ВИДАННЯ ПРО ОКУПАЦІЮ ТА ВІДНОВЛЕННЯ МИРУ У СЛОВ’ЯНСЬКУ ПРЕЗЕНТУВАЛИ В ХМІЛЬНИКУ
20.11.2020
20 листопада, в районному Будинку культури у Хмільнику, відбулася презентація серії видань «Місто, з якого почалася війна»., присвячених проблемі порушень прав людини, які відбувалися під час захоплення та окупації Слов’янська з 12 квітня по 5 липня 2014 року.
Організатором заходу виступила громадська організація «ПРАВО».
Під час окупації Слов’янська в місті відбувалися численні порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права - обстріли жилих мікрорайонів, релігійні переслідування, незаконні затримання, катування, позасудові страти тощо. За незаконні затримання, катування та вбивства, які відбувалися в захопленій будівлі СБУ, відповідальний громадянин РФ Ігор Гіркін. Про це повідомили правозахисники Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» під час презентації серії видань про окупацію Слов’янська «Місто, з якого почалася війна».
Видання «Місто, з якого почалася війна: на головну роль призначено…», підготовлене та представлене УГСПЛ, присвячено загальному висвітленню діяльності незаконних збройних формувань, підконтрольних РФ та безпосередньо командувачу Ігорю Гіркіну під час захоплення та окупації Слов’янська.
Гіркін має звання полковника ФСБ, був активним членом Головного управління розвідки Міністерства оборони Росії та отримував від них матеріально-технічну та військову підтримку, мав тісну співпрацю з особами, пов’язаними з російським урядом.
Опитані жителі Слов’янська також засвідчили, що серед представників НЗФ були й інші громадяни РФ. Це були групи осіб з військовою виправкою, розмовляли російською із характерним акцентом, мали формене обмундирування та були якісно озброєні; представники із різних федеративних округів РФ, які вирізнялися зовнішньо.
Видання «Місто, з якого почалася війна» є спільною роботою громадських організацій «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», БФ «Восток SOS», «Молода просвіта Прикарпаття», «Правозахисний центр громадських досліджень», «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які входять до правозахисної Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі». Правозахисники спільно дослідили всі спектри порушень, які відбувалися в Слов’янську, щоб описати загальну картину життя окупованого міста. Дослідження базується на 78 глибинних інтерв’ю людей, які стали жертвами чи свідками порушень прав людини.
Для свого дослідження правозахисники обрали Слов’янськ, адже він став першим окупованим містом на Сході Україні і його сумний досвід згодом пережили безліч інших населених пунктів.
За час бойових дій від обстрілів у Слов’янську, за офіційними даними, загинуло 124 цивільні особи, за неофіційними – до 500. Були поранені 78 цивільних осіб, із них 19 отримали інвалідність.
На прикладі Слов’янська можна побачити, як бездіяльність і невтручання органів місцевого самоврядування призвели до втрати контролю над містом і створили сприятливі умови для нападу ззовні. Місцева влада та правоохоронці ігнорували проросійські виступи, які відбувалися в Слов’янську з лютого 2014 року. Це призвело до того, що у квітні організовані «загони самооборони» отримали доступ до озброєння, взяли під свій контроль стратегічні шляхи та розгорнули потужну пропагандистську мережу.
Російські телеканали створювали фейкові сюжети про Слов’янськ. У російських інтернет-медіа в новинах про Слов’янськ використовували мову ворожнечі, антиукраїнську риторику; нагнітали ситуацію за допомогою лексики, яка формувала у місцевих мешканців відчуття страху та налаштовувала проти українських військових.
Правозахисники розповіли, що жителі Слов’янська ставали свідками численних обстрілів житлових будинків, шкіл, дитячих садків, які здійснювали учасники незаконних збройних формувань для того, щоб російські телеканали відзняли відео і звинуватили в обстрілі українських військових.
Значна частина будівель, які зайняли учасники НЗФ для свого розміщення, розташовувалась у густонаселених районах, більше половини – у будівлях медичних та навчальних установах. Більшість блокпостів вони звели на центральних вулицях, біля лікарень і шкіл. Звідти вони обстрілювали позиції ЗСУ, чим наражали на небезпеку жителів міста, школярів та студентів, відвідувачів лікарень.
Ще з початку окупації учасники НЗФ мінували дороги, наражаючи на небезпеку мешканців міста. По собі вони лишили замінованими майже всі адміністративні будівлі, а також підвали житлових багатоповерхівок, лікарняні заклади і навіть школи. Українські піротехніки та міжнародні місії з розмінування й досі продовжують роботу в околицях Слов’янська.
