ЗАПИСКИ «ВТОМЛЕНОГО ПАЦІЄНТА», або КОЛИ Ж НАРЕШТІ ЗАКІНЧАТЬСЯ ДНІ ТРАВМАТОЛОГА?

ЗАПИСКИ «ВТОМЛЕНОГО ПАЦІЄНТА», або КОЛИ Ж НАРЕШТІ ЗАКІНЧАТЬСЯ ДНІ ТРАВМАТОЛОГА?
08.04.2011
Надворі весна, але відголос зимових морозних та льодовикових днів дають про себе знати й донині. Багато хмільничан цієї холодної пори року отримали травми на льоду, і не лише на ньому. Травмування різної складності й форми. От і вирішила я разом із пацієнтами лікарні посидіти в чергах, оцінити відношення медперсоналу до хворих. Знаєте, враження не з найкращих. Наприклад, для того, щоб травмованому відмучити дні з постійними своїми друзями-милицями, треба їх придбати за власний кошт, бо в наявності лікарень таких немає, або ж вони поламані. А, може, просто їх не хочуть давати «не своїм?» Єдине, від чого залишилася задоволеною – це наявність у достатній кількості інвалідних візків, завдяки яким у ліфті можна безперешкодно піднятися на вищі поверхи. Ось де відчувається подих європеїзації! Інвалідні візки! Але, мабуть, швидше за все з-за кордону.

Що ж, ідемо далі. Точніше, піднімаємося вище на кілька поверхів, а саме до рентгенкабінету. Коли підійшла, в черзі було всього п’ятеро. Ну, побачимо, за скільки часу ця черга буде просуватися. У черзі на візку сидів важкопоранений, якому треба було робити рентген спини. Медсестра попередила, що це на довгенько. Пройшло до 20 хвилин. В цей час встигли вже всі у черзі перезнайомитись. Ділилися тим, що ж привело їх до цього злощасного кабінету, і про те, як вони до такого «дожилися»…

Розговорившись, одна молоденька дівчина розповіла, що їй ледве врятували життя, бо лежала в реанімації аж цілих три доби. Виявляється, прийшла вона до лікаря з простеньким чиряком на тілі, який з’явився не знати звідки. Приписали пігулки, уколи… Дівчині стало значно гірше, почала задихатись… Як виявилося, пішла реакція від медикаментів: прийшла в лікарню усміхнена, життєрадісна і сповнена сил, а коли її бачила – вона поволі ходила, була слабка, але жартувала. Жарти крізь біль, сміх – крізь сльози… Жартувала, бо була жива!

Черга просувалася, людей ставало все менше. Аж звідки не візьмись – працівниця лікарні. За нею ще одна, але з пацієнткою. Без питань «хто крайній?», без будь-яких пояснень. Аж коли прийшов іще один пацієнт, і на питання, за ким він буде, вказували на тих жіночок… А вони ніби води в рот набрали. Жіночка в білому халаті крізь зуби пояснила, що вона на роботі й має повне право як працівник проходити без черги. Інша пояснила, що її привела медсестра, а тому й вона нічого не знає. Люди почали нервуватись: вже й так в черзі сиділи більше години. Декому важко було сидіти, а дехто зранку навіть не їв, бо в чергах і на проходженні медогляду – весь день. Коли в розмовах почали згадувати про присутність в лавах пацієнтів такого собі «ревізора», жіночка в халаті мовчки встала й пішла. Черга почала просуватися швидше… Але в результаті – до двох годин чекання в черзі на «милість медперсоналу».

Ну, треба йти до кабінету лікаря. І знову черга… Хоч уже й в поліклініці, але значно більша. Одразу ж напрошується думка: не знаючи отаких проблем людських - ні про що погане не думаєш, а коли переймаєшся болем оточуючих, їхніми розповідями та бачиш все не зовні, отоді й розумієш, скільки людей насправді потерпають… В черзі сидить дідусь… Його привезли рідні. Хворий, немічний. Коли підійшла його черга, жіночка, мабуть дочка, попросила розміняти гроші: лікареві, а то як же так? Зайти, і не дати хабара? Навіть в розмірі двадцяти гривень… Невідомо, чи дали того «хабара», чи ні, але людський менталітет у цьому випадку яскраво виражений. Не всі платили лікареві за послуги, і їх так само обслуговували, як і тих, які платили. Отоді напрошується питання: для чого платити більше? Адже саме лікування досить таки дорого обходиться: мазі, креми, бинти…. І це, на жаль, немалі кошти.

Говорити, що весь медперсонал – це хами, хабарники і ледарі, то буде простим наклепом. Є хороші лікарі, ввічливі медсестри й медбрати, професіональні фахівці… Шкода, що через деяких суспільних «уродів» складається негативна думка про всіх. Отже, потрібен здоровий глузд і аналітичний розум. А лікарям треба бути вдячними за недоспані ночі й боротьбу за життя пацієнтів.

Божена Квітка.