НЕДОРЕЧНА КРАСА…

Читач написав на сайт: Приємно знати, що і в нас, в Хмільнику є місця в яких раніше не бував…

Необхідність вирішення певних проблем привела мене до управління праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради.

Зайшовши на територію я потрапив у парк неймовірної краси. Розмаїття рослин, різних скульптур та фонтанів, приємно вразило і рука потяглася за телефоном, щоб все це сфотографувати. От тільки фонтани чомусь не працювали, напевно, керівництво боїться щоб вода не замерзла. Не літо…



В глибині території я помітив якусь дивну споруду. Підійшовши ближче, виявилось, що то вольєр з фазанами та куріпками. Поряд з ним жалібно скавулів вухатий песик, який живе в маленькому дерев’яному будиночку, хоч і дуже красивому, але очевидно, що зовсім не пристосованому до холодів. Та й птахів від осінньої негоди захищає лише плівка, якою наполовину огорнута клітка. Може тому вони і здалися мені якимись кволими та змарнілими.



Пізніше я дізнався, що на зиму птахів планують переселити в сарайчик, який саме починають будувати.

Цікаво, а за чий кошт все це будується, та щей в той час, коли на сході країни наші земляки, не маючи ні зброї, ні засобів захисту, ризикують життям заради миру? На військові потреби в державі грошей немає, а на клітки з фанами є?

Звісно краса парку та моя власна думка про те, куди потрібно витрачати кошти, на той момент мали відійти на другий план – я прийшов у справах.

Крім парку та саду, на території є ще кілька будівель. Власне, саме управління праці та соціального захисту населення, про що свідчить табличка на фасаді, та як мені здалось, якесь підсобне приміщення з гаражами.

В середині старого, але гарно відремонтованого будинку з табличкою, мене зустріла привітна жіночка – секретар. Дізнавшись мету мого візиту, вона направила мене до спеціаліста, який знаходиться в іншому приміщенні. І тут, я зрозумів, що в тій напівзруйнованій будівлі, яка здалася мені підсобним приміщенням, знаходиться відділ в який мені потрібно.

Не приховуючи здивування я вирушив до місця призначення.

Ще раз оглянувши парк, я наблизився до потрібної мені будівлі. Відкриваючи двері мимовільно вирвалось – як тут можна працювати? Одразу з порогу в ніс вдарив неприємний запах сирості та цвілі, як у мене в підвалі – подумав я, та посміхнувся. Окинувши поглядом фойє, якщо його можна так назвати, посміхатись вже не хотілось. Стара витерта дерев’яна підлога, яка стогне і крекче від кожного кроку, стіни які руйнуються на очах і напис «туалет не працює» викликали подив та пригнічення. А виявляється в таких умовах, ще й хтось працює. І тут мене відвідала думка – яке приміщення такі і люди. Працівники напевно злі і точно зіпсують мені настрій та вимотають всі нерви. Не даремно ж їх посадили в цю розвалину. Десь вони точно провинились. Але думка виявилась хибною.

В малесеньких кабінетах з поганим освітленням працюють молоді, привітливі жінки. Мене вислухали, відповіли на всі питання, дали цінну пораду та за лічені хвилини зробили потрібну довідку, наче відчували що я прийду і все підготували заздалегідь. Ввічливе та щире ставлення працівників відділу до відвідувачів, мене здивувало, за що їм дуже вдячний. А поки мені підписували довідку в начальника, я скористався моментом і зробив ще декілька знімків.



Не розумію, як можна працювати в таких умовах… Куди дивиться керівник? Куди дивиться міська влада? Чому звірі живуть в кращих умовах, ніж деякі люди працюють? Чому гроші витрачаються на зоопарк та фонтани, а не на покращення умов для працівників? І взагалі, як можна будувати зоопарк в той час коли в країні війна?