«Поки є мова – існує держава. Введення в Україні двомовності – це початок кінця»… Кінця державі.
16.11.2010
- Ці слова належать сильному, досвідченому філологу одного із київських університетів. Ця жінка ніколи в житті не розмовляла російською. Завжди відстоювала свою мову, свою державу навіть будучи за кордоном…
Під час жвавої дискусії з цією людиною я зробила деякі висновки для себе і охоче поділюся деякими тезами та версіями з вами.
Для початку поміркуймо, яка ще держава має дві мови? - Кожна держава має одну державну мову. Англійська, якою розмовляють декілька країн, у кожній - специфічна, а відтак вона відрізняється. Африканці, які є неписьменним народом, гублять свої звичаї, традиції, культуру. Не можуть записати навіть свою історію. Тезаурус дідів-прадідів не зовсім розуміють онуки бо він швидко змінюється. Наша мова – наша сила! Що чекатиме нас коли матимемо дві мови? - Хаос? Якою мовою будуть ухвалюватися закони і постанови? Називатися вулиці? Навчатися у школах? Яка мова, врешті домінуватиме? – Своя українська, чи чужа –російська? Ці питання хвилюють не лише мене, філологів, а й людей похилого віку, пенсіонерів, і громадян, які на відміну від нашої російськомовної ВРУ, в першу чергу намагаються важкою працею заробити на шматок хліба. А тепер декому доведеться у вільний час російську вчити?
Відповідно до Закону, одним із обов’язків держслужбовця є вільне володіння державною мовою. Схоже наш президент і його команда не себе підлаштовують під закон, а закон намагаються створити для себе.
Не всі українці патріоти. Звичайно ж є й прихильники російської. (Донецьк, Одеса, Крим). А чи не буде ворожнечі між цими містами і, наприклад Тернополем, Львовом. Адже мешканці цих міст, областей навіть «суржика» не допускають? Хоча на той же «суржик», можемо і перейти, хтозна… І хтозна скільки існуватиме Україна при такому хаосі.
Ангеліна Сидорук
