз не стати «простим носієм бюлетеня з потрібною галочкою до виборчої урни»…

 

Розчарований ВИБОРЕЦЬ