КАТЕРИНЧУК ВИРІШИВ ПОМАХАТИ СВОЇМ ВИБОРЦЯМ РУЧКОЮ?

КАТЕРИНЧУК ВИРІШИВ ПОМАХАТИ СВОЇМ ВИБОРЦЯМ РУЧКОЮ?
12.04.2013
Принаймні таке враження складається після ознайомлення зі зверненням Миколи Катеринчука до жителів Києва і лідерів опозиції — Юлії Тимошенко, Віталія Кличка, Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока, яке з'явилося на сторінці народного обранця в мережі «Фейсбук». В своєму зверненні Микола Катеринчук повідомляє, що «у разі призначення виборів у Києві висунути свою кандидатуру на посаду мера столиці». Пропонуємо вам текст самого звернення:
Я, Микола Катеринчук, член парламентської фракції «Батьківщина» та лідер Європейської партії, прийняв рішення у разі призначення виборів у Києві висунути свою кандидатуру на посаду мера столиці. Це рішення не було для мене простим. Добре уявляю собі тон та зміст коментарів мого рішення – з боку соратників по опозиції, експертів та журналістів. Мене звинуватять у непомірних політичних амбіціях, у розколі опозиційних лав.
Між тим, моє рішення – обдумане та логічне. Я вимагаю чесної та відвертої розмови. З киянами. Із соратниками по опозиції. Принаймні, з тими, хто готовий сприймати логічні аргументи. З тими, кому не потрібно пояснювати, чому так важливо не здати Київ Партії регіонів.
Київ – це місто, перемога в якому багато в чому вирішить долю 2015 року. Саме в столиці майбутній президент складатиме присягу. Від киян залежить – чи дозволять вони йому це зробити.
Нинішня влада добре пам’ятає події 2004 року. Тоді кияни завдяки мужній позиції не дозволили регіоналам сфальсифікувати результати виборів. Сьогодні влада готова зробити усе, аби не допустити повторення Майдану. І тому їм потрібен свій мер Києва.
Що в цій ситуації мала б робити опозиція? В ідеалі – домогтися ухвалення Закону про обрання мера у два тури. Це автоматично зняло б проблему висунення єдиного кандидата від опозиційних сил. Навпаки: за умов двохтуровості потрібно було б висувати якомога більше кандидатів. І тоді кияни, а не кулуарні домовленості, визначили б долю виборів. А кандидат, який завдяки консолідації опозиційного електорату переміг би у другому турі, став би справжнім легітимним представником громади. Обраний більшістю киян.
Особисто я тричі вносив до парламенту Закон про два тури. І тоді, і зараз більшості політиків цей закон був невигідний. Тому його так і не ухвалили. Отже, нам потрібно вигравати в один тур. А отже, нам потрібен єдиний кандидат.
Ще минулої осені найбільш імовірним кандидатом від опозиції був Віталій Кличко. Його рейтинг гарантував йому перемогу. Однак Віталій, вочевидь, участі у київських виборах не братиме. Це зрозуміло. У нього є вища мета – президентське крісло.
Опозиції потрібна інша фігура. Замість того, аби визначитися з прізвищем кандидата, провівши прозорий відбір найбільш рейтингового політика, опозиційні лідери почали наступати на звичні граблі. Проводити кулуарні домовленості. Відверто торгуватися. В результаті ставку зроблено на людину, яка за визначенням не може представляти опозицію на київських виборах.
Йдеться про Петра Порошенка. Я стверджую, що він не має морального права балотуватися від опозиції. Бо не є членом жодної партії з Об’єднаної опозиції. Бо, обравшись до парламенту, так і не увійшов до парламентської фракції «Батьківщина». Зрозуміло: він не хоче відверто заявляти про свою опозиційність, ставлячи під удар свої бізнес-активи.
На жаль, цей стиль поведінки характерний для українських бізнесменів. Коли Петру Олексійовичу було вигідно, він увійшов до Кабінету Міністрів Азарова. Потім – став «незалежним» політиком, конкуруючи на парламентських виборах із опозицією. А зараз йому вигідно бути в команді тих, хто має найбільші шанси на перемогу в Києві. І йому знову потрібна допомога опозиції.
Особисто я поважаю Петра Порошенка як особистість, як видатного бізнесмена, який завдяки своїм статкам потрапив до всесвітнього рейтингу журналу Forbes. Як людину, яка багато зробила для Вінниці та Вінницької області. Як підприємця, який сформував та розвинув кондитерську промисловість країни. Але в політиці, на жаль, наші погляди багато в чому не збігаються.
Ні мій погляд, великому бізнесу не місце в українській політиці. Вимогу розділити бізнес і політику ми озвучували ще на Майдані. Тому що природа бізнесу – це отримання прибутку. І якщо цей бізнес потрапляє у політику, то прибуток отримується за рахунок інших, без конкуренції та ринкових механізмів. А це – прямий шлях до корупції.
Я категорично проти подібного підходу. У разі висунення Петра Порошенка Київ знову опиниться перед звичним вибором. Або чиновник, призначений президентом. Або не менш залежний від влади мультимільйонер. Ми це вже проходили. Мультимільйонер Черновецький довів, що йому та його молодій команді посада мера потрібна була лише для особистого збагачення. Коли Партії регіонів знадобилося захопити владу в Києві, вони легко усунули Черновецького. Адже для нього власні бізнес-активи виявилися ціннішими за інтереси киян. На місці Черновецького так вчинив би будь-який інший солідний бізнесмен.
Нині нас переконують, що Києву потрібен господарник. Не розумію, де тут логіка: ми хочемо європейського рівня життя у столиці, а нам підсовують совкового господарника. Крім того, мерів-господарників немає в жодній європейській столиці – ані в Лондоні, ані у Парижі, ані у Відні чи Празі. Господарники там працюють на нижчих щаблях, а міський голова – це політик. І якщо ми хочемо, аби Київ став містом із європейським рівнем життя, потрібно забути про «господарника» і обрати мером лідера громади, політика європейського рівня. Так, це слово не подобається багатьом, але саме політик захистить інтереси киян, бо здатен розробити стратегію розвитку міста. Поверне йому втрачену систему місцевого самоврядування. Виставить центральну владу за межі міста. Доб’ється, аби бюджетом столиці розпоряджалися його жителі. А для господарників та бізнесменів теж знайдеться робота. Перші виконуватимуть рішення мера на користь киян. Другі – займатимуться бізнесом на чесній конкурентній основі та сплачуватимуть податки до міського бюджету.
Я виставив свою кандидатуру не просто через політичні амбіції або бажання зробити кар’єрний злет. Я хочу припинити кулуарні домовленості щодо визначення кандидата в мери Києва без участі киян. Така політика піде на користь окремим кандидатам. Однозначно – владі. Але точно – не киянам.
Опозиція втрачає шанси на перемогу, затягуючи обрання єдиного кандидата. У нас немає самого механізму обирання кандидата, який би гарантовано переміг. На відміну від влади, у якої такий механізм є. Кого призначить Янукович, той і буде єдиним кандидатом від влади. Боротьба з провладним кандидатом за умов одного туру може закінчитися фатально, і ми втратимо Київ. А ми мусимо перемагати!