ЯКІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФІЛЬМИ ЗМОЖУТЬ ПОДИВИТИСЯ ХМІЛЬНИЧАНИ?
Як ми вже повідомляли, з 9 по 17 грудня, в місті Хмільнику, в гуманітарному хабі «Мурашник», відбудуться покази документального кіно, в рамках 19-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA-2022.
Загалом хмільничани та гості міста зможуть побачити 10 фільмів.
Пропонуємо ознайомитися з переліком цих фільмів, а також з короткими анотаціями до них.
| № | Назва фільму | Опис фільму |
| 1. | Будинок зі скалок | У виснаженому війною містечку Східної України, є безпечний притулок для дітей, тимчасово розлучених з батьками. «Будинок зі скалок» оповідає про трьох дітей, які очікують на вирішення своєї долі: повернення до старої домівки, або ж переїзду до нової. Тим часом самовіддані соцпрацівниці дарують дітям моменти радості та спокою і повертають у вже майже втрачене дитинство. Після успіху свого першого повнометражного фільму «Віддалений гавкіт собак», режисер Сімон Леренґ Вільмонт повертається до теми довгострокових наслідків війни, і пропонує глибше подивитися на те, який відбиток залишає війна на найбільш вразливій частині суспільства. Це пронизливий і глибоко інтимний портрет тимчасового притулку, сповненого уваги, підтримки та довіри до дітей, які відчайдушно цього потребують. |
| 2. | І кожна річка | Річки мають для людини сакральне значення. Кожен народ має свою священну річку. Особисто для мене — це річка Остер, яка, на жаль, скоро може зникнути. Але щоб ця історія була цікавою і для вас, я розповім також про ваші річки, на берегах яких ви народилися та зростали. Адже ваші річки теж можуть зникнути. Кожна річка — чиїсь відображення і пам’ять. І стан кожної з них — це результат нашої з вами діяльності чи бездіяльності, а не лише кліматичних змін, як ми часто думаємо, щоб виправдовувати цим свої дії. Тож спробуємо розібратися. |
| 3. | Казка про коника | Колишній антирадянський активіст, а нині — монах у миру і художник, Анатолій Лютюк мешкає у старовинній кам’яній вежі в самому серці Таллінна. Він щодня молиться за природу і створює саморобні книги у власній майстерні. Багато років тому Анатолій дав обітницю знаходити щось добре у кожному дні. Початок війни на Сході України змушує його залишити мирну естонську столицю і з волонтерською місією вирушити у прифронтові містечка. Поєднуючи духовне життя з соціальним активізмом, з 2014 року він постійно їздить на Донбас, щоб доставити гуманітарну допомогу, де його обітниця випробовується реальністю «сірої зони». |
| 4. | Літургія протитанкових перешкод | Українська реальність розділена на два періоди — до і після війни. У національному опорі кожен громадянин і кожна громадянка намагається допомогти. Українці/-ки змінюють професії й адаптуються до потреб воєнного часу. Скульптор(к)и виробляють протитанкові перешкоди у своїх майстернях. Наче «Теракотова армія», мовчазні постаті відомих українців, янголів, козаків, а також численні копії Ісуса Христа, завмерли в передчутті нових творів. Майстри зварюють захисні металеві конструкції для ЗСУ. |
| 5. | Мир та спокій | Коли російські війська вторглися до України, відомий драматург Андрій Бондаренко написав п’єсу, де розповідає про життя, обірване війною. Автор зосереджується на житті своєї родини. На зміну миру та спокою, які були із ним з дитинства, приходять історичні травми, революції, війна. І тепер, у дорослому віці, Андрій стикається з загрозою, свідком якої були попередні покоління його родини. Ці думки втілилися в одноактну п’єсу, написану як відповідь на події, що розгорталися. Для супроводу цієї екранізованої версії п’єси режисер(к)и Миро Клочко та Анатолій Татаренко використовують фотографії з життя Бондаренка, уявляючи людей, які його населяли, і, відповідно, народ України. Результатом стає акт мистецького вираження, пам’яті та, зрештою, опору. Фільм створений в березні 2022 року під час повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Водночас він є і живою емоційною реакцією на сьогодення, й історією однієї сім’ї, успішно вписаної в контекст історії України. |
