З 21 по 28 листопада в Ресурсному центрі “Мурашник” відбувся 21 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Цей фестиваль уже понад два десятиліття привертає увагу до ключових соціальних та політичних питань, таких як захист прав і свобод людини, боротьба з нерівністю, екологія, збереження культурної спадщини, наслідки воєн і відновлення справедливості. Фестиваль не лише підкреслює актуальність цих тем, а й сприяє розвитку громадянського суспільства та документального кіно.
Цьогорічною центральною темою фестивалю стала метафорична фраза «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя». Вона відображає складність і багатошаровість історичних процесів, які формують сучасність.
Учасники та учасниці фестивалю говорили про те, як важливо зберігати історичну пам’ять, долати спроби її переписати та змінити. Порушувалися питання циклічності історії, пошуку й збереження ідентичності, а також відповідальності за воєнні злочини. Окремий акцент було зроблено на нових підходах до побудови архітектури безпеки у світі.
Візуальна концепція фестивалю цього року була натхненна творчістю українського художника Михайла Алексєєнка. Його мистецька практика роботи з кришталем — блискучим, химерним і водночас крихким матеріалом — стала символом пам’яті. Кришталеві уламки з’явилися у дизайні фестивальних матеріалів та головному ролику. Вони нагадували про необхідність відновлювати себе й пам’ятати кожну втрату у тривалій боротьбі за свободу, щоб зробити її змістовною і не марною.
Фестиваль у Хмільнику розпочався з привітального слова модераторки Юлії Килосової. Вона розповіла про історію Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, його розвиток та традицію проведення на Вінниччині. Окрім Хмільника, в області кінопокази та обговорення відбувалися у Вінниці, Жмеринці та Бару.
Для мандрівної програми відібрали шість фільмів від українських та зарубіжних режисерів і режисерок, що увійшли до основної програми фестивалю в Києві. Ці стрічки вражають щирістю й глибиною, викликають співпереживання та змушують замислитися. Вони надихають шукати відповіді на складні життєві питання, підтримують у важкі часи й спонукають до нових роздумів.
Фестиваль стартував 21 листопада в Ресурсному центрі “Мурашник” з показу фільму режисерки Кароліни Ускакович "Чоботи в ґрунті, руки в землі". Цей вибір був особливим і символічним: режисерка родом із Вінниці, а головна героїня стрічки — її бабуся Зоя — досі живе там. Фільм розповідає теплу історію про онуку та бабусю, які, попри відстань і життя в різних країнах, змогли зберегти близькі й довірливі стосунки. Глядачі та глядачки першого показу мали можливість дізнатися, як це вдалося цій родині.
Ця стрічка торкається тем, які резонують із багатьма: зв’язок людини з природою, сила родинних традицій, відродження ідентичності та навіть терапевтичний вплив роботи на землі. Її атмосфера й глибокі меседжі надихнули аудиторію задуматися про важливість збереження власних коренів і турботу про рідну землю.
Історія фільму "Чоботи в ґрунті, руки в землі" почалася з буденної розмови: Кароліна, яка мешкає в Нідерландах, поскаржилася бабусі на смак місцевих помідорів. Відповідь Зої — гордої української пенсіонерки — була неочікувано щедрою: під час зимового візиту 2021 року вона подарувала онуці пакетик насіння власних томатів.
Однак весна 2022-го принесла серйозні виклики — повномасштабне вторгнення росії поставило під загрозу не лише плани на город, а й звичне життя. Попри це, бабуся та онука вирішили не здаватися. Зоя посадила помідори на своєму городі у Вінниці, а Кароліна — на балконі своєї квартири в Нідерландах. У процесі Зоя передавала онуці свої знання про догляд за рослинами, і ці буденні бесіди переростали у глибокі роздуми про русифікацію, комплекс меншовартості, нав’язаний поколінням українців, та дивовижну здатність нашої нації відроджуватися навіть у найтяжчі часи.
Ця проста, але потужна історія стала одним із ключових елементів фільму, що зворушує глядачів та глядачок, нагадуючи про силу родинних зв’язків і стійкість духу.
Перший фестивальний показ завершився жвавим обговоренням, яке одразу створило теплу і затишну атмосферу. Учасники та учасниці ділилися спогадами з дитинства — хтось пригадав, як пахне пилок помідорів, а хтось говорив про заспокоєння і натхнення, які дарує праця на землі та єднання з природою. Розмова торкалася і сімейних традицій, і терапевтичного впливу городництва — важливої підтримки в нинішній складний для України час.
