В Німеччині – не без пригод

Вітаю всіх українців, особливо хмільничан. Знайшла вільну годинку, і вирішила присвятити її подальшій розповіді про студійний візит українських журналістів у Польщі, а особливо про вчорашній день. Але варто було б для початку розтлумачити назву заголовка своєї попередньої статті «Сніжинка – то ще не сніг, а краплинка – ще не дощ»… Хтозна, раптом у когось із вас виникли запитання – а чому так називається? Пояснюю. Сніжинка чи краплинка, то ніби я. І не означає, що вже за один раз отримання гарних знань і обміну досвідом зроблю переворот у всій системі українських правил та життя в Хмільнику налагодиться, та й не зможу змінити світосприйняття українців. Це потребує дуже багато часу, з спільною співпрацею та бажанням змінити Україну на краще. Зрозуміла велику істину – українці можуть жити краще.
Але до цього треба дійти, прийняти з великим бажанням деякі зміни в житті. А ще – не боятися цих змін, і тоді світ «схилить перед нами голови». Це коротко. Але повернуся до вчорашнього дня.

У понеділок мали вільний день, з чудовою програмою. Відвідували Берлін. Якщо описати всі враження одним лише реченням, то це звучатиме так: «Ох, майн гот! Даст іш фантастіш!!!». Хоча на початку подорожі трохи довелося понервуватися. На перетині такого собі «безкордонного кордону» Польщі з Німеччиною нас знову «полюбила» поліція. Організатори проекту здивувалися, адже скільки не їздили в Німеччину, паспорти перевіряли вперше. Але до Берліну дісталися вчасно, без перешкод. Лише на вокзалі зрозуміли, що когось не вистачає – одна людина поїхала далі… без грошей, паспорта і речей… Довелося добре понервувати, але все обійшлося, і наш земляк «повернувся в сім»ю». Спочатку ми відвідали приміщення рейхстагу. Далі – пам’ятник знищеним євреям Європи, який було побудовано у 2005 році. Біля Бранденбурзьких воріт мали можливість більше часу роздивитися навкруги. По дорозі до всесвітньовідомих об’єктів вражали будинки готичного і неоготичного стилів, яскраві вивіски, нова панорама німецького міста. Мабуть, не варто багато писати, бо всього і так не напишеш. Скажу лише одне – вражень вистачить на все життя, та ще й дітям і онукам буде що розказати. Насамкінець подорожі кілька охочих на чолі з Пшемиславом Фенріхом відвідали музей (на жаль, не пам’ятаю назви). Оскільки там не було можливості почути польську чи російську мови, тут знадобилося знання англійської. Адже експонати підписані німецькою та англійською. У величних залах розмістили стародавні статуетки, побутові та військові речі, рукописи давньогрецької, давньоєгипетської і давньоримської епох. Вразив оригінал єгипетської Нефертіті (особливо очі), давні рукописи на папірусі, які в музеї час від часу мусять «ховати» від прямих сонячних променів і денного освітлення. Півторигодинна прогулянка залами музею навіть не лише захопила, але й нажахала – стало моторошно, коли на власні очі побачила оті очі Нефертіті, такі напрочуд ніби живі (це ж якими треба бути майстрами, щоб у давнину так зробити), маску мумії, скелет людини, яку знайшли десь у 1200-х роках, черепи… Торкнувшись отак історії давнини, з захватом виходжу на вулицю… Місто живе, працює, має свій активний ритм… Після такої прогулянки треба попити берлінського пива. Німець шанобливо приносить свіжий напій, і треба лише здмухнути густу піну з бокала… Вам ще не захотілося пива? J Літній майданчик «всіяний» туристами, самими німцями… А столики знаходяться якраз навпроти музею, біля річки, по якій неквапливо рухаються баржі, катери, яхти… Не буду втомлювати вас своїми захопленнями, бо подорож Берліном вже майже підійшов до завершення. На вокзалі мали досить часу, щоб відвідати місцеві крамниці, і одразу ж поїхали додому… точніше до місця, де нас поселили.

Ось такий коротенький виклад власних вражень. Про серйозніше немає бажання зараз писати – після щоденних занять ввечері хочеться просто відпочити і вже не навантажувати себе важкими роздумами.

З повагою ваша

Божена Укрдорф.