Священнослужителі УПЦ МП міста відкрито підтримали збройні проросійські групи. У трьох із шести церков УПЦ МП у Слов’янську учасники НЗФ облаштували укріплення та блокпости. В окупованому місті православ’я Московського патріархату набуло статусу панівної релігії регіону та почалися переслідування представників інших конфесій. Учасники НЗФ грабували майно релігійних організацій та незаконно ув’язнювали їх членів. Зокрема, учасники НЗФ незаконно затримали, катували і вбили пасторів церкви «Преображення Господнє» Брадарського Віктора, Величко Володимира, а також двох синів старшого пастора Олександра Павенкова – Рувима і Альберта.
Правозахисники також зафіксували, що учасники НЗФ створили 5 незаконних в’язниць, які функціонували під час окупації міста. У них відбувалися вбивства та катування. Полонених утримували в неналежних санітарних умовах. Їм не надавали достатнього харчування та медичної допомоги. Ув’язнені не мали можливості зв’язатися з рідними. Зі свідчень респондентів стало відомо, що у двох незаконних в’язницях бранців залучали до примусових робіт. У більшості випадків це були цивільні. Їх змушували відмивати кров у катівнях і підвалах, прибирати територію незаконних в’язниць, укріплювати бойові позиції НЗФ безпосередньо на лінії фронту.
Внаслідок воєнних дій у мешканців міста був обмежений доступ до медичної допомоги. Медичні заклади неодноразово зазнавали обстрілів. Деякі медики залишили місто. Через велику кількість поранених у лікарнях не вистачало персоналу, певний час була нестача лікарських засобів. Учасники НЗФ неодноразово погрожували лікарям розстрілами у випадку надання неякісної медичної допомоги.
Окремою категорію, на яку вплинула окупація Слов’янська, були діти. Правозахисники зафіксували щонайменше 14 випадків, коли неповнолітні були залучені до НЗФ на території Слов’янська. Документатори також зібрали свідчення про щонайменше 7 випадків про групи неповнолітніх зі Слов’янська, пов’язаних зі збройними формуваннями. За описами свідків, найчастіше до лав НЗФ долучалися підлітки шістнадцяти-сімнадцятирічного віку.
Водночас відомо, що деякі неповнолітні брали участь у підпільному русі, який поширював українську символіку під час перебування міста в окупації.
Організатором заходу виступила громадська організація «ПРАВО».
Під час окупації Слов’янська в місті відбувалися численні порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права - обстріли жилих мікрорайонів, релігійні переслідування, незаконні затримання, катування, позасудові страти тощо. За незаконні затримання, катування та вбивства, які відбувалися в захопленій будівлі СБУ, відповідальний громадянин РФ Ігор Гіркін. Про це повідомили правозахисники Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» під час презентації серії видань про окупацію Слов’янська «Місто, з якого почалася війна».
Видання «Місто, з якого почалася війна: на головну роль призначено…», підготовлене та представлене УГСПЛ, присвячено загальному висвітленню діяльності незаконних збройних формувань, підконтрольних РФ та безпосередньо командувачу Ігорю Гіркіну під час захоплення та окупації Слов’янська.
Гіркін має звання полковника ФСБ, був активним членом Головного управління розвідки Міністерства оборони Росії та отримував від них матеріально-технічну та військову підтримку, мав тісну співпрацю з особами, пов’язаними з російським урядом.
Опитані жителі Слов’янська також засвідчили, що серед представників НЗФ були й інші громадяни РФ. Це були групи осіб з військовою виправкою, розмовляли російською із характерним акцентом, мали формене обмундирування та були якісно озброєні; представники із різних федеративних округів РФ, які вирізнялися зовнішньо.
Видання «Місто, з якого почалася війна» є спільною роботою громадських організацій «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», БФ «Восток SOS», «Молода просвіта Прикарпаття», «Правозахисний центр громадських досліджень», «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які входять до правозахисної Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі». Правозахисники спільно дослідили всі спектри порушень, які відбувалися в Слов’янську, щоб описати загальну картину життя окупованого міста. Дослідження базується на 78 глибинних інтерв’ю людей, які стали жертвами чи свідками порушень прав людини.
Для свого дослідження правозахисники обрали Слов’янськ, адже він став першим окупованим містом на Сході Україні і його сумний досвід згодом пережили безліч інших населених пунктів.
