До Дня незалежності ми підготували хронологію подій, які відбувалися в Хмільнику впродовж 1917–1921 років. Це один із найдраматичніших і водночас найменш досліджених періодів історії нашого міста. За кілька років влада тут змінювалася майже два десятки разів, містом проходили різні армії та повстанські загони, а його мешканці пережили бої, реквізиції, погроми, голод і постійну невизначеність.
Довгий час про ці події розповідали переважно крізь призму радянської ідеології. Тому сьогодні особливо важливо повернутися до джерел і спробувати побачити минуле Хмільника таким, яким воно було насправді — складним, суперечливим і трагічним. Для підготовки матеріалу ми використали архівні документи, опубліковані у відкритому доступі дослідження та мемуари учасників і очевидців, зокрема Володимира Клодницького та Соломона Вайнштейна.
Запрошуємо разом пройти цією хронологією та дізнатися, як Хмільник переживав роки Української революції й боротьби за незалежність.
1917 рік: революція приходить до Хмільника
13 березня 1917 року до Хмільника надійшли звістки про революційні події в Російській імперії. За ініціативою робітників місцевого чавуноливарного заводу в місті відбувся мітинг. Після нього було створено раду робітничих і солдатських депутатів.
Серед її учасників у пізніших публікаціях згадуються Є. П. Карпинський, Ю. І. Красинський і Я. Клапух. На жаль, повні імена цих людей та повний склад ради поки що не встановлені. Ця інформація потребує додаткового архівного дослідження.
Упродовж 1917 року в Хмільнику, як і в багатьох інших містах України, паралельно виникали різні органи влади та громадські об’єднання. Одні підтримували загальноросійські революційні сили, інші — український національний рух. Місто поступово втягувалося у боротьбу за майбутнє України.
1918 рік: перші зміни влади
У січні 1918 року в Хмільнику встановилася більшовицька влада. Було створено революційний комітет, який розпочав підготовку виборів до місцевої ради.
10 лютого 1918 року обрали Хмільницьку раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Відомо, що до неї увійшло 15 осіб. Однак їхні імена та прізвища в доступних публікаціях не наведені. Не можна також стверджувати, що Карпинський, Красинський і Клапух були членами саме цієї ради: вони згадуються у зв’язку з подіями березня 1917 року.
Для встановлення персонального складу ради, обраної 10 лютого 1918 року, необхідно працювати безпосередньо з архівними документами.
У січні 1918 року в Хмільнику перебував відомий діяч партії соціалістів-революціонерів Дмитро Донський. Збереглася фотографія, на якій він тримає повідомлення про розпуск Всеросійських Установчих зборів. У пізніших спогадах родину Донських згадують серед тих, хто допомагав єврейській самообороні Хмільника. Обставини перебування Донського в місті також потребують подальшого дослідження.
Наприкінці лютого 1918 року до Хмільника ввійшли австро-німецькі війська. Їхня поява була пов’язана з Берестейським миром та поверненням уряду Української Народної Республіки. Більшовицькі органи влади припинили відкриту діяльність.
За радянськими джерелами, у травні 1918 року в місті виникла підпільна більшовицька організація, до якої входив 21 член партії та 52 прихильники. Ці цифри походять із радянської партійної історіографії і потребують перевірки за першоджерелами.
У листопаді 1918 року, після революції в Німеччині, австро-німецькі війська залишили Хмільник. Уже в грудні влада в місті перейшла до Директорії Української Народної Республіки.
1919 рік: повстання, самооборона та боротьба за місто
У лютому 1919 року більшовицькі війська знову зайняли Хмільник. Було відновлено революційний комітет та інші радянські органи.
У березні в місті або поблизу нього перебували частини Першої Української радянської дивізії, пов’язаної з ім’ям Миколи Щорса. Ця інформація переважно походить із радянської історії міста і потребує уточнення.
Саме навесні 1919 року в Хмільнику виникла єврейська самооборона. Її створення було відповіддю на загрозу погромів та напади різних військових і повстанських формувань.
За спогадами колишнього жителя міста Л. С. Голдіса, рішення про створення самооборони прийняли на великому зібранні після повідомлення про відхід із Хмільника червоноармійської залоги. До загонів записували чоловіків віком приблизно від 20 до 50 років. Ковалі виготовляли холодну зброю, добровольці проходили навчання, а штаби та варти розмістили у двох синагогах.
