ЧОМУ В ХМІЛЬНИКУ МАЄ БУТИ ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРА КЛОДНИЦЬКОГО?
Зараз в Хмільнику та інших населених пунктах Хмільницької громади назріло питання перейменування вулиць, які мають відношення до росії та «руського міра». В тому, що такі вулиці мають змінити назви – громада, в своїй переважній більшості, одностайна. А от щодо нових назв вулиць, то дискусії тривають і досить гострі.
В цій ситуації є вкрай важливим обрати для вулиць нові, українські назви, але не менш важливим є необхідність вшанування людей, які в різні історичні періоди зробили дуже багато саме для нашого міста. Такі особистості в історії міста були, але, на жаль, їх імена та внесок в розвиток міста залишаються невідомими для більшості членів громади.
Саме тому я вирішив сьогодні розповісти про людину, яка зробила саме для Хмільника набагато більше, ніж всі пушкіни з лєрмонтовими разом узяті.
Мова піде про людину, про православного священика і доктора права Володимира Клодницького. Він майже півстоліття прожив в Америці і закінчив свої дні в невеликому пенсільванському містечку Нортхемптон, де і похований на цвинтарі при церкві. Це сталося влітку 1973 року. Багато років він служив у православних парафіях штату Нью-Джерсі і тільки під кінець життя перебрався до Пенсільванії. Зростом під два метри, він був міцний і у вісімдесят років. Для колег та пастви стало повною несподіванкою нагородження протопресвітера Клодницького почесним дипломом «Смолоскип Свободи» єврейської Антидифамаційної Ліги Бней-Бріт у 1962 році. Що ж сталося за сорок років до того, як, за знайомим нам висловом, «нагорода знайшла героя»?
13 серпня 1919 року двадцятивосьмирічний майор Української Галицької армії, з батальйоном піхоти та двома гарматами, підійшов до міста Хмільник, коли там назрівав погром. Володимир Клодницький служив у західноукраїнській армії, яка зовсім недавно з’єдналася зі східною, власне петлюрівською, для спільного походу на зайнятий більшовиками Київ.
Час був «найпогромніший», причому галичани лютували набагато менше, ніж «східняки». Як і багато інших «західняків», Клодницький під час світової війни служив в австро-угорській армії, де дисципліна була міцнішою і антисемітизм був не дуже популярний. Встиг красень майор закінчити юридичний факультет Львівського університету. Можна припустити, що його незвичайна поведінка багато в чому була визначена саме цими обставинами. Але й не лише ними.
Хмільницька епопея почалася з несподіванки: майора з його військом не захотіла пускати в Хмільник єврейська самооборона. Озброєна вона була абияк, але налічувала близько тисячі людей і налаштована була рішуче. Майору все ж таки вдалося переконати євреїв у своїх добрих намірах і увійти до міста без бою. Ставши на чолі гарнізону, він наказав самообороні роззброїтися, прийнявши на себе всю відповідальність за долю населення Хмільника, переважну частину якого у цьому торгово-промисловому місті становили євреї: громада налічувала 15 тисяч жителів. Вимога майора, незважаючи на дані їм обіцянки, шокувала євреїв: кривавий погром здавався неминучим. Він буквально висів над головою. Були вагомі причини чекати його з години на годину…
Справа в тому, що з безперечної вини місцевого зерноторговця Абрахама Соколянського, згоріло приміське село Курилівка. Єврей спалив українське село! І коли? – Влітку 19-го року! Таке відчуття, що події в Хмільнику породжені фантазією великого Шекспіра.
Восени 1918 року, гарний український хлопець із уже названого села, смертельно закохався у єдину доньку багатого торговця Соколянського. Майже рік їхній роман зберігався в таємниці, проте потім відбулося зухвале «викрадення», причому деякий час батьки дівчини (принаймні батько) були у відчаї, не знаючи, куди поділася донька. Передбачалося найстрашніше.
Коли ж стало відомо, що ніякого викрадення не було, що втікачка змінила віру та стала законною дружиною закоханого хлопця, батько прокляв віровідступницю. Мати була менш стійкою і почала потай зустрічатися з донькою та її чоловіком. Це б ще півбіди, але одного разу, коли Абрахам поїхав у справах з міста, молоді в сутінках пробралися в будинок Соколянських і пішли не з порожніми руками: мати дала їм грошей, деякі коштовності, пухову перину і, що найголовніше, двох корів. на додачу. Не бути ж доньці Соколянського безприданницею!
