ТА, ЩО ЗБУРЮЄ СПОКІЙ

ТА, ЩО ЗБУРЮЄ СПОКІЙ
30.01.2015
IMG_508429 січня у Вінницькій обласній науковій бібліотеці ім. Тімірязєва відбулася презентація книжки знаного в Україні журналіста й письменника Івана Волошенюка «Марія й Опанас, проза і Парнас. Спроба відвертого життєпису».

У назві твору вчувається авторська самоіронія, водночас – указівка на головних його героїв, подружжя Марковичів, їхні сімейні будні, вознесіння Марії на Парнас слави і повернення на земну твердь. Власне , акумульований на книжкових сторінках калейдоскоп життєвих колізій , скрупульозно зібраних автором – як він сам зазначає - із численних, доступних утаємниченому читачеві художньо-документальних повістей і романів Б.Лобача-Жученка, Оксани Іваненко, Євгена Брандіса, безлічі і різного ґатунку інтернетівських публікацій. Вони й стали поштовхом до більш прискіпливого кількарічного вивчення біографії Марка Вовчка – незвичайної жінки, письменниці, яка писала «стрімким почерком вершниці , що тримає свого крилатого Пегаса у стані постійного галопу або алюру».

IMG_5084

Іванові Волошенюку до найменших подробиць знайомі пейзажі Немирівщини, що на Поділлі – бо це його бАтьківщина; а для Марусі Марковички ця земля – столиця натхнення:« Таке враження, що її Пегаси паслися тільки на немирівських луках і долинах, пили воду лишень із Південного Бугу, споживали трунки і насичувалися звуками в знаменитих оберегах липового шляху від Тульчина до Вінниці». Два почуття, зізнається автор, нуртували в його душі упродовж роботи над книгою: захоплення й обурення. Що ж, ті, хто знав Марію Маркович особисто, відчували те ж саме. Читаючи , ми вчуваємо високий рівень емоційної напруги тих, хто мав за честь ачи нещастя спілкуватися з цією неймовірною жінкою, їхні почуття буквально вихлюпують зі сторінок повісті. Соло веде «гарячий Панько Куліш», першовідкривач Маріїного таланту: « Дружина Марковича – це геніальна актриса, яка приймає на себе образи молодиць і бабусь наших і лицедіє за них так, що не скрізь угадаєш , що взяте з натури, а що вигадане в пориві авторського натхнення. Та головне – як відчуто достойність характеру народного! Самі тільки пісні кращі за ці речі. Чудо! Чудо! Нічого подібного ще не було в літературі нашій».

IMG_5108

Не було. І феномен полягає в тому, що питома росіянка блискуче оволоділа багатством української мови і незбагненним чином проникла в таємниці ментальності українців. Тут для дослідників – величезний пласт роботи.

До Кулішевогославоспіву долучає свій голос Шевченко. Після прочитання «Народних оповідань» він запише в щоденнику: «Яке величезне, прекрасне створіння ця жінка!» А після особистої зустрічі присвятить поезію, у якій назве письменницю «кротким пророком». Воістину, усі, хто знав цю жінку , горіли у вогні любові чи ненависті.

IMG_5171

Фантастичний злет на європейські горизонти відбувся завдяки неймовірній наполегливості, усвідомленню своєї високої місії служінню Слову. Перед її розумом і талантом схилялися Іван Тургенєв: « Такої свіжості і сили ще, здається, не було…»; П’єр-Жуль Етцель вважав, що Марка Вовчка слід увінчати золотою короною за вклад у французьку літературу. Жуль Верн надав ексклюзивне право письменниці на переклад усіх його пригодницьких романів.

Жіночі голоси майже одностайно ( чого і слід було очікувати) гнівливо-скептичні: « ледь не вульгарна жінка у буденному житті», « негарна огрядна білявка без жодних ознак страждання на обличчі, люта вовчиця», - це слова неофіційної свекрухи Тетяни Пассек. Усіх перевершила у злослів’ї Катерина Юнге: « І що такого є у цій жінці? Зовні – проста баба…противні білі очі з білими бровами і віями, пласке лице…А всі чоловіки божеволіють від неї. Як мене обурює ця жінка ! Де ж справедливість, коли такі створіння живуть на землі, щоб псувати життя іншим!».

IMG_5180

Кожне писане нею слово оцінюють маститі європейські письменники того часу. Але тут усе гаразд, її талант поза сумнівом. А особисте життя? Його розглядають під мікроскопом. Усі чекають від Марії взірцевої доброчесності, забуваючи при цьому судити себе тим же судом. А Марія живе, працює, любить. Слави не шукає, вона сама знаходить її. Шукає того єдиного, рівновеликого духовно, з ясним і палким серцем, поруч із яким солодко і мовчати , і дихати в унісон, без слів розуміючи головне.

Вона була сталевою, ця жінка. Зуміла пережити смерть найбільшого кохання у житті і смерть власного таланту: « У моєму житті утворилася порожнеча, яку ніщо не може заповнити». Спустившись зі свого Парнасу, Марія пізнала звичайне жіноче щастя. На схилі літ бачила щирі очі того, хто любить її. А з якими жалями пішла на той світ, хто ж про те відає?

IMG_5207

Після прочитання твору приходить розуміння, що автор хотів насамперед розкрити ту важливу роль, яку відіграв Опанас Маркович у житті Марії Олександрівни. До честі Івана Волошенюка, він зумів збалансувати , приборкати свої почуття і дати майже неупереджену оцінку всім життєвим перипетіям Марії Маркович. Автор не нав’язує власну думку, він залишає простір для думки читача, навіть для дискусії.

«Геніально, доцільно і вдало» поєднав Господь стежки цих двох людей. Опанас залишився в історії чоловіком геніальної Марії. І цього не змінити.

Віра Степанюк.