Враження від конференції в Хмільнику
11.10.2009
9 жовтня в Хмільнику відбулася міжнародна конференція, присвячена обміну досвідом контролю громадськості за використанням бюджетних коштів. Так як наша організація має досвід проведення моніторингових кампаній, та й проект нами зараз реалізується якраз про прозорість, відкритість та підзвітність місцевої влади, то звичайно, не відвідати це поважне зібрання я не міг. Але вирішив прийти просто як сторонній спостерігач. Тобто не «встрявати» в доповіді, не коментувати та не ставити «незручних» питань. Просто такий собі пересічний громадянин, який прийшов з надією почути щось нове чуже, та порівняти з рідним своїм (я про методи здійснення громадського контролю...).
Отже про свої враження, але по порядку. Зайшовши до конференц-зали, я був трішки здивований кількістю присутньої на заході громадськості, а точніше – відсутньої... Майже всі учасники – представники управлінь та відділів міської ради, з кількома «вкрапленнями» від депутатського корпусу (2-3 особи) та представники місцевих ЗМІ. Фактично з «громадськості» був лише я. Чому так – невідомо. Можливо, забули цю громадськість повідомити, можливо, вона не зацікавилася, а можливо, спеціально не запросили – не дай Бог ще чомусь навчиться...
Після відкриття конференції слово взяв міський голова, який розповів про наше чудове місто, про його історію, про сучасність та плани на майбутнє. Було зазначено, що створення (розробка, прийняття) місцевої нормативної бази має стати основою для розвитку Хмільника. Також присутні почули запевнення, що наша місцева влада відкрита для навчання і як приклад – спільні проекти з містами-партнерами Бузко-Здруй та Щавницею.
Після цього слово було надане представнику польської делегації, який повідомив про внутрішній контроль в польських ОМС (своєрідне КРУ), про контроль раз на чотири роки якоїсь палати (даруйте, не встиг записати назви). Сподобалося те, що в Польщі з 2000 року владні інституції зобов’язані мати власну інтернет-сторінку, а вже в 2001 році органи місцевої влади мали розміщувати на цих сторінках всі рішення, розпорядження, а також бюджет зі змінами та доповненнями. Також доповідач акцентував увагу присутніх на видатках на освіту та медицину.
Після цього була черга Хмільника і пані-доповідачка розповіла про формування місцевих бюджетів в Україні, про структуру бюджету взагалі, та про надходження та видатки з місцевого бюджету.
Далі голова бюджетної комісії повідомив присутніх про переваги географічного положення України, про її повноводні річки, про великі міста, які розташовані на берегах цих річок, про кількість води, яку вони споживають і вже коли в більшості склалося враження, що ми таки на семінарі з географії, він дійшов висновку, що в порівнянні з великими містами, надходження до бюджету Хмільника можна порівняти з маленьким потічком. Під час цієї доповіді в мене було враження, що знаходжуся в кінотеатрі, причому спізнився на добру половину фільму й не можу зрозуміти сюжету, панічно прокручуючи можливі варіанти та згадуючи «содєржаніє прєдидущіх сєрій»... Далі по сюжету з’явилася чомусь зовсім недоречна в цьому випадку Програма соціально-економічного розвитку міста (логічніше було б почути лекцію про ландшафт, тваринний світ чи корисні копалини) та розповідь (чи запевнення), що в Хмільнику з 2006 року проводяться бюджетні слухання, а сам бюджет проходить через виконком, комісію та власне сесію. Потім хтось згадав, що готовий бюджет публікується в ЗМІ.
Естафета перейшла до польських гостей і учасники дізналися, що орган внутрішнього контролю (на кшталт внутрішнього КРУ) складає звіт для сесії, а також про складання абсолюторію (можливо, не правильно записав – даруйте...).
Тут слово взяла Хмільницька пані-доповідачка й запевнила, що в нас попередній контроль за виконанням бюджету здійснюється фінуправлінням, а ще казначейством (це державний банк по-українські), а потім КРУ (це ще гірше), а також рахунковою палатою (але вибіркові перевірки), а ще в нас є прокуратура, а також міліція...
Ситуацію спас міський голова, який досить вдало порівняв громаду та бюджет з родиною, де батьки заробляють гроші, є також бабусі-дідусі та діти... Причому запевнив, що здійснення громадського контролю є ефективнішим в порівнянні з іншими видами контролю.
Далі кілька питань про туристичну галузь польських міст, яскрава та змістовна розповідь про річкові сплави, лікувальні та туристичні послуги та ухвалення резолюції (чи як там його?) конференції. І все...
А де ж власне в цьому всьому загубилася громада? Це цей контроль? Максимум, що я почув, це просто інформування громади про вже прийнятий бюджет через газету чи інтернет.
Свого часу наша організація розробила методику дослідження рівня участі громади в процесі формування, затвердження та використання бюджетних коштів. Ключовим моментом цієї методики була якраз участь громади в формуванні бюджету. Ми переконані, що громада мала б використовувати всі можливості, передбачені Українським законодавством. Починаючи від органів самоорганізації населення, які мають право подавати пропозиції до програми соціально-економічного розвитку (та власне до бюджету, який є її складовою) та закінчуючи місцевими ініціативами, зустрічами депутатів з вибрцями тощо. На жаль, цього всього не було навіть згадано.
