«ВИ БРАЛИ ХАБАРІ? НУ, ІНКОЛИ ДОВОДИЛОСЬ ПРОСИТИ…»

9-го червня о 20-й годині завершили свою роботу атестаційні комісії у м. Вінниця. Важливо знати, що атестацію проходили поліціанти другої категорії, а саме – начальники відділів, секторів та їх заступники. У третьої категорії ще все попереду.

Нажаль, детальної інформації про хід роботи надати не можу, так як підписала відповідне зобов`язання. Але деякими цікавими висловами та перлами, як і обіцяла, таки поділюсь.

Варто почати з печальної статистики:

• моє абсолютно просте питання –«з якого моменту розпочинається досудове розслідування?» заганяло в ступор більше 50% «респондентів»;


• 90% оперативників не могли перерахувати негласні оперативно-розшукові заходи;


• про статтю 45 КК України не чув ніхто;


• 10% змогли дати чітке визначення що то воно таке та Національна поліція і які її завдання і це при тому, що такі питання були обов`язковими у кожній співбесіді і кожен розповідав іншим про що його запитували;


• власних посадових інструкцій не знали більше 60%;


• питання про правила та заборони при поводженні зі зброєю заганяли в ступор ще половину;


• носієм влади в Україні для переважної більшості був закон або Президент;


• начальники відділу кадрів не знали різниці між «пониженням у званні» та «позбавленням звання»;


• розповіді начальників відділів ДІМ про роботу з «сімейними бешкетниками» просто доводили до істерики;

І т.д. і т.п. Для тих, хто в темі – картина печальна.

І це при тому, що лояльність членів комісії просто зашкалювала. Ми, навіть, деяким самим переляканим, давали можливість вийти на деякий час, попити води чи кава, перечитати Закон «Про Національну поліцію» і заспокоїтись!!!!

Тепер про «перли». Кілька вподобаних мною таки викладу:

• Поліціант розповідає про те, як приймав участь у вилученні наркотичної сировини та не одноразово йому погрожували зброєю. Мій колега задає питання – «Вас хоч якось за все це заохотили?» Відповідь – «Ви маєте на увазі скільки мені відсипали?»


• Питаю у начальника ІТТ (ізолятор) – «Ваші дії у разі виявлення у затриманого цінних речей». Відповідь – «та я всі цінні речі віддаю слідчому! Нашо вони мені треба!»


• Запитання до начальника відділу ДІМ (дільничні) – «які звернення вважаються анонімними?» Відповідь – «якщо вони не містять автобіографії».


• Питання – «Ви брали хабарі?» Відповідь – «ну, доводилось просити».


• Запитую – «Ви коли-небудь вживали алкоголь на робочий час?» Відповідь – «так, тільки спочатку питав дозволу у начальника».


• Питаю у товстелезного поліціанта – «скажіть, у разі необхідності Ви зможете наздогнати особу, що втікає з місця злочину?» Відповідь – «ну, перших 5 кілометрів – да».

Загалом було багато цікавого і печального.

Варто відмітити, що кілька осіб (одна з них жінка) настільки приємно нас вразили, що аж перехоплювало дух, коли чуєш змістовні та чіткі відповіді без жодного сумніву і страху! Це – справжні офіцери! Як зазначив мій колега – «якби всі поліціанти були такими, то не потрібна була б ніяка атестація!» І я з ним абсолютно згодна.

І найсумніше на самий кінець. Один з членів комісії, де проходили атестацію представники Хмільницького відділку, дав такий висновок:

«Цеглини на їх місцях були б більш ефективними!».

Сподіваюсь, він мав на увазі не всіх…

Олена Черній