| 6. | Між небом та горами | 2020 рік, світу загрожує пандемія нового та невідомого коронавірусу. В цей час гірське село Колочава на Закарпатті продовжує жити буденним життям, адже люди тут стикаються з труднощами постійно. Марію, Тетяну, Анну та Світлану в селі дуже добре знають. Чотири фельдшерки вже багато років працюють на єдиній станції швидкої допомоги у Колочаві. Незважаючи на пандемію, більшість викликів — це звичні хвороби: інсульти, гіпертонія й інші серцево-судинні захворювання, панкреатит, алкогольна інтоксикація тощо. Люди й далі страждають від важких недуг, які стають небезпечнішими в переповнених ковідними хворими лікарнях. Жителі села народжуються, одружуються, святкують… і, зрештою, помирають. Життя занадто коротке, щоб його можна було поставити на паузу. Здається, що життєвий цикл у цьому селі триватиме вічно, але чи зможуть місцеві вижити, якщо наступна пандемія стане більш загрозливою? Життя в селі триває, а працівники швидкої завжди готові прийти на допомогу. |
| 7. | Синдром Гамлета | За декілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році п’ятеро молодих жінок і чоловіків беруть участь в унікальній постановці, яка намагається пов’язати їхній досвід війни з шекспірівським «Гамлетом». Для кожного й кожної з них сцена є майданчиком для вираження свого горя та травми через знамените запитання «бути чи не бути», дилему, яка стосується їхнього власного життя. Головні герої борються з розчаруванням, безсиллям і гнівом, намагаючись навести лад у своєму житті, розмірковуючи про своє болісне минуле: Славік, який пройшов солдатом крізь пекло війни та полону; Катя, яка прагне вибачення матері за приєднання до армії; Родіон, який втік з Донбасу і зараз стикається зі зростаючою гомофобією; Роман, який досі бореться з травматичними спогадами свого досвіду фельдшерства на полі бою; та Оксана, яка бореться на передовій мистецтва як актриса. Репетиції п’єси поєднуються з напруженим спостереженням за життям героїв: потужний портрет покоління, яке справляється з травмою війни, що після вторгнення Росії тепер є їхнім сьогоденням і майбутнім. |
| 8. | Терикони | Насті було шість, коли три ракети, випущені російськими військовими, влучили в її будинок у новорічну ніч. Вона вижила, але втратила батька, дитинство і віру в життя. Для таких, як вона, війна стала чимось буденним, як пейзаж за вікном. Але Настя не припиняє мріяти. Як і кожна дівчина, вона мріє про новий будинок, собаку і продовжує писати листи Діду Морозу з проханням повернути їй батька. Метод документального спостереження за героями/-їнями та здорова дистанція з метою збереження їхнього особистого простору дозволили показати драматизм дитячого життя на передовій. |
| 9. | Фортеця Маріуполь. Орест | «Фортеця Маріуполь» — це цикл фільмів, побудованих на відеодзвінках до воїнів, які були оточені російською армією у Маріуполі на заводі «Азовсталь». Від початку облоги режисерка веде розмови з бійцями полку «Азов», розкриваючи їхні портрети. Героєм фільму став Орест – колишній зв’язківець, а нині голова прес-служби полку «Азов» у Маріуполі. Орест від початку російського вторгнення висвітлював світові ситуацію в місті та на «Азовсталі», де потрапив у російський полон. Уже після виходу фільму, Дмитра після чотирьох місяців у неволі повернули додому під час обміну полоненими. |
| 10. | Я не хотіла робити фільм про війну | Повномасштабне вторгнення застало київську режисерку в маленькому бедуїнському селищі на Близькому Сході. Там було тепло, безпечно — і нестерпно далеко від дому. Одного разу режисерці приснився віщий сон. Вона ухвалила рішення повертатись до Києва, навколо якого все ще розгорталися бойові дії. Попри засудження близьких і довгу дорогу їй врешті вдалося переступити поріг рідного дому. Та сам дім тепер назавжди став іншим. |
Про те, коли саме відбудеться показ того чи іншого фільму, ми повідомлятимемо додатково. Слідкуйте за нашими анонсами.
Для довідки:
Тема цьогорічного Мандрівного Docudays UA — «Надзвичайний стан» — дуже зрозуміла та близька всім українцям та українкам. Надзвичайний стан — це виняткова ситуація, коли звичне життя та плани на майбутнє поставлені на паузу. А базові життєві потреби й людські права — під постійною загрозою. До програми Мандрівного Docudays UA увійде блок короткометражних стрічок, знятих українськими режисерами й режисерками після початку повномасштабного вторгнення.
Про перелік фільмів, які можна буде подивитися цьогоріч, а також про інші заходи, що відбуватимуться в рамках фестивалю, ми повідомимо додатково.
Організатори фестивалю:
Громадська організація «Докудейз»
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Благодійна організація «Фонд милосердя та здоров’я»
ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв»
Партнерами фестивалю у Вінницькій області є:
Громадська організація «ПРАВО»;
Подільський центр соціальних технологій;
Громадська організація «Унікальна країна».
Партнер показів в Хмільнику – гуманітарний хаб «Мурашник».