Яким буде Хмільник через 10 років
19.08.2009
Нещодавно відбувся Подільський табір під назвою «Громадські ініціативи — інститут суспільної довіри». Головною умовою участі в таборі було підготовка анкети та домашньої роботи на тему „Як я бачу розвиток мого міста за 10 років, через призму діяльності неурядової організації в якій я працюю”. Після табору виникла ідея розмістити твори учасників від Хмільника для обговорення на сторінках сайту. Отже, перше домашнє завдання Віталія Дороха.
На самому початку виконнання домашнього завдання зловив себе на думці, що не знаю про що писати. Можливо не той настрій, можливо далася взнаки образа на МФВ, а можливо, пропустивши в уяві теперішні темпи розвитку свого міста/села/селища через призму діяльності нашої організації зрозумів, що найоб’єктивніший опис ситуації через 10 років все ж буде схожий на план розвитку Нью Васюків. Але все ж спробую...
За роки діяльності нашої організації ми дійшли висновку, що важливим елементом в процесі становлення демократичної держави та розбудови громадянського суспільства є залучення членів територіальних громад до громадсько-політичного життя регіону, будь-то село, місто чи район.
Головним елементом такої участі є залучення громадськості до процесів прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування.
Завдяки механізмам громадської участі мешканці територіальних громад отримують можливість домагатися врахування своіх потреб, а також контролювати виконання обіцянок органів влади та їх посадовців. Процеси громадської участі є доброю основою для якомога повнішого задоволення потреб громадськості. З цього можна зробити висновок, що громадська участь є необхідним, корисним та вкрай важливим механізмом позитивного впливу громадськості на діяльність влади в державі в інтересах громадян. В свою чергу, для публічної влади - це джерело додаткового інтелектуального ресурсу, який містить в собі громада.
Аналізуючи ситуацію з громадською участю що склалася на місцях, члени нашої організації дійшли висновку, що в деяких територіальних громадах залучення громади зводиться до банальної участі в виборах. На місцях, якщо використовувати певну класифікацію, в основному використовується, ставший вже традиційним, інформаційний рівень, коли громадян просто інформують про плани органів публічної влади (і на тому подякуємо! В деяких громадах, переважно в сільській місцевості, не роблять навіть цього!). А такі більш «високі» рівні громадської участі, як консультації (попри існування дорадчих органів!), спільне ухвалення рішень, спільна реалізація партнерських програм, я вже не кажу про делегування повноважень – це поки що недосяжна «висота». Імітація участі громадськості в процесах прийняття рішень призводить, як мінімум до неефективного управління та виникнення соціальних конфліктів.
Попри існування нормативно-правових актів, які в принципі могли б покращити ситуацію, запровадження механізмів громадської участі наштовхується на безліч бар’єрів та перешкод. Причому такі бар’єри виникають як з боку влади – так і збоку представників територіальних громад. До перешкод, які свідомо чи не свідомо чинять органи публічної влади, можна віднести відсутність досвіду співпраці або негативний досвід, недовіра до знань та колективного розуму окремих груп місцевої спільноти, недовіра до фахового рівня представників громади, невміння вести діалог з чисельною аудиторією, віра представників влади у власну безпомилковість (чи не головний компонент!), неготовність створити організаційні та фінансові засади діяльності, пов’язані з широкою участю громадськості, побоювання критики та відкритих публічних звинувачень, панічна боязнь деяких чиновників втратити владу. (Останній аргумент з власного досвіду. Чомусь деякі посадові особи, після того, як хтось виявить бажання долучитись до вирішення місцевих проблем, роблять безапеляційний висновок – «Хлопець мітить на моє (МОЄ!!!) місце!» Причому слово «хлопець» вживається ну дуже рідко, знаходячи собі заміну в більш колоритних місцевих висловах...).
Громадськість у свою чергу відмежовується від можливої співпраці з владою не менш ефективними засобами. Серед них – загальна недовіра до представників влади, відсутність в представників певних груп необхідних знань та навичок, концентрація на факторах, що роз’єднують людей тощо.
