Національна ідея України — яка вона?
28.08.2009
Приводів замислитися над проблемою — більш ніж досить. Адже наш народ, який століттями мріяв і виборював свою державність і здобувши її мирним шляхом, досить довго вбачав функцію загальнонаціональної ідеї в необхідності мирно розпрощатися з СРСР, утвердитися на міжнародному рівні, створити інститути державної влади та політичної системи, і, нарешті, почати розбудовувати громадянське суспільство.
Упродовж усього цього періоду ми жили на дивіденди ідеї державної незалежності, але настав час сформулювати нові загальнонаціональні цілі, які матимуть загальновизнану цінність упродовж кількох прийдешніх десятиліть.
Впродовж усіх років незалежності України існують і активно використовуються своєрідні ідеї, що полягають у заклику обирати між Сходом і Заходом, між Росією і Європою тощо. Це жодним чином не сприяє ані єднанню нації, ані передбачуваності економічного і зовнішньополітичного курсу України.
Сьогодні громадськість усвідомлює необхідність створення національної ідеї, однак кроків до її формування не робить, очікуючи, що хтось прийде й усе зробить як треба. Але — Хто і Як і Коли?
Що таке «загальнонаціональна ідея», на яких засадах вона може бути створена — на націоналізмі титульної нації, національному інтересі, патріотизмі, на «месіанській меті»?
Разом з тим, чи може національна ідея базуватися на інтересах одного етносу? Чи буде вона життєздатною, якщо не враховуватиме інтересів інших народів? Чи зможе при такому позиціюванні зберегти територіальну цілісність наша багатонаціональна держава?
Що взагалі є критерієм створення національної ідеї і визначення українського народу? Що ми маємо на увазі, коли кажемо «український народ», — громадянина країни чи національне походження?
Чи можемо ми ігнорувати ці питання? І як це позначиться на іміджі й економіці країни?
Оскільки нині на державному рівні заявлений європейський вектор розвитку, його потрібно притримуватися. Але чи можемо ми прийти в Європу з безліччю національних проблем? Чи прийме вона нас такими, і якою буде ціна такого прийняття?
Запитань більш ніж досить. Залишилося знайти на них відповідь.
У загальноприйнятому визначенні національна ідея — акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Національна ідея становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.
Національна ідея не тільки визначає стратегію розвитку держави. Насамперед вона необхідна для самоідентифікації громадянина. Хто я, громадянин України XXI століття: слов’янин, православний, європеєць, українець, представник процвітаючої країни, гастарбайтер, бідний родич благополучної Європи, молодший брат чи старший син? У чому мій національний інтерес: свобода переміщення Європою, захист мого робочого місця від іноземців, свобода спілкування, єдина релігія, можливість служити в цивілізованій армії, національна мова? Що для мене становить найбільшу цінність: матеріальний добробут, сім’я, демократія, почуття особистої безпеки, гарантія зайнятості? Чим я готовий пожертвувати: частиною своїх майнових прав, свободою слова, частиною доходів, безпекою, національною ідентичністю? І, врешті-решт, що мені робити сьогодні і завтра, як спланувати своє життя, куди піти навчатися, що я готовий віддати, скільки і чим заплатити, аби бути успішним у тій країні, тому суспільстві, яке має назву Україна?
Можна виокремити дві можливі конструкції побудови загальноукраїнської національної ідеї:
1. Стрижнева конструкція. являє собою потужну мету, навколо якої концентруються ресурси. Це своєрідний кілок для штурвала корабля — держави адміністративного типу. Національна ідея дозволяє триматися фіксованого курсу незалежно від обставин, проте у критичних штормових ситуаціях, при перевищенні рівня стійкості вона може зламатися. Тоді кораблю загрожує загибель.
2. Осьова конструкція. У цьому разі загальнонаціональна ідея нагадує вісь годинникового механізму (держави демократичного типу), навколо якої обертаються цінності й інтереси різних етнічних груп, які проживають на території країни. Ця система дозволяє знаходити власний інтерес і можливості для розвитку і реалізації усім — від індивіда до групи і, зрештою, до національної спільноти. Така система здатна розростатися, а при виникненні внутрішньої напруги — легко перебудовуватися.
