«…БАЗАРНА РИТОРИКА, ДО ЯКОЇ ВДАЄТЬСЯ САМ ГОЛОВА, НЕ СПРИЯЄ ПОШУКАМ КОМПРОМІСУ…»

Такі висновки зробила журналіст газети «Вінниччина» пані Інна Мєдвєдєва в своїй публікації після відвідин пленарного засідання сесії Хмільницької міської ради. Зважаючи на те, що матеріал вийшов досить цікавим та резонансним, пропонуємо його до вашої уваги, як то кажуть, мовою оригіналу. Нагадуємо, що сам матеріал було опубліковано в газеті «Вінниччина» від 27 вересня.

«Хмільникгейт» або Шторм на курорті.

Певно, якби влада Хмільника надумала продавати на сесії міськради – бюджет отримав би стабільне джерело прибутків. Бо останнім часом на пленарні засідання, колись такі розмірені і навіть нудні, люди приходять, немов на вистави. Побачити-послухати черговий акт скандальної п’єси, поаплодувати, погукати з місць «ганьба» чи «браво»…

Одного разу

група депутатів, яких сьогодні звинувачують в тому, що вони «виконують політичне замовлення», «дестабілізують обстановку» та «ганьблять Хмільник», отримали запит жителів будинку, біля якого звели новий магазин. Городяни цікавилися законністю будови у зеленій зоні й просили своїх обранців зробити перевірку.

А далі був шок. Бо, смикнувши за ниточку, перевіряльники витягли на світло не якусь там окрему, прикру помилку, а цілу низку грубих порушень закону. Порушень, на котрі, на їхню думку, свідомо йшов перший заступник міського голови, він же секретар ради Петро Дреженков. Саме його звинувачують сьогодні у - не більше і не менше – підробці рішень міської ради. Саме він, вважають депутати, роздавав від їхнього імені земельні ділянки в Хмільнику.

І саме його ось уже кілька пленарних засідань поспіль ті ж таки депутати намагаються відправити у відставку. Питання недовіри Петру Дреженкову виноситься знову і знову, однак щоразу не вистачає більшості голосів. Хоч остання сесія показала: «за» Петра Дреженкова людей іще менше: більшість просто ховає голову в пісок, або ігноруючи засідання, або утримуючись під час голосування. «Утримався» - це дуже зручно, чи не так? Ні нашим ні вашим.

Атмосфера розжарюється

від сесії до сесії, від одної порції фактів про зловживання, які оприлюднює спеціальна депутатська комісія, до другої. Наразі скандал сягнув апогею – й винна в цьому не тільки група депутатів, що невтомно видає «на-гора» компромат на першого заступника, як міський голова, котрий не зумів чітко й розумно відреагувати на перші сигнали тривоги. Василь Грушко став не тільки захищати й виправдовувати свого протеже, але звинувачувати тих, хто проти нього, чи не в усіх гріхах. До того ж робить це Василь Пилипович привселюдно, по-дитячому емоційно й навіть бездумно. От що прийде йому на язик – те й говорить. «А ви п’яний службову машину розбили», «А ви свій ресторан збудували на крові й кістках», «А ви мовчіть, бо весь час обманюєте»… Це в той час, коли його і його заступника опоненти оперують номерами рішень, датами та іншим фактажем. Звісно, базарна риторика, до якої вдається сам голова, не сприяє пошукам компромісу. Й остання сесія міської ради, попри те, що на неї був запрошений очільник депутатів Вінниччини Сергій Татусяк, що мало б стримувати Василя Грушка, минула так само.