З цього можна зробити висновок – щоб зламати всі перераховані вище стереотипи, необхідно працювати як з членами територіальних громад (ініціативними групами, громадськими організаціями, органами самоорганізації населення тощо) - так і з органами державної влади та місцевого самоврядування. Причому в окремих випадках необхідно робити акцент якраз на співпраці з владою на місцях, іноді не стільки для вирішення певних проблем, скільки для позитивного прикладу такої співпраці, що в свою чергу слугуватиме каталізатором для знищення негативних уявлень про громадську участь в обох сторін (мається на увазі влада та громада). Можливо для когось цей «метод» здається малоефективним, та на нашу думку в малих територіальних громадах, де майже не існує дієвих об’єднань громадян, він може принести велику користь.
Отже, через 10 років наша громада в певній мірі позбавиться всіх перерахованих вище негативних тенденцій. Так як головним завданням нашої організації є формування дієвої комунікації між громадою, суспільними, комерційними і владними інституціями всіх рівнів та безпосередньо членами громади, то на нашу думку організація стане певним місточком між місцевою владою та громадськістю для забезпечення більш ефективної участі членів громади в суспільно-політичному житті регіону. Інше питання – яким чином? Відзначаючи низький рівень фахової підготовки членів громади (та чого гріха таїти, і власних членів організації!!! А то чого б було їздити по різних Школах та Таборах, як не для підвищення рівня отієї «фахової підготовки»?) велика відповідальність покладається на членів громадських організацій, які вже є інституалізованими та яких об’єднує певна мета. На нашу думку, наразі гостро стоїть питання наявності осіб, які були б здатні аналізувати місцеву політику. Саме на «виховання» таких експертів буде спрямована діяльність організації на наступні роки, які по можливості були б спеціалістами в певних галузях, будь то захист прав людини чи молодіжна політика, формування місцевого бюджету чи розвиток органів самоорганізації населення тощо. Це має перспективу як в нашій громаді – так і для поширення досвіду серед членів інших громад...
... От такий прогноз. На мою думку досить песимістичний. Все ж таки доведеться чекати аж 10 довгих років!!! А як же хочеться, щоб вже в наступному своєму щорічному звіті Хмільницький міський голова сказав приблизно таке: «Вельмишановні члени громади! Як ви добре знаєте, громадські організації в нашому регіоні – це інститут суспільної довіри...». Ну хоч через два рочки...
На самому початку виконнання домашнього завдання зловив себе на думці, що не знаю про що писати. Можливо не той настрій, можливо далася взнаки образа на МФВ, а можливо, пропустивши в уяві теперішні темпи розвитку свого міста/села/селища через призму діяльності нашої організації зрозумів, що найоб’єктивніший опис ситуації через 10 років все ж буде схожий на план розвитку Нью Васюків. Але все ж спробую...
За роки діяльності нашої організації ми дійшли висновку, що важливим елементом в процесі становлення демократичної держави та розбудови громадянського суспільства є залучення членів територіальних громад до громадсько-політичного життя регіону, будь-то село, місто чи район.
Головним елементом такої участі є залучення громадськості до процесів прийняття рішень органами державної влади та місцевого самоврядування.
Завдяки механізмам громадської участі мешканці територіальних громад отримують можливість домагатися врахування своіх потреб, а також контролювати виконання обіцянок органів влади та їх посадовців. Процеси громадської участі є доброю основою для якомога повнішого задоволення потреб громадськості. З цього можна зробити висновок, що громадська участь є необхідним, корисним та вкрай важливим механізмом позитивного впливу громадськості на діяльність влади в державі в інтересах громадян. В свою чергу, для публічної влади - це джерело додаткового інтелектуального ресурсу, який містить в собі громада.
Аналізуючи ситуацію з громадською участю що склалася на місцях, члени нашої організації дійшли висновку, що в деяких територіальних громадах залучення громади зводиться до банальної участі в виборах. На місцях, якщо використовувати певну класифікацію, в основному використовується, ставший вже традиційним, інформаційний рівень, коли громадян просто інформують про плани органів публічної влади (і на тому подякуємо! В деяких громадах, переважно в сільській місцевості, не роблять навіть цього!). А такі більш «високі» рівні громадської участі, як консультації (попри існування дорадчих органів!), спільне ухвалення рішень, спільна реалізація партнерських програм, я вже не кажу про делегування повноважень – це поки що недосяжна «висота». Імітація участі громадськості в процесах прийняття рішень призводить, як мінімум до неефективного управління та виникнення соціальних конфліктів.