Нині Україна вирішує, яку систему будувати, як будувати і де взяти кошти. Великою є спокуса скористатися досвідом найближчого сусіда. Росія традиційно обрала стрижневу конструкцію в її найбільш архаїчному прояві — піраміда влади, на вершині якої — непогрішний правитель, чия влада освячена єдиною церквою, а основою стабільності є широка база підтримки найменш забезпечених, а отже, й найбільш залежних від держави верств населення. Система є надзвичайно витратною і фінансується продажем природних ресурсів, гарантує стабільність, але ціною такої стабільності є обмеження громадянських прав, згортання ринкових реформ і як наслідок суспільна деградація, економічна відсталість, залежність від кон’юнктури цін на ресурси і, врешті решт, самоізоляція. У такій системі головне — точно розрахувати кути нападу, щоб забезпечити ефективний захист. Тут також важливо контролювати ресурс, оскільки головною цінністю Росії є її природні багатства. В Україні за відсутності достатніх запасів нафти і газу, головним капіталом, ресурсом і чинником розвитку є люди. Це відповідає історично сформованому типу українця, визначеному ще Михайлом Грушевським як «споглядальний індивідуалізм», що підкоряє громадський інтерес особистому та передбачає детальний аналіз і раціоналізм при прийнятті будь-яких рішень. Сумнозвісне «моя хата скраю» означає: мій світ і мої інтереси є головною цінністю. Отже, загальноукраїнський інтерес — це сукупність інтересів окремих громадян, сімей, організацій, а не абстрактного поняття «Україна». Цим ми докорінно відрізняємося від наших близькосхідних сусідів, для яких абсолютною цінністю було і залишається відчуття себе частиною «єдиної, великої і сильної держави».
Наразі об’єднати схід і захід - це мабуть і є національної ідеєю України сьогодення.
Нема потреби говорити і доводити, що в "єдності сила народу" і що досягали ми бажаного лише в ті моменти, коли демонстрували єдність у відстоюванні мети. На жаль, у нас дуже багато сказано про потребу єднання і явно замало робиться для її осягнення.
Політичній еліті потрібно зрозуміти що, національна ідея — це не асорті з історичних символів, привабливих гасел та соціальних благ у національній упаковці. Для України це має бути спільна мета, довгострокова стратегія розвитку суспільства.
А щоб ця мета справді стала спільною, а готовність іти до неї, незважаючи на можливі жертви, передавалася від покоління до покоління, необхідні кілька обов’язкових умов:
— по-перше, однаково привабливою для абсолютної більшості населення країни, незважаючи на національність, соціальний статус і місце проживання;
— по-друге, базуватися на системі національних цінностей і пріоритетів, історичному досвіді перемог і звершень, а не поразок та національного приниження;
— по-третє, відповідати духовним і матеріальним інтересам сучасного суспільства.
Саме, визначення національних цінностей та інтересів допоможе Національна ідея має об’єднувати націю, мобілізувати людські ресурси на творення і слугувати мірилом (системою критеріїв) оцінки соціально-економічного та політичного розвитку.
Час усвідомити, що побудувати в ринковому світі Самостійну Українську Державу — це означає насамперед забезпечити її інтелектуальну самостійність, яка не дасть їй перетворитися на ринок малокваліфікованої робочої сили, дешевого постачальника напівфабрикатів чорної металургії, мінеральної сировини чи стати сміттєзвалищем промислових відходів європейської індустрії. В умовах великої конкуренції та шаленого економічного тиску інтелектуальна самостійність України — це чи не одна з найважливіших складових Української національної ідеї, яка в стані об’єднати націю.
Тобто, якщо суттю національної ідеї буде — створення спільноти самодостатніх, здатних до самореалізації людей, які оберігають свої цінності, цілі і свободи, то така ідея об’єднає різні за характером і ментальністю регіони, оскільки вона не суперечить їхнім внутрішнім потребам, а навпаки — визнає їх.
