Close
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Post Type Selectors

16.01.2017

НЕ ЛЯКАЙТЕ ДІТЕЙ ПОЛІЦІЄЮ!

Дорогі друзі, колеги. Серед вас – адвокати, громадські діячі, журналісти, медики та просто свідомі люди. Прошу вас прочитати цей матеріал і прокоментувати, а як ви пояснювали чи пояснюєте дітям, хто такі поліцейські та яка їх роль у сучасному суспільстві. Потрібно для подальшої роботи). (матеріал друкувався раніше в газеті “33” канал).

Нещодавно у громадському транспорті зі мною та моїм трирічним синочком трапився випадок, котрий змусив мене задуматись, яким є моє ставлення до сучасних стражів законності та порядку та як я маю своїй дитині розповідати про «дядь у формі».

Їхали з Дмитриком у маршрутці, він капризував, а якась тітонька вирішила мені «допомогти» у вихованні дитини і каже:

– Ану не плач, бо зараз викличемо поліцію і тебе дядя покарає за твоє хникання, — сказала пані і з гордим виглядом чекала на подяку з мого боку. І хоча я людина неконфліктна, щось всередині у мене закипіло. Дякувати Богу, що син, котрий уже добре говорить, відповів тьоті, що дяді поліцейські — хороші, вони ловлять бандитів, а діток вони не б’ють.

Жіночка затихла, сказала лишень типу щось:

– Бач, яке розумне! Так гарно про цих «ментів» говорить, напевно, у самого батько там працює!

І хоча тато Дмитрика не працює «ментом», який висновок могла зробити дитина, якби до того ми з чоловіком не розповіли, для чого суспільству поліцейські.

Я знаю, що зараз мене «закидають камінням» і розповідями про нечесних на руку і сумління працівників силових структур. Проте ми жодним чином не змінимо анічогісінько, поки самі будемо виховувати у своїх дітях неприязнь і боязнь до поліцейських.

А для прикладу розповім історію своєї сім’ї. Мій покійний батько працював у міліції, його серце зупинилось назавжди у дуже молодому віці — у 29 років. Проте він за свій короткий вік врятував життя стільком, що люди й досі, через понад 25 років після його смерті, щороку на Трійцю приходять на його могилу вшанувати пам’ять тата. Моя мама до цих пір зберігає статтю з «районки», де розповідається, як холодною зимою молодий міліціонер врятував з полону криги і води восьмикласницю (котра переходила замерзлу річку), віддав свій одяг, відвів додому та пішов, так і не сказавши свого імені. Лише завдяки небайдужості людей сім’я врятованої дівчинки знайшла рятівника. Ним був мій батько Василь Мазур. Відверто називаю його ім’я, бо пишаюся ним і досі хочу бути на нього схожою (хто знав тата, мене зрозуміє). За це він отримав медаль, коли керівництво дізналось про вчинок. Проте таких врятованих насправді було значно більше: ще був витягнутий з води чоловік та якийсь безхатько чи п’яниця. Це лише те, що мені розповіли татові колеги.

А ще були звичайні буденні «подвиги» тата — стати донором для хворої людини, принести воду старенькій сусідці, купити хліба, порубати дрова для тих, хто цього не може зробити сам. Мені досі розповідають, що батько був Людиною з великої літери. Шкода лише, що оточуючі, навіть колеги, кажуть, що для міліціонера він мав занадто добре серце, тому, напевно, воно так рано зупинилось. Запитаєте, про що шкодую? Про те, що, виявляється, доброта, чесність та відвага не асоціюються у багатьох українців із професією полісмена.

Коли моя дитина підросте, я обов’язково їй поясню, що хорошими і поганими бувають журналісти і поліцейські, прибиральниці і лікарі, вихователі і кондуктори. Злість, продажність, жорстокість — це не риси якоїсь певної професії, а проблеми окремих її представників. Тому додам наостанок свою, можливо, суб’єктивну думку. Хочете мати цивілізоване, правове суспільство, де кожен знає, що його захистять і врятують у випадку біди — не лякайте своїх дітей поліцією, бо так ви будете ростити чергове покоління людей, впевнених, що у державі ніколи нічого не зміниться.

Наталя Міщук

7 Comments on “НЕ ЛЯКАЙТЕ ДІТЕЙ ПОЛІЦІЄЮ!

Дарина
16.01.2017 at 15:55

Авторе, Вам не повезло. Той випадок, коли стаття чудова, але тут немає складової для успіху у сучасного читача. Нема ні скандалу, ні якихось брудних таємниць)). Уже 142 переглядів, а жодного коментаря. Людям по фіг. Їм би кісточки перемити, а написати щось по проханню – лінь. Від себе додам, знала Вашого батька особисто ( я вже підстаркувата ,як Ви зрозуміли), все правда!! А ще Ви з ним дуже схожі. До теми: мене лякали, я ні разу – хоча не завжди гарно про представників цієї професії відгукуюсь. Мені всякі попадали на шляху)). Успіху Вам – гарно пишите, продовжуйте!

Панянка
16.01.2017 at 21:31

Наташка, ти цілком права!
Дуже корисна стаття і, можливо, для когось повчальна і буде про що задуматися. Я знаю, що у поліції працюють не лише погані люди, а й і хороші. Адже, у кожного є сім”ї, які потрібно забезпечувати. Щодо лікарів, журналістів та ін.спеціальності, то дійсно, все залежить від самої людини. Дай нам усім, Боже, добра і розуміння!

