Повертаючись до минулого…

Тримаю в руках книгу «Політичні репресії та голодомори на Вінниччині в ХХ столітті у контексті національної пам’яті», видану в 2006 році на основі матеріалів науково-практичної конференції. Ця книга була присвячена 15-ій річниці незалежності України. Автори статей та публікацій на основі архівних матеріалів у книзі навели жахливі факти й висловили власні думки з приводу сторінок історії ХХ століття.

Увагу привернув матеріал О. В. Логінова «Арешт та страта «катакомбного» єпископа Василя (Докторова)», де розповідається про таємничу «Істинно Православну Церкву» (ІПЦ, або «Катакомбна Церква»), яка наприкінці 1920-х – впродовж 1930-х рр. «становила чи не єдину справжню опозицію діючому в країні режимові та була майже знищена в роки сталінського терору».

Повертаючись в ті далекі страшні часи, видно, що тоді все ж були відчайдухи, які заперечували панування Радянської влади, бо вважали її сатанинською, негативом для простих людей. Читаючи далі, дізнаюся, що «катакомбникам» вдалося створити законспіровану нелегальну організацію, про механізми функціонування якої навіть радянським спецслужбам не вдалося розкрити аж до самого розпаду СРСР. Клір та вірні навіть у катівнях не видавали своїх справжніх імен і намагалися заплутати слідство.

Єпископ Василь (Докторов) чи не єдиний наприкінці 1930 року зробив відчайдушну спробу створити на Поділлі «істинно-православний» центр для боротьби з Радянською владою. Сам росіянин (родом з Санкт-Петербургу), за створення підпільних організацій «катакомбників» у регіонах СРСР відбував покарання у Соловецькому таборі. Але навіть після звільнення не перестав боротися з «владою сатани, яка переслідує релігію». Різного роду гоніння, переслідування не зламали бойовий дух вірян. Але, все ж таки, влада сатани вхопила в свої жорстокі лещата більше 50-ти чоловік відчайдух, і в 1940 році немічного 70-річного єпископа Василя було засуджено до страти. За чесність і відданість своїй вірі був переслідуваний, його катували. Та після смерті хоч і на папері, але про нього знають і пам’ятають… Не про того, хто розстрілював чи засуджував, а про того, хто поневірявся і кого переслідували… Людей чесних і благородних дуже мало, а зрадників і підлих – хоч греблю гати.

Прониклася цією життєвою історією до глибини душі. Адже небагато є в світі людей, які будуть боротися і відстоювати правду. Більшість бояться за власне життя, становище… І лише окремі потрапляють в записки історії, про таких пишуться книги й знімаються фільми…

НаДія.