Гнів батька, коли він виявив пропажу, не було меж. Спочатку на смерть перелякана дружина приховала свою співучасть, і багатий торговець, не тільки зганьблений, а й пограбований, кинувся до Курилівки вимагати повернення якщо не дочки, то хоча б корів та коштовностей. Село було поруч, і такі візити повторювалися кілька разів, але це лише викликало глузування.
Тут і сталося непоправне: збожеволілий від сорому і люті батько одного разу вночі підпалив хату, де тепер жила його єдина красуня-донька. За іншою версією – підпалений був сарай. Вітер, що раптово піднявся, розніс іскри – і запалало все село. Палаючі села в ті роки були звичним елементом пейзажу, але щоб так… Наскільки відомо, обійшлося без жертв, проте багато будинків згоріли вщент.
Ця неймовірна подія, що не мала аналогів, настільки приголомшила селян і православних городян, що вони просто розгубилися і забарилися з погромом, хоча всюди розповзлися чутки, ніби в підпалі винні багато євреїв, а не один Соколянський. Тоді була приведена в бойову готовність єврейська самооборона, на яку натрапив майор Клодницький, підійшовши до Хмільника. Відбулися переговори та роззброєння у відповідь на тверде слово офіцера не допускати безчинств та самосуду. Варто припустити, що й націлені на місто гармати теж були вагомим аргументом.
За кілька днів майор зумів довести, що слів на вітер не кидає.
В базарний день тисячі селян, із рушницями, шаблями, револьверами і навіть кулеметами на возах та тачанках, заполонили місто. Будь-який необачний крок неминуче міг обернутися погромом. Не втрачаючи жодної хвилини, Володимир Клодницький, попередньо розставивши в ключових точках солдатів свого батальйону, жандармів і гармати, піднявся на балкон Міської управи і звернувся до величезного натовпу, що зловісно насторожився, з промовою, гідною бути хоча б частково відтвореною.
- Брати! Хто з вас будував свій будинок?
Натовп завмер від несподіванки, а коли майор повторив своє питання, з усіх боків долинуло: «Я, я будував! Звичайно!». Тоді офіцер продовжував:
- Коли ви закладали нову хату, ви тричі хрестилися, читали «Отче наш», кропили вашу роботу святою водою і просили Господа допомогти вам у ваших працях. Наша велика поневолена Україна закликала мене та моїх людей допомогти вам збудувати ваш будинок, вашу державу на щастя всім жителям України. Ви закликали нас на допомогу, але самі думаєте окропити фундамент нашої держави єврейською кров’ю. Це грішна справа, браття, і такого не буде! Ви бачите гармати, націлені на місто? Вони будь-якої миті можуть знищити вас і мене разом з вами…
Майор пообіцяв розібратися в курилівській справі і суворо покарати винного чи винних. Потім він наказав селянам мирно повернутися до своїх домівок. І йому підкорилися!
Наступного дня до начальника гарнізону з’явилася делегація євреїв і спробувала, на знак подяки, вручити йому подарунок – 200 тисяч царських рублів.
«Я відчув себе ображеним. Мені здалося, що євреї запропонували мені хабар. Я вигнав їх з приміщення» – так згадував про цей епізод через багато років Володимир Клодницький, настоятель церкви Святого Вознесіння в Ньюарку. Але це згодом; а поки що до майора прийшов учений ребе Бялік, доктор права, теології та філософії. Він був років на десять старший за майора, і в них якось одразу встановилися щирі, дружні стосунки. Ребе говорив російською, майор українською, а у скрутних випадках обидва переходили на німецьку.
Ребе Бялик приніс важливу звістку: палій Абрахам Соколянський, який усі ці дні ховався то в синагозі, то в будинку самого ребе, вирішив віддати себе в руки справедливого офіцера, щоб не накликати далі небезпеку на всю єврейську громаду Хмільника. Він готовий понести заслужене покарання.
Два дні тривав військовий суд, для якого начальник гарнізону виділив п’ятьох офіцерів. Заслухали 35 свідків – українців та євреїв, та й підсудний не заперечував своєї провини. Рідкісний випадок: суто єврейський процес не був сфабрикований, склад злочину не був висмоктаний з пальця. В вироку зазначалося: за підпал у воєнний час – привселюдний розстріл.
Отримавши рішення трибуналу на підпис, майор Клодницький закликав до себе ребе Бяліка.
– Як би ви, Бялику, вчинили на моєму місці? Чи затвердили б вирок?
Після деяких роздумів ребе Бялик відповів:
– Я б підписав вирок. Нехай краще помре один єврей, ніж усі євреї Хмільника загинуть від погрому.