Ну майже касетний скандал

Опозиційні сили (а в Хмільнику це, як не парадоксально, не тільки БЮТівці, а також представники провладної Партії регіонів) запропонували присутнім прослухати аудіозаписи сесій, на яких, за версією голови та його заступника, «чесно» та «прозоро» розподілялися земельні ділянки. На одних із записів, що їх надала міська рада (тобто ті ж таки голова й заступник), у місцях, де йдеться про землю, тільки шуми замість прізвищ. А на інших записах з тих самих сесії (їх робили паралельно) шумів чомусь немає. То ж добре чути, що прізвища людей, які потім отримали землю, навіть не згадуються. Що це, запита депутат Володимир Шеремета (керівник фракції ПР у міській раді), як е свідчення підробки? Адже зрозуміло, що хтось навмисне наклав какофонію звуків, щоб заховати кінці в воду.

Втім, ні міського голову, ні інших захисників Петра Дреженкова (серед яких і люди, що таким чином отримали земельні ділянки) ці докази не похитнули. Не похитнули їх також висновки прокуратури, яка встановила, що, цитую документ, «службовими особами міськради підроблено рішення про надання у власність та користування 7-ми земельних ділянок». Захисники Дреженкова пішли в рішучий наступ. На голови правдошукачів посипалися стріли – мовляв, ви й повноваження перевищуєте, й займаєтеся чортзна-чим, а не роботою на благо міста, й виконуєте політичне замовлення… А головне, намагаєтеся звести рахунки з порядним і принциповим чоловіком до рішення суду. Мовляв, суд і тільки суд має встановити, винний він чи ні. Ось так. Ну що на це можна сказати? Дорослі й освідченні люди мали б самі розуміти, що висловити недовіру – зовсім не означає звинуватити. Що право на сумнів (що поробиш, депутати сумніваються в чесності Дреженкова) – природне право кожної людини. Що на те й існують депутатські комісії з питань законності, аби займатися питаннями законності. Тобто, викривати факти порушень – обов’язок (а не каприз) депутатів.

- А чому ви не шукаєте проблеми в лікарні, їх там повно, - кричали з місць «адвокати» Дреженкова, - чому не займетеся міліцією, яка погано працює?!

Дивні люди, їй-богу. Дуже кортіло їх запитати: а що, питання землі – менш важливе, ніж медицина й правопорядок? І чому, власне, займатися лікарнею та міліцією мають саме ті, хто проти Дреженкова? Чому не інші, котрі за нього, включно з міським головою?

Спроба №4

Далі – як завжди. Звичайне голосування, поіменне… «Розчулювали» депутати, які вважали за потрібне виправдати себе перед громадою, начеб то принциповим зауваженням – ми, мовляв, обов’язково проголосуємо проти Дреженкова, але тільки після того, як його визнає винним суд. Любі друзі, та якщо суд визнає Дреженкова винним – ваш голос нікому не буде потрібен, бо його притягнуть до відповідальності й без вас.

Словом, пристрасті клекотіли, так ще й міський голова підливав час від часу олії. Коментував виступи, звинувачував одних, підтримував інших, в голос ображався на журналістів (в тому числі й на вашу покірну слугу), котрі, як він вважає, пишуть проти нього «замовні» статті… Тобто, поводив себе, як людина, котра зарулила на сесію з вулиці й поняття немає, що таке порядок, регламент та, зрештою, здоровий глузд.

Що ж, результат цих «дебатів» був таким, як завжди: питання про недовіру Дреженкову вкотре не пройшло, бо знов недобрало кількох голосів.

Слона не продадуть

- Ви порушили все, що можна порушити, - сказав Сергій Татусяк, голова Вінницької обласної ради, який узяв слово одразу після голосування. – Ви порушуєте регламент, ви порушуєте Закон про місцеве самоврядування. Те, що коїться сьогодні в Хмільнику – не гідне вашого міста, й винний у цьому в першу чергу міський голова.

Дісталося й секретарю-заступнику. Це ж його обов’язки – стежити за регламентом, забезпечувати порядок у роботі сесії.