Підбивати підсумки вечора приєднався Віталій Дорох, регіональний координатор фестивалю у Вінницькій області. Він поділився своїми враженнями та позитивними емоціями після зустрічі з режисеркою фільму Кароліною Ускакович і її бабусею Зоєю під час відкриття фестивалю у Вінниці. Їхня історія та тепло спілкування залишили сильний відгук у серцях глядачів та глядачок і нагадали про важливість збереження родинних цінностей навіть у найважчі часи.
22 листопада, у другий день фестивалю, глядачі та глядачки переглянули стрічку нідерландського режисера Вальтера Стокмана «Київські файли». Ця робота переносить у часи радянського тоталітаризму, коли держава ретельно стежила за кожним громадянином і громадянкою, залишаючи сліди своїх втручань у долі людей у численних архівах.
Фільм порушує непросте, але важливе питання: чи можлива особиста відповідальність за злочини, вчинені під диктатурою? В основі сюжету лежать реальні спогади трьох людей, яким випала можливість зазирнути у власні справи, відкриті КДБ. Стрічка змушує замислитися над тим, як механізми стеження і контролю впливають на людську гідність, свободу вибору та пам’ять.
«Київські файли» стали глибоким зануренням в історію, яка, попри минуле, відлунює і сьогодні, нагадуючи про ціну свободи й важливість осмислення нашого спільного минулого.
Після перегляду фільму «Київські файли» відбулася насичена дискусія, яка охопила низку важливих тем. Учасники говорили про тотальний контроль радянської системи, постійне порушення прав людини, маркери «свій-чужий», а також про співробітників КДБ, які у звичайному житті могли виконувати найбільш неочікувані професійні ролі.
Особливо зацікавила присутніх історія «нерадянського» ансамблю, що складався виключно з бандуристів, і справжня ціна нагородних листів, які часто виявлялися далекі від реального визнання заслуг.
Учасники шукали відповіді на запитання, як це — жити «під ковпаком» тоталітарної системи й водночас зуміти зберегти свою українську ідентичність, передавши її дітям. Обговорення торкнулося важливих аспектів самосвідомості, громадянської стійкості й здатності протистояти системі, яка прагнула стерти будь-які прояви індивідуальності та національної культури.
25 листопада фестиваль продовжився показом документального фільму «Дівчинка далеко від дому» режисера Сімона Леренґа Вільмонта та режисерки Аліси Коваленко. Картина розповідає історію юної гімнастки Насті з Києва, яка через повномасштабне вторгнення була змушена покинути рідну домівку та шукати прихисток у Німеччині.
Ця стрічка, що замислювалася як історія про спорт, дружбу та юнацькі мрії, набула зовсім іншого емоційного забарвлення після російської агресії. Фільм зворушив глядачів, адже багато хто впізнав у Насті знайомих, близьких чи навіть самих себе.
Обговорення після показу було насиченим і емоційним. Говорили про те, як переживають віддаленість від дому діти, про збереження родинних зв’язків на відстані, про важливість дружби й підтримки. Згадували й про спорт як рушійну силу, що допомагає залишатися стійкими в складних умовах. Особливий акцент зробили на силі духу тих, хто починає життя з чистого аркуша, навіть перебуваючи далеко від звичного світу.
Учасники та учасниці ділилися своїми враженнями, а атмосфера обговорення була наповнена тривогами, співпереживанням і підтримкою. Проте головним об’єднавчим елементом стала непохитна віра в Перемогу України, яка дає надію на повернення кожного та кожної до свого дому.
26 листопада фестиваль продовжився показом фільму «Порося Нельсон» режисерки Аннеке де Лінд ван Венґарден. Ця картина розповідає про сім’ю, яка взяла карликове поросятко, на ім'я Нельсон, яке в результаті виросло в півтонного звіра, що викликало низку неприємностей, включаючи бунт сусідів, втручання поліції та осуд однокласників.
Цей показ складався з двох частин. Перший показ був із аудіодескрипцією — у зв’язку з чим усі глядачі та глядачки вдягли маски, аби повністю сприймати фільм через звук. Це дозволило учасникам відчути, як люди з вадами зору «дивляться» кіно. Другий показ відбувся вже у звичайному форматі з відео та описовими субтитрами українською мовою.
Основною метою таких показів було привернення уваги до важливості інклюзії та доступності для всіх. Після перегляду відбулося глибоке обговорення, де учасники та учасниці ділилися своїми відчуттями від сприйняття інформації через альтернативні канали та розмірковували про повсякденні виклики, з якими стикаються незрячі люди.
Окрім цього, фільм став чудовим приводом для обговорення тем, які стали близькими кожному та кожній. Говорили про любов до тварин, відповідальність за тих, кого приручаєш, стосунки з сусідами, булінг і важливість підтримки. Найголовніше, учасники наголосили на тому, що навіть у найскладніших ситуаціях завжди можна знайти вихід.