Попри існування нормативно-правових актів, які в принципі могли б покращити ситуацію, запровадження механізмів громадської участі наштовхується на безліч бар’єрів та перешкод. Причому такі бар’єри виникають як з боку влади – так і збоку представників територіальних громад. До перешкод, які свідомо чи не свідомо чинять органи публічної влади, можна віднести відсутність досвіду співпраці або негативний досвід, недовіра до знань та колективного розуму окремих груп місцевої спільноти, недовіра до фахового рівня представників громади, невміння вести діалог з чисельною аудиторією, віра представників влади у власну безпомилковість (чи не головний компонент!), неготовність створити організаційні та фінансові засади діяльності, пов’язані з широкою участю громадськості, побоювання критики та відкритих публічних звинувачень, панічна боязнь деяких чиновників втратити владу. (Останній аргумент з власного досвіду. Чомусь деякі посадові особи, після того, як хтось виявить бажання долучитись до вирішення місцевих проблем, роблять безапеляційний висновок – «Хлопець мітить на моє (МОЄ!!!) місце!» Причому слово «хлопець» вживається ну дуже рідко, знаходячи собі заміну в більш колоритних місцевих висловах...).
Громадськість у свою чергу відмежовується від можливої співпраці з владою не менш ефективними засобами. Серед них – загальна недовіра до представників влади, відсутність в представників певних груп необхідних знань та навичок, концентрація на факторах, що роз’єднують людей тощо.
З цього можна зробити висновок – щоб зламати всі перераховані вище стереотипи, необхідно працювати як з членами територіальних громад (ініціативними групами, громадськими організаціями, органами самоорганізації населення тощо) - так і з органами державної влади та місцевого самоврядування. Причому в окремих випадках необхідно робити акцент якраз на співпраці з владою на місцях, іноді не стільки для вирішення певних проблем, скільки для позитивного прикладу такої співпраці, що в свою чергу слугуватиме каталізатором для знищення негативних уявлень про громадську участь в обох сторін (мається на увазі влада та громада). Можливо для когось цей «метод» здається малоефективним, та на нашу думку в малих територіальних громадах, де майже не існує дієвих об’єднань громадян, він може принести велику користь.
Отже, через 10 років наша громада в певній мірі позбавиться всіх перерахованих вище негативних тенденцій. Так як головним завданням нашої організації є формування дієвої комунікації між громадою, суспільними, комерційними і владними інституціями всіх рівнів та безпосередньо членами громади, то на нашу думку організація стане певним місточком між місцевою владою та громадськістю для забезпечення більш ефективної участі членів громади в суспільно-політичному житті регіону. Інше питання – яким чином? Відзначаючи низький рівень фахової підготовки членів громади (та чого гріха таїти, і власних членів організації!!! А то чого б було їздити по різних Школах та Таборах, як не для підвищення рівня отієї «фахової підготовки»?) велика відповідальність покладається на членів громадських організацій, які вже є інституалізованими та яких об’єднує певна мета. На нашу думку, наразі гостро стоїть питання наявності осіб, які були б здатні аналізувати місцеву політику. Саме на «виховання» таких експертів буде спрямована діяльність організації на наступні роки, які по можливості були б спеціалістами в певних галузях, будь то захист прав людини чи молодіжна політика, формування місцевого бюджету чи розвиток органів самоорганізації населення тощо. Це має перспективу як в нашій громаді – так і для поширення досвіду серед членів інших громад...
... От такий прогноз. На мою думку досить песимістичний. Все ж таки доведеться чекати аж 10 довгих років!!! А як же хочеться, щоб вже в наступному своєму щорічному звіті Хмільницький міський голова сказав приблизно таке: «Вельмишановні члени громади! Як ви добре знаєте, громадські організації в нашому регіоні – це інститут суспільної довіри...». Ну хоч через два рочки...