Руслан
17.01.2017 at 20:11

Страх до працівників правоохоронних органів лише у осіб старшого покоління, які пам’ятають, розповіді своіх батьків про нічні арешти у 30-50 роках минулого століття. Жахіття, які тоді робились.
У 80-90 роках людину також могли на десять днів ”прикрити” у відділку, щоб з нею ”попрацювати”, вибити зізнання у вбивстві чи розбійному нападі.
Піди потім, відхрестись від свого зізнання.
Тепер поліціянтам потрібно працювати головою.
Але весь час в органах, серед інших, були, є і будуть чесні, порядні люди. Які під впливом професіі не деградували.
Ваш батько, Наталья, пишався б Вами.
Хоча хто знає, може він радіє за Вас на небесах.

Іван
18.01.2017 at 11:33

Наталя, дуже приємно усвідомлювати що все таки в міліції є такі Люди як Ваш батько. Але щиро хотілося б щоб їх було там більше. І хоча Ви в даній статті пишете не лякати дітей поліцією, діти коли виростуть їм самим доведеться зустрітись з поліцією, зможуть зробити свої висновки так як насправді реальність інша: останні 10-15 років в академію МВС йшли вчитися діти міліцейських чинів щоб зайняти теплі батьківські місця, в ДАІ (дуже хлібне місце прагнули потрапити всі), ППС – йшли хлопці після армії, які не могли знайти нормальну роботу) Їх об”єднує одне: всі вони йшли туди заробляти гроші (не на зарплату працювати на благо людей) 90% з них успішно пройшли переатестацію. Щиро хочеться щоб в поліції працювали ідейні поліціянти, які пішли туди працювати заради захисту закону і справедливості. Але “показушна” переатестація, люстрація, і інші речі не змінять ситуацію, не можуть вчорашні “менти” за одну ніч взяти і стати чесними поліцейськими, та й “Нова поліція” деякі працівники не витримують випробування владою і грошима.

Віктор
19.01.2017 at 08:10

Наташа, респект за статтю!

Тахтапутов
19.01.2017 at 10:42

Дітей треба виховувати так, щоб вони перш за все поважали своіх батьків, якщо поважають значить будуть слухатися, хоча трошки страху ім не завадить, у якості стимулу відповідальності за скоені збитки. Повагу можна виховати власним прикладом. Не потрібно дітям ідеалізувати ситуацію в краіні, щоб вони ходили в рожевих окулярах, треба в них виховувати реально-оптимістичне сприйняття дійсності інакше іх чекае розчарування і ім буде важко досягти чогось у житті, адже життя це звичайний відбір, де виграе сильніший та хитріший. У дітей треба стимулювати ініціативність і делегувати частину побутових обовязків наприклад виносити мусор, ходити по хліб, а потім коли підросте, привчати прибирати у хаті. На жаль хороший поліцейський це виняток, тому дітям треба розказувати, як правильно треба себе вести при контактах з поліціею, розяснювати дітям іх права та обовязки …

Ramirez
30.01.2017 at 15:14

Нагадало одну ситуацію з життя)) У класі певно третьому я тоді навчався, коли це ми черговий раз із однокласником пики один одному натовкли) І от заходить у клас вчителька, підзиває мене (у мене рукав відірваний а мій “спаринг-партнер” із розбитою губою стоїть), і без розборів – усе, готуйся, зараз приїде по тебе міліція, поставлять на облік в дитячу кімнату! Посварилась трохи, а до останнього уроку я вже й забув за це. І тут виходжу такий у шкільний двір (стара СШ №4) і просто охреніваю – стоїть майже посеред двору жовта ВАЗ 2101 з мигалками і синьою смужкою по борту, і написано по ній – МІЛІЦІЯ!!! Ох, і пройняло ж мене тоді! Пам’ятаю лише як тікав) Бєгі, Форест, бєгі)) Постфактум: дільничний приїжджав тоді зовсім не по мене, але своє діло він зробив заочно: більше ми з корешом не чубились))
Щодо вищеописаної ситуації, то захищати міліцію точно не в моїх правилах, однак спробую стати на сторону логіки такої моделі поведінки, як залякування дітей дядьком у формі. Бо все ж таки гадаю, що зерно істини у цьому є. Поліція – то у будь-якій державі силовий орган. Силовий. І це мусить значити, що лише поліція має право застосувати до іншого громадянина силу у випадку порушення закону. Цю думку прививають з дитинства і то, думаю, є вірним. У юного громадянина повинна виробитись певна реакція: порушення – наслідок – покарання. І за наслідком може стояти дехто куди авторитетніший, аніж мама/тато. Тому самих маленьких лякають вовком))) Працівник поліції покликаний зберігати порядок у суспільстві і іншого способу, крім силового, нажаль, не придумано. Тому закономірним є формування в дитини думки, що дядя у формі може його покарати за порушення суспільного порядку. У цивілізованому світі дитина виростає, поважаючи закон, правила і тих, хто стоїть на їх варті.
Так, зовсім іншою стороною медалі у цьому розумінні є поліцмейстер по-Українськи і про якість “стражів порядку” можна говорити годинами. Але, можливо, виховавши у повазі до Закону наших дітей, ми зможемо якось реанімувати довіру людей як до силових структур так і до політиків та інших чиновників))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *