В ХМІЛЬНИКУ ЗАВЕРШИВСЯ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО
25.12.2023
Минулого тижня в Гуманітарному хабі “Мурашник” пройшов 20-ий Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Фільми Мандрівного Docudays UA – це правдиве й важливе кіно про актуальні виклики сьогодення: перемогу правосуддя, екологічні проблеми, збереження культурної спадщини. Фестиваль почали з перегляду фільму «Нескорений Херсон». На відкриття та показ прийшло багато глядачів: і місцеві жителі, і ті, для кого Херсон та область довгий час були рідним краєм. "Нескорений Херсон" – стрічка про роботу херсонських журналістів. З початку повномасштабного вторгнення кореспонденти медіаплатформи "Вгору" фіксували все, що відбувалося в місті. Разом із херсонцями вони пережили захоплення обласного центру росіянами, мітинги, окупацію та звільнення рідного міста. У фільмі зібрані унікальні кадри, які показують, якими були для Херсона та його жителів останні півтора року.
Після перегляду відбулась онлайн зустріч з журналістами медіаплатформи «Вгору», на якій глядачі поставили свої запитання та мали змогу поділитися своїми історіями, а після того, як в Херсоні аварійно вимкнулась електрика і зустріч обірвалась, ще довго ділились враженнями від фільму та планами на майбутнє.
Другим, в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, відбувся показ фільму «В Україні». Поки західний світ насилу намагався зрозуміти звірства російської армії в Україні, які порушують усі можливі конвенції, громадяни/-ки Європи обʼєдналися, щоб прийняти майже 8 мільйонів біженців/-ок, які рятувалися з України. Фільм демонструє що сталося з тими, хто залишився, або тими, хто повернувся додому. Чи можна дім навіть називати «домом» за таких обставин? Режисери Пьотр Павлус і Томаш Волський беруть на себе складне завдання показати, а не розказати, що відбувається в розбомблених містах і спалених селах.
Обговорення цього фільму почалось ще під час перегляду, оскільки місця зйомок були впізнаваними.
Наступним, в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, відбувся показ фільму «89 днів». Цей фільм був знятий в Харкові на одній із станцій метро. З перших днів війни метрополітен став бомбосховищем для багатьох харків'ян/-ок. Два місяці вони облаштовували його для більш-менш комфортного життя. Але місцева влада та керівництво метрополітену хочуть звільнити підземку від мешканців/-ок і знову запустити транспортну мережу.
На показі була присутня мешканка Харкова, Музичук Юлія, яка від першої особи розказала особливості місцеположення саме цієї станції метро, особливості того, як влаштований метрополітен, звернула увагу на деталі устаткування станції, такі як радянські зірки, які наразі вже демонтовані. Під час обговорення з’ясували, чому люди так довго жили під землею, що заважало їм відчувати себе в безпеці, як про них піклувались робітники метрополітену та волонтери.
Четвертим в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA був показ фільму «Під крилом ночі». 11-річна Олеся з України росте під маминим крилом, але далеко від дому. Танець і дотик– її спосіб вивільнити гнів і пристосуватися до реальності Брюсселя. Щовечора Олеся чекає на дзвінок тата з України. Надзвичайна близькість родинних стосунків живить силу дівчинки, чия тендітність підважена постійною тривогою з моменту повномасштабної війни Росії проти України.
Особливим, в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, був показ “Гості з Харкова” у п’ятницю. До нас на показ завітала режисерка фільму Галина Лавринець - режисерка, культурна менеджерка, продюсерка. З 2019 року є членкинею Української гільдії режисерів та Української кіноакадемії, а також Творчого об’єднання українських документалістів/-ок «Вавилон'13» – з 2015 року.
Фільм про Нелю – власницю музею-садиби народно-побутового ужитку «Омелькова хата» в селі Козубівка Полтавської області. Неля разом зі своїм чоловіком Олександром допомагають адаптуватися в селі переселенцям/-кам, що рятувалися від бомбардувань та обстрілів у Харкові. Вони стають один для одного друзями. Через війну, Неля дуже боїться голоду: аби переселенці/-ки з Харкова могли себе прогодувати, вона дає їм великий город з посадковим насінням, на якому ті саджають картоплю та овочі.
З часом стає зрозуміло, що переселенці/-ки з міста не готові до важкої фізичної роботи на городі, адже сподіваються, що війна скоро закінчиться. Без догляду посаджений врожай починає псуватися. Чи вдасться їм знати компроміс, врятувати город і свої взаємини?"