Втім, про який порядок може йти мова, коли сесії у Хмільнику то призначаються, то відміняються, то переносяться чомусь на вихідний… Коли порядок денний переробляється й перешивається, наче стара кацавейка, за день чи два до пленарного засідання… Коли необдумана репліка голови збиває дискусію на манівці, і ось уже депутати, замість того, щоб працювати згідно з порядком денним, півгодини з’ясовують, хто відповідає за якість пластикових вікон у четвертій міській школі…

Сергій Татусяк нагадав присутнім, що Хмільник прагне стати європейським курортом, що місто гостро зацікавлене в широких інвестиціях, що навесні тут відбудеться міжнародний економічний форум… «Однак з такими настроями ви слона не продасте», згадав голова обласної ради старий анекдот, маючи на увазі, що скандал може зашкодити місту знайти надійних партнерів та інвесторів.

Редактор в опалі

Те, що в Хмільнику класична криза влади, довів і наступний пункт порядку денного: «про роботу керівників ЗМІ щодо висвітлення діяльності міської ради, її виконавчих органів та посадових осіб». Чому саме так було сформульовано питання, залишилося загадкою, адже слухався лише один керівник одного ЗМІ, редактор міськрайонної газети «Життєві обрії» Павло Околодько.

Судячи з усього керівників міста не влаштовує те, як газета висвітлює їхню діяльність. Ще б пак, адже вона дозволяє друкувати собі листи від громадян, незадоволених, м’яко кажучи, діями Петра Дреженкова, який, приміром, взяв та й відрізав старенькій жінці, ветерану праці, шматок дороги до її квартири на користь сусіда, подейкують, свого товариша. Ба, редакція навіть дійшла до такого нахабства, що публікує не дуже приємні (для того ж таки Дреженкова) власні коментарі.

Є до Павла Околодька й інші претензії – він «узяв за моду» не ходити на міські наради, а присилати туди журналіста. Це дратує Петра Дреженкова. На стільки, що в одній з нарад він заявив (стійте, аби не впасти), що неслухняного директора, мабуть, доведеться приводити в наручниках. Згодом, правда, міський голова запевняв, що Дреженков пожартував… Шутка, мовляв, у людини така… юмору… Але журналісти жарт не оцінили, за що Петро Дреженков потрапив у список «ворогів преси». До речі, «жартівник» так і не вибачився перед Павлом Андрійовичем, одним із найдосвідченіших редакторів Вінниччини, людиною, якій, між іншим, годиться в сини.

В кулуарах

під час перерви події відбувалися не менш цікаві, ніж у залі під час засідання.

Міського голову Василя Грушка оточили репортери. Телевізійників, зокрема, цікавило, кого він вважає винними у тій конфліктно-істеричній ситуації, в якій опинився Хмільник. Втім, нічого нового почути не вдалося. Винна, звісно ж, опозиція, яку голова (також жартівник) називає «ПРиБЮТ». Винні всі, кому не подобається Дреженков. Всі, хто висвітлює конфлікт не так, як бачить його міський голова. Складається враження, Василь Пилипович щиро вважає: він єдиний мер на світі, який має опозицію. Тільки йому вона дошкуляє. Принаймні, саме так він реагує на будь яку критику – й та стаття замовна, й ця, й той журналіст продажний, і цей також… І «Вінниччина» підло поступила, нагадавши, що попередній голова Володимир Мельничук був одним із кращих… І міський громадський Інтернет-форум винний у тому, що там пишуть правду, а це шкодить іміджу міста… Чесно кажучи, таке ми, журналісти, бачили вперше… Принаймні, на Інтернет іще ніхто з керівників не ображався.

Наприкінці

довелося з одним із працівників апарату міської ради. Чоловік розповів, що Василь Грушко – гарний господарник, багато зробив і робить для благоустрою міста, що він чуйний керівник, до якого можна прийти із проблемою. Це добре. Однак мер – посада великою мірою ще й політична. Його обов’язки – не тільки фарбувати паркани і ліквідовувати смітники. Він має забезпечити головне: спокій у місті та співпрацю усіх політичних «прапорів». Поки що Василь Грушко демонструє протилежне. А тому «хмільникгейт» навіть не думає затихати.

Інна Медведєва.