Ми вже описували перипетії навколо судового позову міського голови Хмільника Василя Грушка до депутата міської ради Тетяни Карпенко. Хто не пам’ятає, нагадаємо, що міський голова подав позов проти пані Тетяни, в якому просив суд встановити, що інформація, яку поширила депутат Карпенко, не відповідає дійсності, зобов'язати пані Карпенко спростувати цю інформацію, а також компенсувати Василю Пилиповичу моральні страждання, які в нього виникли після того, як пані Карпенко розповсюдила серед депутатів міськради матеріал, розміщений на Громадському форумі Хмільниччини.
Під час судового засідання Василю Грушку вистачило мудрості відкликати свій позов, попросивши залишити його без розгляду.
Сам судовий позов ми вже опублікували. За своєю суттю, ми вважаємо, він є просто нікчемним. Але в читача, який не дуже розбирається в юридичних тонкощах таких справ, можуть виникнути додаткові запитання щодо того, чи міг би такий позов бути задоволений судом на користь позивача, тобто міського голови. От ми й вирішили надати власний коментар, який був узгоджений з незалежними експертами та фахівцями Інституту медіа права. Пропонуємо вашій увазі висновок…
Пані Тетяна Карпенко мала б повне право заперечувати проти судового позову з таких підстав:
1. Статтею 277 ЦК України визначено, що: "Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації", а також: "Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного".
Пані Карпенко не є автором матеріалу, опублікованого в лютому місяці цього року на інтернет-ресурсі "Громадський форум Хмільниччини" під заголовком "Хто кому друг, а хто кому ворог? Чи потрібно міським депутатам подякувати "Громадському форуму Хмільниччини"?", а кілька примірників роздруківок цього матеріалу вона роздала депутатам Хмільницької міської ради з метою почути їхню думку про проблеми громадської активності виборців та небайдужого ставлення депутатів до своїх обов'язків. При цьому вона ніколи й нікому не повідомляла ніяких недостовірних фактів, які б ображали честь, гідність Позивача чи принижували його ділову репутацію міського голови.
Твердження Позивача, про те, що зазначена вище стаття, стосується саме його та членів його родини, а не будь-якого іншого очільника міста в Україні, ґрунтується виключно на припущеннях самого Позивача, оскільки не підтверджена жодними фактами.
У тексті, на який посилається Позивач, жодного разу не назване, ні його ім'я та прізвище, ні імена та прізвища членів його родини. Чому Позивач вважає, що матеріал написано саме про нього, і які саме відомості з цього тексту принижують його честь та гідність, завдаючи шкоди його діловій репутації, він в своїй позовній заяві не пояснює.
Оскільки Позивач займає посаду міського голови м. Хмільника, то можна припустити, що він подумав про те, що одне з речень статті, яке наведене на її початку, стосується саме його і членів його родини. Процитуємо це речення: "Якщо хтось починає говорити про те, що МЕР та його СИНок не можуть на зарплату держслужбовців їздити на джипах та мотоциклах, які по кишені лише Арабським шейхам, то це спримається так, що когось душить українська "ЖАБА". Зі змісту наведеного речення випливає, що автор публікації в метафоричній формі, як приклад реакції якогось ймовірного слухача на ймовірне припущення якогось ймовірного оповідача про те, що якийсь ймовірний міський голова та його ймовірний син мають у своїй власності ймовірні транспортні засоби (джип та мотоцикл) невизначених марок і невизначеної вартості, але мабуть дуже дорогі, оскільки їх придбання, на думку того ймовірного оповідача, є можливим лише для якогось ймовірного арабського шейха, через що той ймовірний оповідач висловлює припущення, що такі транспортні засоби не можуть собі дозволити придбати той ймовірний міський голова із його ймовірним сином, оскільки іхні офіційні доходи, знову ж таки, на думку того оповідача, не можуть їм дозволити цього зробити. При цьому чітко зрозуміло, що критика вказаного фрагменту статті спрямована не на гіпотетичного посадовця та його сина, а на гіпотетичного виборця такого посадовця.
Також не зрозуміло, чому Позивач твердо впевнений в тому, що вказане припущення стосується саме його, а не когось іншого? В чому полягає недостовірність наведеної інформації і яким чином зазначене припущення автора фельєтону ображає чи принижує міського голову і його сина? Насправді не зрозуміло і не може бути зрозуміло, про кого конкретно йдеться в процитованому реченні, а тому припущення Позивача про те, що наведена фраза стосується саме його, нічим не підтверджене, а тому й не може бути підставою для, заявлених ним, позовних вимог.
2. Позивач в своїй позовній заяві стверджує, що пані Карпенко наче б то повідомила на пленарному засіданні Хмільницької міської ради про те, що інформація, яка міститься в згаданому вище фельєтоні з інтернет-ресурсу стосується саме його. Однак ніяких доказів своєму твердженню не наводить. Хоча таке твердження, якби воно опиралося на реальний факт, можна було б легко довести, додавши до позовної заяви фрагмент звукозапису пленарного засідання сесії Хмільницької міської ради, який зберігається в Хмільницькій міській раді і на якому пані Карпенко могла говорити те, про що стверджує Василь Пилипович. Не дивлячись на це, Позивач, не посилається на звукозапис засідання сесії, як на доказ свого твердження, мабуть сподіваючись його довести за допомогою показань свідків (депутатів Олександра Бойка та Вадима Терещенка). На нашу думку, в даному випадку показання свідків (двох із 40 депутатів) не можуть бути належними доказами змісту висловлювань депутата міської ради, сказаних ним під час виступу на пленарному засіданні сесії, звукозапис якого здійснювався і повинен зберігається в міській раді.