Після фільму відбулося цікаве та плідне обговорення. Режисерка розповіла про ті сцени, які не були зняті, або не увійшли у фільм через обмеження формату документального фільму, але були б дуже доречними для кращого розуміння сенсу відносин між людьми.
В суботу в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA був показ фільму “Вбивство журналіста”. Молодого журналіста-розслідувача та його наречену жорстоко вбили у власному домі в Словаччині. Їхня смерть призвела до найбільших протестів у Словаччині з часів повалення комунізму. В цій історії справа несподівано повернула на інше, коли інформант «злив» колегам убитого журналіста файл із таємною справою про вбивство. Заразом йшлося й про компʼютери та зашифровані переговори ймовірного замовника вбивства – бізнесмена, тісно повʼязаного з провладною партією країни. Прочісуючи ці зашифровані повідомлення, журналіст(к)и виявляють, що країну захопили корумповані олігархи, судді та правоохоронці. На них чекає притягнення до відповідальності.
Після фільму відбулося обговорення, яке модерувала Оксана Яцюк - голова Ради Подільського центру соціальних технологій.
Останнім у цьому році був показ фільму “Прокидаючись у тиші”. Колишня військова казарма Вермахту нині слугує табором для біженців/-ок з України. Фільм «Прокидаючись у тиші» супроводжує дітей на шляху, де їхня власна історія переплітається з історією казарми. Це мить між минулим і майбутнім, війною та тишею, відʼїздом і прибуттям, яка змальовує портрет німецького минулого та майбутнього очима молодих героїв та героїнь фільму.
Перед показом був проведений тренінг “Вступ до прав людини”.
Для довідки:
Фільми Мандрівного Docudays UA – це правдиве й важливе кіно про актуальні виклики сьогодення: перемогу правосуддя, екологічні проблеми, збереження культурної спадщини. Покази фільмів та обговорення відбуватимуться у кінотеатрах, будинках культури, школах та вищих навчальних закладах, кіноклубах і креативних просторах, книгарнях, бібліотеках, а також установах пенітенціарної системи.
Центральна тема 20 Docudays UA – «Образ майбутнього» – це те, що нам варто уявляти і починати втілювати вже зараз. Це розмова про справедливість – невідворотнє покарання винних у воєнних злочинах, документування свідчень їхніх жертв і руйнувань. Про те, як давати раду травмам, зберегти та донести до наступних поколінь пам’ять про загиблих на цій війні рідних і друзів. Про відбудову після нашої перемоги – без пластикових лебедів і розфарбованих шин на газонах і дитячих майданчиках від ОСББ. Про те, як по-справжньому модернізувати наші міста, містечка та села, зробити їх красивими й зручними, сучасними, доступними, орієнтованими на пішоходів – старих і малих, і покалічених війною. Це розмова про те, як очистити наші води й землі від забруднень і мін, які нам у великій кількості залишають окупанти.
Після перегляду відбулась онлайн зустріч з журналістами медіаплатформи «Вгору», на якій глядачі поставили свої запитання та мали змогу поділитися своїми історіями, а після того, як в Херсоні аварійно вимкнулась електрика і зустріч обірвалась, ще довго ділились враженнями від фільму та планами на майбутнє.
Другим, в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, відбувся показ фільму «В Україні». Поки західний світ насилу намагався зрозуміти звірства російської армії в Україні, які порушують усі можливі конвенції, громадяни/-ки Європи обʼєдналися, щоб прийняти майже 8 мільйонів біженців/-ок, які рятувалися з України. Фільм демонструє що сталося з тими, хто залишився, або тими, хто повернувся додому. Чи можна дім навіть називати «домом» за таких обставин? Режисери Пьотр Павлус і Томаш Волський беруть на себе складне завдання показати, а не розказати, що відбувається в розбомблених містах і спалених селах.
Обговорення цього фільму почалось ще під час перегляду, оскільки місця зйомок були впізнаваними.
Наступним, в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, відбувся показ фільму «89 днів». Цей фільм був знятий в Харкові на одній із станцій метро. З перших днів війни метрополітен став бомбосховищем для багатьох харків'ян/-ок. Два місяці вони облаштовували його для більш-менш комфортного життя. Але місцева влада та керівництво метрополітену хочуть звільнити підземку від мешканців/-ок і знову запустити транспортну мережу.
На показі була присутня мешканка Харкова, Музичук Юлія, яка від першої особи розказала особливості місцеположення саме цієї станції метро, особливості того, як влаштований метрополітен, звернула увагу на деталі устаткування станції, такі як радянські зірки, які наразі вже демонтовані. Під час обговорення з’ясували, чому люди так довго жили під землею, що заважало їм відчувати себе в безпеці, як про них піклувались робітники метрополітену та волонтери.