За час бойових дій від обстрілів у Слов’янську, за офіційними даними, загинуло 124 цивільні особи, за неофіційними – до 500. Були поранені 78 цивільних осіб, із них 19 отримали інвалідність.
На прикладі Слов’янська можна побачити, як бездіяльність і невтручання органів місцевого самоврядування призвели до втрати контролю над містом і створили сприятливі умови для нападу ззовні. Місцева влада та правоохоронці ігнорували проросійські виступи, які відбувалися в Слов’янську з лютого 2014 року. Це призвело до того, що у квітні організовані «загони самооборони» отримали доступ до озброєння, взяли під свій контроль стратегічні шляхи та розгорнули потужну пропагандистську мережу.
Російські телеканали створювали фейкові сюжети про Слов’янськ. У російських інтернет-медіа в новинах про Слов’янськ використовували мову ворожнечі, антиукраїнську риторику; нагнітали ситуацію за допомогою лексики, яка формувала у місцевих мешканців відчуття страху та налаштовувала проти українських військових.
Правозахисники розповіли, що жителі Слов’янська ставали свідками численних обстрілів житлових будинків, шкіл, дитячих садків, які здійснювали учасники незаконних збройних формувань для того, щоб російські телеканали відзняли відео і звинуватили в обстрілі українських військових.
Значна частина будівель, які зайняли учасники НЗФ для свого розміщення, розташовувалась у густонаселених районах, більше половини – у будівлях медичних та навчальних установах. Більшість блокпостів вони звели на центральних вулицях, біля лікарень і шкіл. Звідти вони обстрілювали позиції ЗСУ, чим наражали на небезпеку жителів міста, школярів та студентів, відвідувачів лікарень.
Ще з початку окупації учасники НЗФ мінували дороги, наражаючи на небезпеку мешканців міста. По собі вони лишили замінованими майже всі адміністративні будівлі, а також підвали житлових багатоповерхівок, лікарняні заклади і навіть школи. Українські піротехніки та міжнародні місії з розмінування й досі продовжують роботу в околицях Слов’янська.
Священнослужителі УПЦ МП міста відкрито підтримали збройні проросійські групи. У трьох із шести церков УПЦ МП у Слов’янську учасники НЗФ облаштували укріплення та блокпости. В окупованому місті православ’я Московського патріархату набуло статусу панівної релігії регіону та почалися переслідування представників інших конфесій. Учасники НЗФ грабували майно релігійних організацій та незаконно ув’язнювали їх членів. Зокрема, учасники НЗФ незаконно затримали, катували і вбили пасторів церкви «Преображення Господнє» Брадарського Віктора, Величко Володимира, а також двох синів старшого пастора Олександра Павенкова – Рувима і Альберта.
Правозахисники також зафіксували, що учасники НЗФ створили 5 незаконних в’язниць, які функціонували під час окупації міста. У них відбувалися вбивства та катування. Полонених утримували в неналежних санітарних умовах. Їм не надавали достатнього харчування та медичної допомоги. Ув’язнені не мали можливості зв’язатися з рідними. Зі свідчень респондентів стало відомо, що у двох незаконних в’язницях бранців залучали до примусових робіт. У більшості випадків це були цивільні. Їх змушували відмивати кров у катівнях і підвалах, прибирати територію незаконних в’язниць, укріплювати бойові позиції НЗФ безпосередньо на лінії фронту.
Внаслідок воєнних дій у мешканців міста був обмежений доступ до медичної допомоги. Медичні заклади неодноразово зазнавали обстрілів. Деякі медики залишили місто. Через велику кількість поранених у лікарнях не вистачало персоналу, певний час була нестача лікарських засобів. Учасники НЗФ неодноразово погрожували лікарям розстрілами у випадку надання неякісної медичної допомоги.
Окремою категорію, на яку вплинула окупація Слов’янська, були діти. Правозахисники зафіксували щонайменше 14 випадків, коли неповнолітні були залучені до НЗФ на території Слов’янська. Документатори також зібрали свідчення про щонайменше 7 випадків про групи неповнолітніх зі Слов’янська, пов’язаних зі збройними формуваннями. За описами свідків, найчастіше до лав НЗФ долучалися підлітки шістнадцяти-сімнадцятирічного віку.
Водночас відомо, що деякі неповнолітні брали участь у підпільному русі, який поширював українську символіку під час перебування міста в окупації.