Через два дні, при великому скупченні народу, біля дороги, що веде з Курилівки до Хмільника, Абрахам Соколянський був розстріляний взводом солдатів. Це сталося у середині базарного дня. Ввечері його тіло віддали євреям для поховання.
Ось така історія про те, як майору Клодницькому вдалося не допустити в Хмільнику єврейського погрому після того, як єврей Соколянський спалив село Курилівку.
Але це не все цікаве, пов’язане з перебуванням майора Клодницького в Хмільнику. В книзі, з якої я взяв цю інформацію, згадується мільйонна контрибуція, яка суттєво підтримала місцеву економіку. І знову ж таки – значна заслуга в цьому майора Володимира Клодницького.
Одразу після уникнення погрому майор відкинув щедрий «подарунок» єврейської громади – 200 тисяч царських рублів, які цінувалися тоді дещо більше, ніж українські карбованці. Це здивувало його ад’ютанта на прізвище Лях, і той подав ідею, що гроші можна було б витратити на потреби міста. Ці потреби, само собою, були великі.
Через кілька днів після розстрілу палія Абрахама Соколянського, коли в місті та околицях настало деяке заспокоєння, майор у супроводі озброєного ескорту прибув до будівлі головної синагоги (до речі, будівля цієї синагоги частково збереглася до наших днів і знаходиться на території санаторію «Радон»), якраз після закінчення служби, і звернувся до великого натовпу євреїв з промовою, в якій описав тяжке становище в місті. Він запропонував єврейській громаді, протягом 24 годин, зібрати півмільйона карбованців, необхідних для допомоги старим, хворим та бідним, а на закінчення пообіцяв подвоїти контрибуцію, якщо вимога не буде виконана точно і вчасно.
Наступного дня делегація шанованих євреїв міста, на чолі з ребе Бяликом, повідомила майору Клодницькому, що поки що зібрано лише 250 тисяч, а решту зберуть протягом тижня. Майор був вірний собі: відправив у в’язницю 14 з 15 делегатів, що прийшли, а Бяліка відрядив до євреїв збирати суму, що бракує, – тепер уже 750 тисяч! При цьому він пообіцяв завтра ж, у разі «саботажу», заарештувати ще 15 людей і довести контрибуцію до півтора мільйона. Що ж до заручників, то вони постануть перед військовим судом.
«Того ж дня, – згадує майор, – я наказав виставити кілька кулеметів на головній вулиці і ввів комендантську годину. Наступного дня, рівно о 12 годині, я отримав повідомлення від ребе Бяліка, що місто вже зібрало повністю мільйонну контрибуцію».
Можна припустити, що Володимир Клодницький відчув задоволення від проведеної ним «виховної роботи». Не без того. Однак наступні події велять нам тверезо і справедливо поставитися до далеко не ординарних діянь майора…
За наказом Клодницького лейтенант Пашковський та чини жандармерії допомогли євреям доставити із синагоги до будівлі Міської управи зібрані гроші. Далі читаємо спогади самого Клодницького:
«О другій годині дня я з’явився до Міської управи і велів євреям обрати п’ять комітетів по три особи в кожному.
Перший, «Санітарний комітет», отримав 200 тисяч карбованців на потреби лікарні та будинку престарілих.
Другий, «Зерновий комітет», отримав теж 200 тисяч на купівлю зерна, яке слід було перемолоти, а борошно розподілити між бідними.
Третій, «Дров’яний», отримав 200 тисяч на покупку дров для лікарні, богадільні та бідних.
Четвертий, «Комітет з підтримки чистоти у місті», отримав 50 тисяч для вивезення сміття, ремонту та побілки.
П’ятий, «Комітет фінансової допомоги», також отримав 50 тисяч на потреби кооперативів, взуттєвих та швейних майстерень».
Отже, п’ять комітетів отримали від українського Робін Гуда (на згадку приходять й інші літературні герої, яких у реальному житті так мало) 700 тисяч карбованців на потреби бідних хмільничан, причому гроші були відібрані здебільшого у найзаможніших. Таке ось торжество соціальної справедливості в епоху погромів та повального пограбування!
300 тисяч, що залишилися, пішли на потреби військових шпиталів у Хмільнику, Літині та Летичеві – ці міста входили в «зону впливу» майора. Немає жодних даних, які дозволяють запідозрити Клодницького у привласненні бодай одного карбованця.
