В Одесі і … в Хмільнику
09.02.2010
Внаслідок злиття станції юних техніків та Будинку школяра в 1995 році у Хмільнику був створений Центр дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ).
«В ЦДЮТ працюють 18 висококваліфікованих педагогів, гуртки яких беруть участь у багатьох виставках, конкурсах, щорічному весняному фестивалі творчості «Веснянка над Бугом» - про це розповіла методист ЦДЮТ Наталія Вікторівна Луценко.
На базі Центру є 21 гурток: «Випалювання по тканині та рукоділля», «Мистецтво живого слова», гуртки «Народознавство», «Юних екологів», театр «Красунечка», гуртки туристсько-краєзнавчого напрямку, танцювальний, гурток вокального співу, декоративно-прикладного мистецтва, образотворчого мистецтва, гурток української народної вишивки, технічного автомоделювання, гуртки спортивного напрямку… Навчальний рік у гуртках розпочинається з 15 вересня. Гуртки відвідують діти від 6 до 18 років.
Цікава співрозмовниця і творча людина Інна Василівна Рибак – керівник гуртка «Випалювання по тканині та рукоділля» розповіла про новий тип декоративно-прикладного мистецтва (гильоширування – випалювання візерунка по тканині, в основному по шовку). Цей вид мистецтва є цікавим і унікальним, адже в Україні діють лише два гуртка по гильошу: в Одесі та у Хмільнику. Можна імітувати всі види рукоділля (аплікація, вишивка гладдю, вишивка перлами, рішельє, вишивка гардин…). Діти власноруч і за власний кошт виготовляють різноманітні вироби: скатерки, серветки, штори, рушники, прикраси-доповнення до одягу, листівки, валентинки, навіть картини.
«Своїми руками можна зробити все – від найпростіших аплікацій до об’ємних панно, і все завдяки використанню нових технологічних процесів. – ділиться Інна Василівна. – Цей вид мистецтва існує вже давно. Передісторія йде з Німеччини, хоча сам термін «гильош» походить від французької. Цікаво, що в кінці ХІХ століття Петер Карл Фаберже почав використовувати цей метод, з’єднавши його з мистецтвом емалі, наносячи візерунки на пасхальні яйця. З часом на Заході гильоширування почало занепадати як вид мистецтва, а от білоруські майстри, навпаки, почали його розвивати. Лише у 80-х рр. ХХ століття про новий метод обробітку тканини почули в Росії, а в 1990 році Зінаїда Котенкова отримала на нього авторське право».
Добре, що у нашому місті є місце для такого гарного, спокійного виду мистецтва. Завдяки гарячій голці з рук майстрів виходять прекрасні речі, які потрібні не лише для домашнього вжитку, але й прикрашають одяг, надаючи йому унікальності та неповторності. Дітям подобається такий вид діяльності, адже разом з чудовими витворами власних рук у них розвиваються фантазія, любов до мистецтва, відчуття естетичного смаку. Крім того, участь у багатьох конкурсах та особливо виграші стимулюють до більшого бажання дітей працювати, цінувати прекрасне, розвивати якості гідної самодостатньої людини. Тож потрібно надавати нашим дітям можливість самореалізуватись і пробувати свої сили у майстерності до мистецьких знань.
«В ЦДЮТ працюють 18 висококваліфікованих педагогів, гуртки яких беруть участь у багатьох виставках, конкурсах, щорічному весняному фестивалі творчості «Веснянка над Бугом» - про це розповіла методист ЦДЮТ Наталія Вікторівна Луценко.
На базі Центру є 21 гурток: «Випалювання по тканині та рукоділля», «Мистецтво живого слова», гуртки «Народознавство», «Юних екологів», театр «Красунечка», гуртки туристсько-краєзнавчого напрямку, танцювальний, гурток вокального співу, декоративно-прикладного мистецтва, образотворчого мистецтва, гурток української народної вишивки, технічного автомоделювання, гуртки спортивного напрямку… Навчальний рік у гуртках розпочинається з 15 вересня. Гуртки відвідують діти від 6 до 18 років.
Цікава співрозмовниця і творча людина Інна Василівна Рибак – керівник гуртка «Випалювання по тканині та рукоділля» розповіла про новий тип декоративно-прикладного мистецтва (гильоширування – випалювання візерунка по тканині, в основному по шовку). Цей вид мистецтва є цікавим і унікальним, адже в Україні діють лише два гуртка по гильошу: в Одесі та у Хмільнику. Можна імітувати всі види рукоділля (аплікація, вишивка гладдю, вишивка перлами, рішельє, вишивка гардин…). Діти власноруч і за власний кошт виготовляють різноманітні вироби: скатерки, серветки, штори, рушники, прикраси-доповнення до одягу, листівки, валентинки, навіть картини.
«Своїми руками можна зробити все – від найпростіших аплікацій до об’ємних панно, і все завдяки використанню нових технологічних процесів. – ділиться Інна Василівна. – Цей вид мистецтва існує вже давно. Передісторія йде з Німеччини, хоча сам термін «гильош» походить від французької. Цікаво, що в кінці ХІХ століття Петер Карл Фаберже почав використовувати цей метод, з’єднавши його з мистецтвом емалі, наносячи візерунки на пасхальні яйця. З часом на Заході гильоширування почало занепадати як вид мистецтва, а от білоруські майстри, навпаки, почали його розвивати. Лише у 80-х рр. ХХ століття про новий метод обробітку тканини почули в Росії, а в 1990 році Зінаїда Котенкова отримала на нього авторське право».
Добре, що у нашому місті є місце для такого гарного, спокійного виду мистецтва. Завдяки гарячій голці з рук майстрів виходять прекрасні речі, які потрібні не лише для домашнього вжитку, але й прикрашають одяг, надаючи йому унікальності та неповторності. Дітям подобається такий вид діяльності, адже разом з чудовими витворами власних рук у них розвиваються фантазія, любов до мистецтва, відчуття естетичного смаку. Крім того, участь у багатьох конкурсах та особливо виграші стимулюють до більшого бажання дітей працювати, цінувати прекрасне, розвивати якості гідної самодостатньої людини. Тож потрібно надавати нашим дітям можливість самореалізуватись і пробувати свої сили у майстерності до мистецьких знань.