Саме спільнота самодостатніх, заможних, успішних людей — основа щасливої нації, до неї тягнуться інші народи, її охоче запрошують вступити до елітного клубу найуспішніших держав. Демократична національна ідея — це віза для України, яка прагне до Євросоюзу.
Упродовж усього цього періоду ми жили на дивіденди ідеї державної незалежності, але настав час сформулювати нові загальнонаціональні цілі, які матимуть загальновизнану цінність упродовж кількох прийдешніх десятиліть.
Впродовж усіх років незалежності України існують і активно використовуються своєрідні ідеї, що полягають у заклику обирати між Сходом і Заходом, між Росією і Європою тощо. Це жодним чином не сприяє ані єднанню нації, ані передбачуваності економічного і зовнішньополітичного курсу України.
Сьогодні громадськість усвідомлює необхідність створення національної ідеї, однак кроків до її формування не робить, очікуючи, що хтось прийде й усе зробить як треба. Але — Хто і Як і Коли?
Що таке «загальнонаціональна ідея», на яких засадах вона може бути створена — на націоналізмі титульної нації, національному інтересі, патріотизмі, на «месіанській меті»?
Разом з тим, чи може національна ідея базуватися на інтересах одного етносу? Чи буде вона життєздатною, якщо не враховуватиме інтересів інших народів? Чи зможе при такому позиціюванні зберегти територіальну цілісність наша багатонаціональна держава?
Що взагалі є критерієм створення національної ідеї і визначення українського народу? Що ми маємо на увазі, коли кажемо «український народ», — громадянина країни чи національне походження?
Чи можемо ми ігнорувати ці питання? І як це позначиться на іміджі й економіці країни?
Оскільки нині на державному рівні заявлений європейський вектор розвитку, його потрібно притримуватися. Але чи можемо ми прийти в Європу з безліччю національних проблем? Чи прийме вона нас такими, і якою буде ціна такого прийняття?
Запитань більш ніж досить. Залишилося знайти на них відповідь.
У загальноприйнятому визначенні національна ідея — акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Національна ідея становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.
Національна ідея не тільки визначає стратегію розвитку держави. Насамперед вона необхідна для самоідентифікації громадянина. Хто я, громадянин України XXI століття: слов’янин, православний, європеєць, українець, представник процвітаючої країни, гастарбайтер, бідний родич благополучної Європи, молодший брат чи старший син? У чому мій національний інтерес: свобода переміщення Європою, захист мого робочого місця від іноземців, свобода спілкування, єдина релігія, можливість служити в цивілізованій армії, національна мова? Що для мене становить найбільшу цінність: матеріальний добробут, сім’я, демократія, почуття особистої безпеки, гарантія зайнятості? Чим я готовий пожертвувати: частиною своїх майнових прав, свободою слова, частиною доходів, безпекою, національною ідентичністю? І, врешті-решт, що мені робити сьогодні і завтра, як спланувати своє життя, куди піти навчатися, що я готовий віддати, скільки і чим заплатити, аби бути успішним у тій країні, тому суспільстві, яке має назву Україна?
Можна виокремити дві можливі конструкції побудови загальноукраїнської національної ідеї:
1. Стрижнева конструкція. являє собою потужну мету, навколо якої концентруються ресурси. Це своєрідний кілок для штурвала корабля — держави адміністративного типу. Національна ідея дозволяє триматися фіксованого курсу незалежно від обставин, проте у критичних штормових ситуаціях, при перевищенні рівня стійкості вона може зламатися. Тоді кораблю загрожує загибель.
2. Осьова конструкція. У цьому разі загальнонаціональна ідея нагадує вісь годинникового механізму (держави демократичного типу), навколо якої обертаються цінності й інтереси різних етнічних груп, які проживають на території країни. Ця система дозволяє знаходити власний інтерес і можливості для розвитку і реалізації усім — від індивіда до групи і, зрештою, до національної спільноти. Така система здатна розростатися, а при виникненні внутрішньої напруги — легко перебудовуватися.