Пані Карпенко ніде й нікому не висловлювалася про те, що фельєтон, опублікований на ГФХ, стосується саме Позивача. Та й не могла вона такого стверджувати, оскільки авторство статті належить не їй, а невідомій особі. Тому, тільки невідомому авторові може бути відомо, кого він мав на увазі пишучи по якогось "МЕРа" та його "СИНка".
"Езопову мову" (стиль байки або фельєтону), якою написано матеріал, що розміщений на Громадському форумі Хмільниччини, кожна людина розуміє по-своєму. Хтось бачить в героях байки своїх друзів чи знайомих, хтось впізнає себе чи членів своєї родини, а хтось навіть не здогадується, про кого йдеться в фельєтоні. Кожен фельєтон ("Хто кому друг…" в тому числі), як сатиричний твір, спрямований на те, щоб спонукати читача до певних роздумів та правильних висновків з, наведених в фельєтоні, негативних вчинків абстрактних негативних героїв. При цьому, жанр фельєтону не передбачає проголошення імен та прізвищ реальних людей, оскільки в такому разі він зміниться і перестане бути фельєтоном. Тому будь-хто може впізнати себе чи когось іншого в тому чи іншому герої цього чи подібного твору, але це зовсім не означає, що твір написано саме про ту людину, яка впізнала себе в його героях.
Матеріал, поширений пані Карпенко, і який, на думку Позивача завдав шкоди його особистим немайновим правам, не містить жодних фактичних даних, а складається виключно з оціночних суджень.
Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи": "Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості".
3. Позивач ставить вимогу до суду визнати, що "поширені Карпенко Тетяною Іванівною в листівці відомості, щодо мене Грушка Василя Пилиповича такими, що не відповідають дійсності та принижують мої честь, гідність та ділову репутацію." Заявляючи вказану вимогу, Позивач обрав такий спосіб захисту свого права, який не передбачений чинним законодавством України, а тому не може бути задоволений судом, оскільки в цьому випадку, Позивач намагається покласти на суд обов'язки по доведенню та спростуванню гіпотетичної інформації, наведеної в сатиричному творі, написаному в жанрі фельєтону, що є неможливим, ні з огляду на юридично допустимі інструменти захисту немайнових прав особи, ні з точки зору неможливості доказовості чи спростування інформації, наведеної в такому творі, оскільки зазначена інформація складається виключно з оціночних суджень і не містить жодних фактичних даних, які можуть бути перевірені, а значить – доведені чи спростовані. З огляду на це вказана позовна вимога не могла бути задоволена судом.
4. Іншою позовною вимогою Позивача було прохання до суду зобов'язати пані Тетяну Карпенко публічно на пленарному засіданні Хмільницької міської ради та через газету "Я та МІСТО" спростувати інформацію "яку вона (тобто – пані Карпенко) розповсюджувала". При цьому Позивач не вказує, які саме факти і в якій формі депутат Карпенко повинна спростовувати. А без цього його вимогу задовольнити неможливо, оскільки спростування недостовірної інформації відбувається або способом повідомлення достовірної інформації про певних осіб, чи певні події, або способом повідомлення того, що певні факти не відбувалися чи не існували взагалі. Оскільки роздані роздруківки фельєтону ніякої фактичної інформації не містять, то й спростовувати Відповідачці нема чого.
Як приклад, наведемо два варіанти можливого спростування інформації, яка здалася міському голові образливою.
а) "Інформація про те, що мотоцикл, який перебуває у власності МЕРа та джип, який належить його СИНку, по кишені лише арабському шейху не відповідає дійсності. Зазначені транспортні засобі по кишені не тільки арабському шейхові, а й вказаним державним службовцям";
або
б) "Інформація про те, що у власності МЕРа та його СИНка перебувають мотоцикл та джип, які по кишені лише арабському шейхові не відповідає дійсності. У власності зазначених державних службовців перебувають мотоцикл та джип, які арабському шейхові не по кишені".
Гадаємо, що комічність та абсурдність таких спростувань додаткового пояснення не потребує.
Окрім цього, відповідно до частин 6 та 7 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації має здійснюватися в такий же спосіб, в який її було поширено. Пані Карпенко зазначеного фельєтону ніколи не публікувала в газеті "Я та МІСТО", а також не проголошувала його змісту з трибуни пленарного засідання сесії Хмільницької міської ради. Отже, і в цій частині свого позову, Позивач обрав такий спосіб захисту свого права, який суперечить вимогам чинного законодавства, а тому вказана позовна вимога також не могла бути задоволена судом.
5. Не підлягала задоволенню судом і вимога Позивача щодо стягнення з пані Карпенко на користь нього 1 (однієї) гривні в рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки, виходячи з усього наведеного вище, текст фельєтону "Хто кому друг, а хто кому ворог? Чи потрібно міським депутатам подякувати "Громадському форуму Хмільниччини"?" не завдав і не міг завдати Грушку Василю Пилиповичу ніяких моральних страждань по причині відсутності в ньому вказівки на те, що описувані в зазначеному творі оціночні судження анонімного автора стосуються саме Позивача та одного з його синів, а не когось іншого.
Таким чином, варто задуматися про те, на що ж розраховував міський голова, подаючи такий нікчемний, з юридичної точки зору, позов? А ось про те, хто його так хотів "підставити" і виставити на посміховисько перед громадою міста,– варто задуматися вже самому міському голові…
