Розпочалися дні травматолога…

Вийшла якось з дому. Зранку було дуже добре пройтися, подихати свіжим морозним повітрям, особливо ще коли під ногами приємно-утаємничено поскрипував сніжок. Впасти від нього було неможливо… Аж раптом – попереду працівник житлово-комунального господарства щось розсипає з відра по тротуару… Це дуже засмутило, адже він розкидав суміш солі з піском, від якої було дуже важко пересуватися і не було жодного задоволення від тієї зимової казки. Тим більше, що потреби для посипання взагалі не було…

Ще більше обурює наступне. Після недовгої відлиги і раптового зниження температури повітря на дорогах утворилася льодова кірка. На тротуарах, дорогах пройти важко, бо всі бояться: як би це не впасти і не скрутити собі в’язи? Люди, і молоді й старі, які приїхали на ринок, вздовж по тротуарах ледве-ледве переставляють ноги, з обережністю та страхом. Перша думка, яка виникає: а де ж той дядя, чи тьотя, які посипали тротуари перед цим, без належної на те потреби? Чому б їм зараз, коли це так потрібно, не посипати? Чи вже закінчилась та сіль? Чи, може, так потрібно для того, щоб у травматологів було більше роботи?