В КООРДИНАТАХ ЛЮБОВІ
07.05.2015
Тепер ти часто думаєш, наскільки вони несумісні – весна і війна; бачиш, як скроні твої вкриває паморозь травневих пелюсток, що в одну ніч опали від нежданого морозу; розумієш, що Земля таки увійшла в зону Малої Скорботи, бо ж люди не хочуть засівати й уквітчати її , а воліють заливати кров’ю.
Ти – мати, недремна совість і вічна мука цього світу. Приречена на чекання, ти стоїш поруч з янгольським сонмом і захищаєш цей божевільний світ і синів своїх нездоланною зброєю – Молитвою Матері.
Ти одягнена в шати смутку, зір затуманений печаллю, і в надламаному голосі бринить жура. Ти вже довіку не забудеш фразу свого дорослого сина : так треба, мамо. Він мовив настільки переконливо, що будь-які вмовляння були б даремними; тобі залишалося припасти до його широких грудей , цілувати рішучу складочку між брів і несподівану вперту зморщечку біля губ ; а ту довгу ніч перед розлукою простояти в молитві, благаючи Бога, аби надіслав Він янгольську варту, щоб збувалося сказане в Святому Письмі: «…Бо своїм Янголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх…» ( Псалом 91:11).
…Золоте, Тоненьке, Щастя – віднедавна не просто точки на мапі Донбасу, це твоє безсоння і вічно пульсуючий біль, мамо вкраїнського воїна. Зеленопілля , Іловайськ, Дебальцеве – чорна мітка твоєї долі. Ти прокляла найстрашнішим у світі, материнським прокляттям, огидне втілення сатани – кривавого карлика-параноїка, усіх кривослових політиків ( чи ж бувають вони інакші?), тупих генералів і продажних молодухих офіцерів, які стали ганьбою відважного і чесного вкраїнського народу.
Словами вічної любові ревно твориш молитву за сина, за його побратимів, за лицарство славне, що стоїть в обороні землі рідної; і за тих людей, брехнею окованих і позбавлених даху й вітцівщини.
Мамо вкраїнська, Берегине буття! Ти чекаєш святого, найяснішого дня – перемоги над ворогом. Ти несхибно в це віриш, бо в Писанні пророчому прочитала:
І дивилося око моє на занепад
Моїх ворогів,
Тих злочинців, що на мене встають, –
Почують про це мої вуха! ( Псалом 92:12)
Амінь.
Віра Степанюк
ДІАЛОГ
Т.П.Штоюнді і всім матерям, які чекають синів із війни.
Ріка часу закам’яніла,
Не пливе, не тече, не біжить.
Від чекання я стала біла,
У вікно виглядаю щомить.
Тільки місяць за мною стежить
З високості усеньку ніч.
Я сорочку тобі мережу
Білу-білу, як перший сніг.
Я твій голос цілую на відстані,
Обіймаю очима сліди.
Мій синочку! Ти сильний, ти вистоїш -
Небо чує мої молитви!
Мамко моя, прилечу з вирію,
Як розтане у полі сніг.
Напечеш пиріжків з калиною,
Пригостиш побратимів моїх.
Я не мерзну, матусю, тут тепло,
Не тривожся, рідна людино,
Гріє душу твоя сорочка
І єдина для всіх Україна.
Серпень, 2014.
Ти – мати, недремна совість і вічна мука цього світу. Приречена на чекання, ти стоїш поруч з янгольським сонмом і захищаєш цей божевільний світ і синів своїх нездоланною зброєю – Молитвою Матері.
Ти одягнена в шати смутку, зір затуманений печаллю, і в надламаному голосі бринить жура. Ти вже довіку не забудеш фразу свого дорослого сина : так треба, мамо. Він мовив настільки переконливо, що будь-які вмовляння були б даремними; тобі залишалося припасти до його широких грудей , цілувати рішучу складочку між брів і несподівану вперту зморщечку біля губ ; а ту довгу ніч перед розлукою простояти в молитві, благаючи Бога, аби надіслав Він янгольську варту, щоб збувалося сказане в Святому Письмі: «…Бо своїм Янголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх…» ( Псалом 91:11).
…Золоте, Тоненьке, Щастя – віднедавна не просто точки на мапі Донбасу, це твоє безсоння і вічно пульсуючий біль, мамо вкраїнського воїна. Зеленопілля , Іловайськ, Дебальцеве – чорна мітка твоєї долі. Ти прокляла найстрашнішим у світі, материнським прокляттям, огидне втілення сатани – кривавого карлика-параноїка, усіх кривослових політиків ( чи ж бувають вони інакші?), тупих генералів і продажних молодухих офіцерів, які стали ганьбою відважного і чесного вкраїнського народу.
Словами вічної любові ревно твориш молитву за сина, за його побратимів, за лицарство славне, що стоїть в обороні землі рідної; і за тих людей, брехнею окованих і позбавлених даху й вітцівщини.
Мамо вкраїнська, Берегине буття! Ти чекаєш святого, найяснішого дня – перемоги над ворогом. Ти несхибно в це віриш, бо в Писанні пророчому прочитала:
І дивилося око моє на занепад
Моїх ворогів,
Тих злочинців, що на мене встають, –
Почують про це мої вуха! ( Псалом 92:12)
Амінь.
Віра Степанюк.
Віра Степанюк
ДІАЛОГ
Т.П.Штоюнді і всім матерям, які чекають синів із війни.
Ріка часу закам’яніла,
Не пливе, не тече, не біжить.
Від чекання я стала біла,
У вікно виглядаю щомить.
Тільки місяць за мною стежить
З високості усеньку ніч.
Я сорочку тобі мережу
Білу-білу, як перший сніг.
Я твій голос цілую на відстані,
Обіймаю очима сліди.
Мій синочку! Ти сильний, ти вистоїш -
Небо чує мої молитви!
Мамко моя, прилечу з вирію,
Як розтане у полі сніг.
Напечеш пиріжків з калиною,
Пригостиш побратимів моїх.
Я не мерзну, матусю, тут тепло,
Не тривожся, рідна людино,
Гріє душу твоя сорочка
І єдина для всіх Україна.
Серпень, 2014.