Спочатку самооборона мала дуже мало вогнепальної зброї. За спогадами, місцевий військовий комісар передав їй близько 50 рушниць і, можливо, один кулемет. Згодом кількість зброї та чисельність загонів збільшилися.
Факт існування в Хмільнику організованої єврейської самооборони не викликає сумніву. Проте її точна чисельність залишається дискусійною. Самуель Гіл називав цифру 1 200 осіб. Голдіс згадував приблизно 150 рушниць, 10 пістолетів, три кулемети та понад 200 озброєних бійців. У радянських джерелах говориться про роздачу населенню до 600 рушниць. Очевидно, що самооборона була значною силою, але встановлення її реальної чисельності потребує архівного дослідження.
Події травня 1919 року
Найбільш суперечливими залишаються події травня 1919 року, пов’язані з отаманом Яковом Шепелем.
За спогадами Самуеля Гіла, 1 травня 1919 року загін Шепеля розпочав у Хмільнику погром, який тривав вісім днів. Самооборону очолив Шмілько, син хмільницького рабина реб Ісроеля. Після нападу єврейська громада збирала кошти на придбання зброї. Допомагала їй, зокрема, родина лікаря Донського.
Водночас інші джерела називають датою вступу Шепеля до Хмільника 20 травня 1919 року. Саме ця дата є найкраще підтвердженою різними за походженням публікаціями.
За цією версією, повстанці Шепеля майже без бою зайняли місто. Більшовицьке керівництво замкнулося в палаці, однак після погроз і переговорів залишило Хмільник. В одному з повідомлень зазначено, що мешканці міста зібрали для відходу більшовиків 150 тисяч карбованців.
Отже, спогади Самуеля Гіла та інші джерела суттєво розходяться у датах. Можливо, пам’ять очевидця змістила події на кілька тижнів. Не можна виключати й того, що напади на єврейське населення відбувалися ще до вступу основних сил Шепеля.
Суперечливими є також оцінки поведінки самого отамана. Єврейські спогади пов’язують його ім’я з погромом. Натомість українські повстанські та еміграційні джерела стверджують, що Шепель захищав частину єврейського населення, взяв під охорону фабриканта Ґера та його родину, а хмільницькі кравці й шевці виготовляли одяг і взуття для повстанців.
Остаточно встановити масштаби насильства, його виконавців і роль Шепеля можна лише після комплексного архівного дослідження.
Збереглися також спогади жінки, якій 1919 року було близько одинадцяти років. Вона розповідала, що Шепель зі своїми людьми зайняв кімнати в будинку її родини. Сім’я переховувалася в сусідів-українців, а батько нібито домовлявся з отаманом і передавав йому гроші.
Очевидиця запам’ятала обшуки, реквізиції, голод та нестачу солі. Водночас вона не пам’ятала масового вбивства в тій частині міста, де перебувала її родина. Це не означає, що насильства не було в інших кварталах, але показує, наскільки різним був досвід окремих мешканців.
Влада Шепеля у Хмільнику тривала недовго. Уже наприкінці травня повстанці залишили місто, після чого до нього повернулися більшовицькі сили.
28 травня 1919 року до Хмільника ввійшов інтернаціональний загін Київського окружного військового комісаріату. Було створено черговий революційний комітет. Для оборони міста залишили кінний підрозділ, а місцевим жителям роздали зброю.
У спогадах Голдіса є ще один маловідомий епізод. Приблизно у травні 1919 року до Хмільника нібито прибув загін із двох сотень червоних кіннотників, які видали себе за повстанців. Вони захопили місто, роззброїли самооборону та заарештували понад 400 людей. Потім заманили до Хмільника загін отамана Хмари, після чого його учасників розстріляли біля православного кладовища.
Коли операцію було завершено, кіннотники відкрили, що належать до Червоної армії, повернули частину відібраних речей і знову передали зброю самообороні. Цей епізод відомий лише зі спогадів і поки що не має достатнього документального підтвердження.
Літні бої 1919 року
13 червня 1919 року Шепель знову підійшов до Хмільника. Він вимагав, щоб мешканці здали всю зброю. Місцеві озброєні загони разом із червоною кіннотою змусили повстанців відступити.