Показ стрічки «Кіоск» польського режисера Даніеля Стопи став особливою подією дня, зібравши глядачів та глядачок для перегляду історії про жіночу дружбу та силу солідарності. Цей фільм, що отримав найбільше нагород серед цьогорічної добірки фестивалю, розповідає про двох жінок, які в тісному просторі газетного кіоску знаходять підтримку одна в одній. Разом вони заповнюють документи на розлучення, даючи одній із них змогу залишити минуле, наповнене страхом та насильством, і відкрити нову сторінку життя.
Глибокий, щирий і надзвичайно актуальний, фільм торкнувся сердець кожного з присутніх. Тісний кіоск став символом місця, де через прості жести, розмови й погляди починається процес зцілення і відновлення.
Після перегляду учасники обговорювали, як важливо вчасно отримати підтримку, щоб подолати домашнє насильство. Говорили про роль жіночої солідарності у складних життєвих ситуаціях, про відповідальність суспільства у створенні безпечного середовища для всіх.
Фільм вразив здатністю передати емоції через найдрібніші деталі — мовчання, жести, тишу. Учасники та учасниці прийшли до спільного висновку: кожна людина заслуговує на життя без страху, а підтримка близьких та суспільства є незамінною на шляху до свободи й нових можливостей.
Цей вечір залишив по собі глибокі роздуми та ще більше зміцнив переконання у важливості солідарності й допомоги.
Останній день фестивалю став кульмінацією події, що глибоко запам’ятається всім учасникам. Фільм «У сітях» Барбори Халупової та Віта Клусака торкнувся однієї з найбільш болючих і табуйованих тем — сексуального насильства над дітьми в Інтернеті. Ця стрічка є частиною інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей» і заснована на експерименті, де три дорослі актриси видають себе за 12-річних дівчат у популярних соціальних мережах 18+.
Фільм відкрив шокуючу правду про те, з якими загрозами стикаються діти в онлайн-просторі. Глядачі не просто спостерігали — вони занурилися у реалії, які, на жаль, знайомі дітям у всьому світі.
Показ викликав палкі дискусії, зокрема серед батьків, яких обурила поведінка дорослих чоловіків — «сексуальних хижаків», що маніпулюють дітьми у мережах. Були висловлені болючі, але чесні думки, адже всі погодилися з важливістю відкритої розмови на цю тему.
Обговорили, як розпізнати загрози в Інтернеті, що можуть зробити батьки, аби захистити дітей, як діяти, якщо дитина стала жертвою онлайн-насильства.
Фільм викликав тривогу, але й мотивував до дій. Учасники та учасниці підкреслили важливість підвищення обізнаності, створення безпечного цифрового середовища для дітей і постійної підтримки з боку дорослих.
Цей вечір підкреслив акцент на важливості людських прав і відповідальності, яку всі ми несемо, захищаючи найвразливіших. Фестиваль завершився із закликом до дій, що мають змінювати суспільство на краще.
Більшість стрічок, представлених на 21-му Мандрівному фестивалі, були короткометражними. Такий формат дозволив не лише максимально охопити різноманітні теми, але й створив більше можливостей для обговорень, дискусій і живого спілкування між учасниками та учасницями.
На покази були запрошені експерти з правових питань, які надали фахові коментарі, що допомогли глибше зрозуміти порушені у фільмах теми. Їхня участь додала обговоренням вагомості та значення, перетворюючи кожну зустріч на діалог, де теоретичні знання поєднувалися з життєвим досвідом і реальними прикладами.
Такий формат фестивалю дозволив глядачам та глядачкам не лише подивитися фільми, але й активно включитися у процес осмислення тем, які порушували права людини, соціальну відповідальність та інклюзію. Це зробило кожен день фестивалю суспільно значущим заходом.
Протягом шести фестивальних днів у Хмільнику кінопокази відвідали 74 учасники та учасниці. Це люди, яким небайдужі питання прав людини, і які не лише переглядали фільми, але й активно долучалися до обговорень.
Дехто приходив цілими родинами, об’єднуючи покоління у спільному прагненні до кращого розуміння суспільно важливих тем. Глядачі дякували організаторам за можливість побачити фільми, що порушують актуальні питання, за змістовні дискусії, фахові коментарі та поради. У багатьох із них після переглядів залишалися цінні інсайти, що спонукали до роздумів та дій.
Фестиваль став не лише кінематографічною подією, а й майданчиком для формування активної, небайдужої спільноти, яка готова обговорювати складні теми та шукати рішення.
Детальніше про події 21 Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA можна дізнатися на сторінці Ресурсного центру Мурашник, на сторінці Мандрівного на Вінниччині та на офіційному сайті фестивалю. Там можна знайти більше інформації й про стрічки фестивалю-2024 та їх авторів/ок в розділі “Програма”.