Четвертим в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA був показ фільму «Під крилом ночі». 11-річна Олеся з України росте під маминим крилом, але далеко від дому. Танець і дотик– її спосіб вивільнити гнів і пристосуватися до реальності Брюсселя. Щовечора Олеся чекає на дзвінок тата з України. Надзвичайна близькість родинних стосунків живить силу дівчинки, чия тендітність підважена постійною тривогою з моменту повномасштабної війни Росії проти України.
Особливим, в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, був показ “Гості з Харкова” у п’ятницю. До нас на показ завітала режисерка фільму Галина Лавринець - режисерка, культурна менеджерка, продюсерка. З 2019 року є членкинею Української гільдії режисерів та Української кіноакадемії, а також Творчого об’єднання українських документалістів/-ок «Вавилон'13» – з 2015 року.
Фільм про Нелю – власницю музею-садиби народно-побутового ужитку «Омелькова хата» в селі Козубівка Полтавської області. Неля разом зі своїм чоловіком Олександром допомагають адаптуватися в селі переселенцям/-кам, що рятувалися від бомбардувань та обстрілів у Харкові. Вони стають один для одного друзями. Через війну, Неля дуже боїться голоду: аби переселенці/-ки з Харкова могли себе прогодувати, вона дає їм великий город з посадковим насінням, на якому ті саджають картоплю та овочі.
З часом стає зрозуміло, що переселенці/-ки з міста не готові до важкої фізичної роботи на городі, адже сподіваються, що війна скоро закінчиться. Без догляду посаджений врожай починає псуватися. Чи вдасться їм знати компроміс, врятувати город і свої взаємини?"
Після фільму відбулося цікаве та плідне обговорення. Режисерка розповіла про ті сцени, які не були зняті, або не увійшли у фільм через обмеження формату документального фільму, але були б дуже доречними для кращого розуміння сенсу відносин між людьми.
В суботу в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA був показ фільму “Вбивство журналіста”. Молодого журналіста-розслідувача та його наречену жорстоко вбили у власному домі в Словаччині. Їхня смерть призвела до найбільших протестів у Словаччині з часів повалення комунізму. В цій історії справа несподівано повернула на інше, коли інформант «злив» колегам убитого журналіста файл із таємною справою про вбивство. Заразом йшлося й про компʼютери та зашифровані переговори ймовірного замовника вбивства – бізнесмена, тісно повʼязаного з провладною партією країни. Прочісуючи ці зашифровані повідомлення, журналіст(к)и виявляють, що країну захопили корумповані олігархи, судді та правоохоронці. На них чекає притягнення до відповідальності.
Після фільму відбулося обговорення, яке модерувала Оксана Яцюк - голова Ради Подільського центру соціальних технологій.
Останнім у цьому році був показ фільму “Прокидаючись у тиші”. Колишня військова казарма Вермахту нині слугує табором для біженців/-ок з України. Фільм «Прокидаючись у тиші» супроводжує дітей на шляху, де їхня власна історія переплітається з історією казарми. Це мить між минулим і майбутнім, війною та тишею, відʼїздом і прибуттям, яка змальовує портрет німецького минулого та майбутнього очима молодих героїв та героїнь фільму.
Перед показом був проведений тренінг “Вступ до прав людини”.
Для довідки:
Фільми Мандрівного Docudays UA – це правдиве й важливе кіно про актуальні виклики сьогодення: перемогу правосуддя, екологічні проблеми, збереження культурної спадщини. Покази фільмів та обговорення відбуватимуться у кінотеатрах, будинках культури, школах та вищих навчальних закладах, кіноклубах і креативних просторах, книгарнях, бібліотеках, а також установах пенітенціарної системи.
Центральна тема 20 Docudays UA – «Образ майбутнього» – це те, що нам варто уявляти і починати втілювати вже зараз. Це розмова про справедливість – невідворотнє покарання винних у воєнних злочинах, документування свідчень їхніх жертв і руйнувань. Про те, як давати раду травмам, зберегти та донести до наступних поколінь пам’ять про загиблих на цій війні рідних і друзів. Про відбудову після нашої перемоги – без пластикових лебедів і розфарбованих шин на газонах і дитячих майданчиках від ОСББ. Про те, як по-справжньому модернізувати наші міста, містечка та села, зробити їх красивими й зручними, сучасними, доступними, орієнтованими на пішоходів – старих і малих, і покалічених війною. Це розмова про те, як очистити наші води й землі від забруднень і мін, які нам у великій кількості залишають окупанти.