Нині Україна вирішує, яку систему будувати, як будувати і де взяти кошти. Великою є спокуса скористатися досвідом найближчого сусіда. Росія традиційно обрала стрижневу конструкцію в її найбільш архаїчному прояві — піраміда влади, на вершині якої — непогрішний правитель, чия влада освячена єдиною церквою, а основою стабільності є широка база підтримки найменш забезпечених, а отже, й найбільш залежних від держави верств населення. Система є надзвичайно витратною і фінансується продажем природних ресурсів, гарантує стабільність, але ціною такої стабільності є обмеження громадянських прав, згортання ринкових реформ і як наслідок суспільна деградація, економічна відсталість, залежність від кон’юнктури цін на ресурси і, врешті решт, самоізоляція. У такій системі головне — точно розрахувати кути нападу, щоб забезпечити ефективний захист. Тут також важливо контролювати ресурс, оскільки головною цінністю Росії є її природні багатства. В Україні за відсутності достатніх запасів нафти і газу, головним капіталом, ресурсом і чинником розвитку є люди. Це відповідає історично сформованому типу українця, визначеному ще Михайлом Грушевським як «споглядальний індивідуалізм», що підкоряє громадський інтерес особистому та передбачає детальний аналіз і раціоналізм при прийнятті будь-яких рішень. Сумнозвісне «моя хата скраю» означає: мій світ і мої інтереси є головною цінністю. Отже, загальноукраїнський інтерес — це сукупність інтересів окремих громадян, сімей, організацій, а не абстрактного поняття «Україна». Цим ми докорінно відрізняємося від наших близькосхідних сусідів, для яких абсолютною цінністю було і залишається відчуття себе частиною «єдиної, великої і сильної держави».
Наразі об’єднати схід і захід - це мабуть і є національної ідеєю України сьогодення.
Нема потреби говорити і доводити, що в "єдності сила народу" і що досягали ми бажаного лише в ті моменти, коли демонстрували єдність у відстоюванні мети. На жаль, у нас дуже багато сказано про потребу єднання і явно замало робиться для її осягнення.
Політичній еліті потрібно зрозуміти що, національна ідея — це не асорті з історичних символів, привабливих гасел та соціальних благ у національній упаковці. Для України це має бути спільна мета, довгострокова стратегія розвитку суспільства.
А щоб ця мета справді стала спільною, а готовність іти до неї, незважаючи на можливі жертви, передавалася від покоління до покоління, необхідні кілька обов’язкових умов:
— по-перше, однаково привабливою для абсолютної більшості населення країни, незважаючи на національність, соціальний статус і місце проживання;
— по-друге, базуватися на системі національних цінностей і пріоритетів, історичному досвіді перемог і звершень, а не поразок та національного приниження;
— по-третє, відповідати духовним і матеріальним інтересам сучасного суспільства.
Саме, визначення національних цінностей та інтересів допоможе Національна ідея має об’єднувати націю, мобілізувати людські ресурси на творення і слугувати мірилом (системою критеріїв) оцінки соціально-економічного та політичного розвитку.
Час усвідомити, що побудувати в ринковому світі Самостійну Українську Державу — це означає насамперед забезпечити її інтелектуальну самостійність, яка не дасть їй перетворитися на ринок малокваліфікованої робочої сили, дешевого постачальника напівфабрикатів чорної металургії, мінеральної сировини чи стати сміттєзвалищем промислових відходів європейської індустрії. В умовах великої конкуренції та шаленого економічного тиску інтелектуальна самостійність України — це чи не одна з найважливіших складових Української національної ідеї, яка в стані об’єднати націю.
Тобто, якщо суттю національної ідеї буде — створення спільноти самодостатніх, здатних до самореалізації людей, які оберігають свої цінності, цілі і свободи, то така ідея об’єднає різні за характером і ментальністю регіони, оскільки вона не суперечить їхнім внутрішнім потребам, а навпаки — визнає їх.
Саме спільнота самодостатніх, заможних, успішних людей — основа щасливої нації, до неї тягнуться інші народи, її охоче запрошують вступити до елітного клубу найуспішніших держав. Демократична національна ідея — це віза для України, яка прагне до Євросоюзу.