У єврейських спогадах цей бій постає передусім як оборона міста від погрому. У радянській історіографії головна роль відводилася більшовицькому керівництву. Реальне співвідношення сил і роль окремих учасників потребують уточнення.
У липні 1919 року відбулася ще одна спроба захоплення Хмільника. Напад також було відбито. Радянські джерела пов’язували його переважно із Шепелем. У єврейських спогадах серед нападників називали також загони Волинця, Хмари, Соколовського та Марусі. Точний склад цих сил поки що не встановлений.
Українські війська в Хмільнику
У серпні 1919 року під час спільного наступу Армії УНР та Української Галицької армії більшовицькі частини залишили Хмільник.
Різні джерела називають 14 або 16 серпня. Відомо також, що з 9 по 16 серпня в районі міста перебував кінний полк Чорних запорожців — один із найвідоміших підрозділів Армії УНР. Тому найдоцільніше говорити, що Хмільник перейшов під контроль українських військ у проміжку від 9 до 16 серпня 1919 року.
Із цими подіями пов’язаний майор Української Галицької армії Володимир Клодницький. За пізнішою розповіддю, він провів переговори з єврейською самообороною і переконав її дозволити українським військам увійти до Хмільника без бою.
Єврейська громада видала Клодницькому спеціальну грамоту-подяку, підписану головним рабином міста Шаулом Бен Йосипом Меїром із роду Бялик. Документ датують серпнем–вереснем 1919 року.
На початку грудня 1919 року становище українських військ різко погіршилося. Армія УНР була виснажена боями, тифом, нестачею взуття, одягу, зброї та продовольства. Її залишки зосереджувалися на лінії Літин—Хмільник—Любар—Старокостянтинів.
19 грудня 1919 року більшовицькі частини та місцеві радянські партизани знову зайняли Хмільник.
Невдовзі місто перейшло під контроль Української Галицької армії. У цей період галицькі частини перебували у надзвичайно складному становищі, потерпали від епідемії тифу та змінювали військово-політичну орієнтацію. Точну дату їхнього вступу до Хмільника ще потрібно встановити.
1920 рік:
війна між більшовиками, поляками та Армією УНР
29 лютого 1920 року частини Червоної армії зайняли Хмільник. Після цього було відновлено революційний комітет, проведено облік запасів продовольства і ремісничого виробництва.
Хмільницькі шевці отримали військові замовлення. Відомо, що вони виготовили для одного з червоноармійських полків 418 пар чобіт і мали виконати значно більше замовлення. Наскільки реальною була заявлена кількість майбутньої продукції, потребує перевірки.
У квітні 1920 року розпочався спільний польсько-український наступ проти більшовиків. Хмільник зайняли польські війська та союзні з ними частини Армії УНР.
У червні місто захопила 8-ма дивізія Червоного козацтва. Під час відступу польські війська спалили Угринівський міст через Південний Буг. Руйнування мосту ускладнило сполучення між частинами міста та завдало шкоди місцевому господарству.
Документи центрального державного архіву засвідчують, що протягом 1920 року в Хмільнику існували команда української військової залоги та підрозділ контррозвідки 14-ї стрілецької бригади Армії УНР. Це надзвичайно важливий і маловідомий факт.
Однак без безпосереднього дослідження документів поки що неможливо встановити персональний склад цих установ, їхню діяльність та точний період роботи в місті.
На початку жовтня 1920 року більшовицький революційний комітет проводив реєстрацію шкіряних, миловарних, свічкових і харчових підприємств. У місті створювали відділи міліції, житлового господарства, охорони здоров’я та освіти.
18 жовтня польські війська знову зайняли Хмільник. Наприкінці місяця їх витіснили частини Червоної армії, але більшовики також не змогли надовго втримати місто.
Наприкінці жовтня або на початку листопада Хмільник зайняли частини Армії УНР. Імовірно, саме з цим коротким періодом українського контролю пов’язана діяльність військової залоги та контррозвідки. Проте це припущення ще необхідно перевірити архівними документами.
У середині листопада 1920 року частини дивізії Григорія Котовського остаточно витіснили з Хмільника українські війська. Після цього в місті закріпилася більшовицька влада.
На кінець 1920 року господарство Хмільника перебувало в дуже тяжкому стані. Організована промисловість майже не працювала. Діяли переважно окремі ремісники. Місцева влада планувала відновити майстерні з ремонту сільськогосподарських машин, виготовлення коліс, плугів і лопат, а також кузні.
1921 рік:
повстанська боротьба і повільне відновлення
Встановлення більшовицької влади не означало завершення збройної боротьби. У 1921 році на Поділлі продовжували діяти українські повстанські загони.
1 квітня в Карповому Яру поблизу Слобідки та Бруслинова відбулася нарада тринадцяти повстанців. Командиром обрали Якова Гальчевського, який використовував повстанське ім’я Орел.
5–6 квітня до загону приєдналися люди з Хмільника та навколишніх сіл — Дяківців, Літинки й Сахнів. Чисельність формування зросла приблизно до сорока осіб.
7 квітня біля Камінногірки загін поділили на три невеликі сотні. Одну з них очолив Мирон Лихо.
Із середини до кінця квітня загін Мирона Лиха діяв у Хмільнику та навколишніх селах. Повстанці виступали проти більшовицької влади, здійснювали напади на її представників та намагалися підтримувати зв’язок з іншими українськими загонами.
Відомості про ці події значною мірою походять зі спогадів Якова Гальчевського. Для встановлення конкретних місць бойових операцій, складу загону та імен повстанців потрібне додаткове архівне дослідження.
29 травня 1921 року в Хмільнику провели загальноміський суботник. За радянськими звітами, в ньому взяло участь близько 800 мешканців. Люди прибирали територію станції, вулиці та громадські місця. Кількість учасників може бути перебільшеною, але сама кампанія з упорядкування міста цілком відповідає політиці того часу.
Упродовж 1921 року почало діяти Хмільницьке відділення сільськогосподарського кооперативного союзу. Це свідчило про поступове відновлення господарських зв’язків після кількох років війни.
Наприкінці року в місті вже працювали дрібні артілі та підприємства. Вони виробляли олію, сукно, мило, дьоготь, шкіряні, столярні й вовняні вироби. Однак становище залишалося складним: господарство було зруйноване, населення збідніло, а в навколишніх селах продовжувалася антибільшовицька повстанська боротьба.
Підсумок
Упродовж 1917–1921 років Хмільник неодноразово переходив із рук у руки. Тут діяли більшовицькі революційні комітети, органи Української Народної Республіки, українська військова залога, підрозділ контррозвідки, єврейська самооборона та місцеві повстанські формування.
За наведеною хронологією, у 1917–1920 роках влада в Хмільнику змінювалася щонайменше 17 разів:
- Березень 1917 — повалення імперської влади, створення революційних органів.
- Січень 1918 — більшовицька влада.
- Кінець лютого 1918 — влада УНР за підтримки австро-німецьких військ.
- Грудень 1918 — влада Директорії УНР.
- Лютий 1919 — більшовицька влада.
- 20 травня 1919 — влада повстанців Якова Шепеля.
- Кінець травня 1919 — повернення більшовицької влади.
- Серпень 1919 — влада УНР та українських військ.
- 19 грудня 1919 — більшовицька влада.
- Кінець грудня 1919 — влада Української Галицької армії.
- 29 лютого 1920 — більшовицька влада.
- Квітень 1920 — польсько-українські війська.
- Червень 1920 — більшовицька влада.
- 18 жовтня 1920 — польські війська.
- Кінець жовтня 1920 — більшовицька влада.
- Кінець жовтня — початок листопада 1920 — влада УНР.
- Середина листопада 1920 — остаточне встановлення більшовицької влади.
Якщо окремо врахувати перехід від влади Центральної Ради до Української Держави гетьмана Павла Скоропадського навесні 1918 року, то загальна кількість становитиме 18 змін влади. Однак перебіг цієї зміни безпосередньо в Хмільнику ще потребує архівного підтвердження.
Особливо важливими для історії міста є кілька сюжетів:
- єврейський погром 1919 року;
- діяльність єврейської самооборони;
- боротьба за Хмільник у травні–липні 1919 року;
- перебування в місті Чорних запорожців та Української Галицької армії;
- діяльність української військової залоги й контррозвідки у 1920 році;
- антибільшовицький повстанський рух 1921 року;
- доля мирного населення в умовах воєн, погромів, реквізицій і постійних змін влади.
Саме тому історія Хмільника 1917–1921 років — це не завершена розповідь, а напрям для подальшої роботи в українських та закордонних архівах.