З серпня 1919 р. до березня 1920 року ця територія жила мирним життям, всі підприємства працювали безперервно під захистом хмільницького гарнізону. Вони не допускали ні поляків, ні денікінців, а також і червоних москалів, які не раз намагалися вломитися в цей район.
Майор Клодницький був не тільки добрим воїном, але й тактовним, обачливим адміністратором і здобув для себе та свого загону симпатії населення, а серед єврейських багатіїв – значну матеріальну допомогу для бійців.
У такій ось ідилічній обстановці Володимир Клодницький був раптово звинувачений у привласненні великих сум, отриманих за продаж шкір та цукру. Звинувачення висунув через своїх людей більшовицький голова губкому Хвиля. Спеціальна комісія повністю спростувала ці звинувачення, встановивши, що всі гроші отримані законним шляхом та витрачені на потреби армії, потреби міста, на відновлення села Курилівка та зруйнованого мосту через річку Буг. На будівництвах разом працювали євреї, українці, зокрема солдати гарнізону. Контролював роботи та витрати коштів, як він і обіцяв, сам майор.
Солдати Клодницького були одягнені, взуті, нагодовані та навчені набагато краще за всіх інших. На їхньому тлі таращанці та богунці виглядали вкрай не презентабельно. Викликаний у Вінницю для пояснень Клодницький раптово дізнався, що багато хто пророкував його на посаду командувача Галицької армії, але це не влаштовувало Хвилю, який мав свого кандидата.
Але чутки про «чудеса у Хмільнику» дійшли до начальства, і незабаром до міста завітали два самозвані «комісара» Директорії – Коляндовський і Ківерчук. Мали вони якісь «грамоти на правління». Вважали ці «комісари», якщо євреї за день зібрали мільйон, то їх можна ще трясти і трясти. Та майор залишився вірним собі: роззброївши непроханих гостей, він виставив їх за межі міста.
Майже річне правління майора пройшло без кровопролиття (це підтверджують багато джерел).
Я закінчу розповідь про доблесного майора Клодницького уривками зі «Свідоцтва про заслуги» (для нашого слуху звичніше звучить «Почесна грамота» чи « Грамота вдячності»), яке було йому вручено влітку 1920 року єврейською громадою Хмільника. Підписав цю незвичайну грамоту головний рабин хмільницької громади Шалул Бен Йосип Меір, з роду Бялік.
«У місяці Елул 5679 року (серпень 1919), коли річки України спінилися від крові безневинних людей, коли тисячі і десятки тисяч євреїв були вбиті і порубані в шматки, ангел з’явився в окрузі Літин в образі армійського офіцера Клодницького…
Він врятував євреїв тих місць від меча і пограбування… Часто він робив це, ризикуючи власним життям, якому загрожували бандити…
Прекрасний оратор, він нерідко своїм словом руйнував лиходійські плани…
Він чудово справлявся з роллю посередника між християнами та євреями…
З величезною енергією він організовував шпиталі, будинки для людей похилого віку, дбав про бідних, давав їм хліб і тепло…
Він був уособленням високих чеснот, характерних для справді великих людей…
Як шкода, що паростки, посаджені ним, вирвані війною з рідного ґрунту і не можуть прижитися в Україні, де брат повстав на брата, а син на батька.
Якби волею Божою таких людей було більше серед християн і євреїв, жоден народ не заніс би свого меча над головою іншого народу…
Як український патріот і благородна людина, Клодницький шанує і поважає сіоністський рух. Він не раз казав, що був би радий допомогти євреям побудувати їхню власну державу на священній землі їхніх батьків.
Я звертаюся до рабинів всіх єврейських громад і всіх синів Ізраїлю із закликом допомагати Володимиру Клодницькому у всіх справах його…
Така людина повинна скрізь бути зустрінута з розкритими обіймами…
Я довірив би йому вести синів Якова до гори Сіон…
Сказав пророк Ісая: «Всі люди Землі зберуться навколо нього». Дай же Бог йому щастя та удачі на шляху його.
Підпис:
Хмільник. Перший день місяця Тамуз, 1850 після вигнання, 680 за скороченим єврейським календарем (17 червня 1920 р.)».
Клодницький свою нагороду зберіг, і через 40 років саме цей документ ліг в основу акта про нагородження православного священика з Нью-Джерсі «Факелом Свободи» Антидифамаційної Ліги.
Це вся розповідь про Володимира Клодницького і про його діяння на благо хмільницької громади. І саме тому я переконаний, що в Хмільнику, на знак вдячності, має з’явитися вулиця Володимира Клодницького.
Віталій Дорох,
голова Ради громадскої організації “ПРАВО”