У курортному Хмільнику маршрутки випробовують стійкість та терпіння пасажирів

Питання не якісного міського перевезення пасажирів вже неодноразово піднімалося на нашому Інтренет-ресурсі, Ми публікували статті підтверджені фото та відеоматеріалами, це викликало досить гострі дискусії, деякі помилки водіїв та перевізників нам вдалося виправити, задля комфорту пасажирів. Сьогодні  на електронну почту організації  надійшов лист від обуреного пасажира. Тож тема хмільницьких маршруток знову повертається на Громадський Форум Хмільниччини. Пропонуємо Вашій увазі сам лист:

«Доброго дня! На вашому сайті я вже зустрічав статті про те, як їздять маршрутки в Хмільнику. Тому вирішив написати, як почуваються пасажири, коли їх везуть, наче «оселедців у бочці», особливо у ринкові дні. Нещодавно сам побував у цьому пеклі і вирішив ходити пішки. Але мені шкода пенсіонерів, жінок з дітьми, відпочиваючих, які мусять тиснутися в переповненому транспорті, і, врешті, запізнитися, або й з того переполоху, забути куди їхали.

У неділю, я діставався з ринку до автовокзалу. Розрахував час, щоб встигнути на автобус до села, де живуть родичі. За пів години, гарним кроком можна було б дійти пішки, але було кілька сумок з покупками, тож я вирішив проїхатися маршруткою. Під’їхала червона «п’ятірка», на зупинку. Зібралися люди, почали заходити, питати, куди їде в місто чи у бік вокзалів. Водій спочатку спокійно, а потім знервовано відповідав, що їде до вокзалів. Я сів на заднє сидіння, але згодом заходило все більше людей, зокрема жіночок похилого віку, і молодші пасажири почали поступатися їм місцем. Я також підвівся, посадив на своє місце бабусю років 70-ти. Минуло 15 хвилин – маршрутка вже була переповнена. Втім водій рушати не поспішав. Далі пасажири вже не заходили, а «запихалися», при чому, хто з віниками, хто з сумками, хто з держаками до лопат та граблів. Коли люди натрамбувалися, прозвучала команда: «Передавайте за проїзд!» – і одразу ж обурення, бо руки в кишені засунути не можливо, повторюся, але стояли всі, як «оселедці в бочці». Далі знову голос водія, тільки вже з ультиматумом – «Доки не розрахуються всі – ми нікуди не поїдемо». Стоїмо ще хвилин 10. Водій нервується, пасажири теж. По одному передають гроші і сваряться між собою, бо руки або зайняті сумками (всі ж їдуть з «базару»), або затиснуті іншими пасажирами, що й триматися за поручні неможливо. З мене лився вже сьомий піт, коли ми рушили, в шибки пекло сонце, стояти було нереально важко, та й сидіти теж, бо були й «висячі» місця. Але водій «умудрявся» зупинятися й далі через кожних кілька метрів, підбирати по одному-два пасажири, та вигукувати «Відсуньтеся, бо не видно дзеркала».

До вокзалу мені залишалось проїхати ще 2 зупинки, і я вже почав готуватися до виходу (хотілось швидше вискочити і хапнути свіжого повітря), як враз маршрутка різко загальмувала, і не доїхавши навіть до зупинки, що називають «Райсоюз», стала напроти офісу БТІ та жовтенького магазину будматеріалів «Майстер». В салоні знову метушня, водій почав, нервово, шарпати двері біля свого сидіння, аби відчинити, та вони йому не підкорялися, а до маршрутки вже підходив працівник ДАІ. За хвилину водій вийшов із автомобіля, і пішов до машини міліціонерів. Як би ж він знав, чого в ту мить бажали йому «вдячні» пасажири… І як обурювалися ті, хто вже запізнився на автобус… Бо стояли ми ще хвилин 15.

Врешті водій повернувся, але сісти за кермо одразу не зміг, бо двері знову не відчинялися. Пошарпавши їх з пів хвилини, він сів і рушив із швидкістю, немов на автоперегонах. По дорозі, ще було кілька різких гальмувань, під час яких ми ледве втрималися, щоб не впасти, і грізна лайка пасажирів у його адресу:  «Водій, майте совість, дрова і то легше везуть!!!» – кричала жіночка, що аж присіла, коли він загальмував.

Галас здіймали й гості міста, відпочиваючі з якогось санаторію, чоловік із жінкою. Казали, що такої «кімнати страху» ще в житті не бачили.

Це не поїздка, а боротьба за виживання…

Коли я вийшов на автовокзалі, мій автобус вже давно пішов, але відчуття були, ніби я заново народився. Ніби визволився із консервної банки, якою щойно грали в футбол. На люди показуватися було соромно, сорочка була мокрою, зім’ятою, відчувалась втома, наче працював на городі.

Людоньки, але ж ми не дрова, і не оселедці! Ми платимо 2 гривні, щоб проїхати кілька зупинок. Чому ж не можемо вчасно, спокійно доїхати до місця призначення, і вийти з гарним настроєм з маршрутного таксі, а не зі «скотовозу»? Це ж стид і позор для міста-курорту! Маршрутка аварійна, не дай Бог пожежа в салоні, чи аварія, – двері водія не відчиняються. Хіба можна таку маршрутку випускати на рейс?

А чи варто набирати набитком людей, щоб заробити гроші, потім заплатити штраф, у кілька разів більший ніж зароблена сума? І яке право має водій хамити пасажирам, коли, насправді пасажири господарі у салоні, бо вони платять гроші?! Та у нашому місті перевізники не мають поваги до людей, їм байдуже: комфортно чи не комфортно пасажиру. Головне – пустити  якнайменше машин, і заробити якнайбільше грошей. Перший маршрут на ринок не їде, тож всі карти в руки 3-му, 5-му, та всім іншим. Тож, кому потрібно сісти на «одиничку» – їх ходить дуже мало у «базарні дні», вони економлять на паливі, або стають на 1 день «трійками», чи «п’ятірками». А наступного дня, знову «одиничками».  От і червоненька горе-маршрутка, у котрій я їхав в неділю по п’ятому маршруту, у понеділок вже була «горе-одиничкою».

Невдоволений пасажир

Коментар: на сторінках ГФХ справді неодноразово піднімалося питання якості пасажирських перевезень в Хмільнику. Проблема справді існує і не варто її ігнорувати. Тому звертаємося до начальника управління економічного розвитку та євроінтеграції Хмільницької міської ради пані Світлани Васенкової з пропозицією вжити заходів щодо описаної в листі ситуації. Інформації може й не достатньо, щоб з впевненістю сказати на конкретного водія, але за бажання можна його «вирахувати»… Червона маршрутка, 5 маршрут… Сподіваємося на розуміння…