На моє глибоке переконання громадська участь є необхідним, корисним та вкрай важливим механізмом позитивного впливу громадськості на діяльність влади в державі в інтересах громадян. В свою чергу, для публічної влади - це джерело додаткового інтелектуального ресурсу, який містить в собі громада.
Ще раніше,аналізуючи ситуацію з громадською участю, що склалася на місцях, члени нашої організації дійшли висновку, що в деяких територіальних громадах залучення громади зводиться до банальної участі в виборах. На місцях, якщо використовувати певну класифікацію, в основному використовується, який став уже традиційним, інформаційний рівень, коли громадян інформують про плани органів публічної влади (і на тому подякуємо! В деяких громадах, переважно в сільській місцевості, не роблять навіть цього!). А такі більш «високі» рівні громадської участі, як консультації (попри існування дорадчих органів!), спільне ухвалення рішень, спільна реалізація партнерських програм, я вже не кажу про делегування повноважень – це поки що недосяжна «висота». На жаль, цього я й близько не почув, причому як від «наших» (в принципі, чому дивуватись? Не вони ж приїхали ділитись досвідом!!!), так і від польських гостей.
Імітація участі громадськості в процесах прийняття рішень призводить як мінімум до неефективного управління та виникнення соціальних конфліктів. А відсутність громадського контролю – до можливих проявів зловживань та корупції...
Чи не найкраще ситуацію з громадським контролем в Україні проілюстрував сам міський голова, порівнявши територіальну громаду з родиною, де є батьки, які заробляють і витрачають кошти і є діти, які поки що не здатні здійснювати контроль за батьками. Тільки погано, що громаду інколи мають за таких собі «діточок», мовляв, «не вашого розуму діло» і т.д. Але ж діти виростуть, чи не так?...
Отже про свої враження, але по порядку. Зайшовши до конференц-зали, я був трішки здивований кількістю присутньої на заході громадськості, а точніше – відсутньої... Майже всі учасники – представники управлінь та відділів міської ради, з кількома «вкрапленнями» від депутатського корпусу (2-3 особи) та представники місцевих ЗМІ. Фактично з «громадськості» був лише я. Чому так – невідомо. Можливо, забули цю громадськість повідомити, можливо, вона не зацікавилася, а можливо, спеціально не запросили – не дай Бог ще чомусь навчиться...
Після відкриття конференції слово взяв міський голова, який розповів про наше чудове місто, про його історію, про сучасність та плани на майбутнє. Було зазначено, що створення (розробка, прийняття) місцевої нормативної бази має стати основою для розвитку Хмільника. Також присутні почули запевнення, що наша місцева влада відкрита для навчання і як приклад – спільні проекти з містами-партнерами Бузко-Здруй та Щавницею.
Після цього слово було надане представнику польської делегації, який повідомив про внутрішній контроль в польських ОМС (своєрідне КРУ), про контроль раз на чотири роки якоїсь палати (даруйте, не встиг записати назви). Сподобалося те, що в Польщі з 2000 року владні інституції зобов’язані мати власну інтернет-сторінку, а вже в 2001 році органи місцевої влади мали розміщувати на цих сторінках всі рішення, розпорядження, а також бюджет зі змінами та доповненнями. Також доповідач акцентував увагу присутніх на видатках на освіту та медицину.
Після цього була черга Хмільника і пані-доповідачка розповіла про формування місцевих бюджетів в Україні, про структуру бюджету взагалі, та про надходження та видатки з місцевого бюджету.
Далі голова бюджетної комісії повідомив присутніх про переваги географічного положення України, про її повноводні річки, про великі міста, які розташовані на берегах цих річок, про кількість води, яку вони споживають і вже коли в більшості склалося враження, що ми таки на семінарі з географії, він дійшов висновку, що в порівнянні з великими містами, надходження до бюджету Хмільника можна порівняти з маленьким потічком. Під час цієї доповіді в мене було враження, що знаходжуся в кінотеатрі, причому спізнився на добру половину фільму й не можу зрозуміти сюжету, панічно прокручуючи можливі варіанти та згадуючи «содєржаніє прєдидущіх сєрій»... Далі по сюжету з’явилася чомусь зовсім недоречна в цьому випадку Програма соціально-економічного розвитку міста (логічніше було б почути лекцію про ландшафт, тваринний світ чи корисні копалини) та розповідь (чи запевнення), що в Хмільнику з 2006 року проводяться бюджетні слухання, а сам бюджет проходить через виконком, комісію та власне сесію. Потім хтось згадав, що готовий бюджет публікується в ЗМІ.
Естафета перейшла до польських гостей і учасники дізналися, що орган внутрішнього контролю (на кшталт внутрішнього КРУ) складає звіт для сесії, а також про складання абсолюторію (можливо, не правильно записав – даруйте...).
Тут слово взяла Хмільницька пані-доповідачка й запевнила, що в нас попередній контроль за виконанням бюджету здійснюється фінуправлінням, а ще казначейством (це державний банк по-українські), а потім КРУ (це ще гірше), а також рахунковою палатою (але вибіркові перевірки), а ще в нас є прокуратура, а також міліція...
Ситуацію спас міський голова, який досить вдало порівняв громаду та бюджет з родиною, де батьки заробляють гроші, є також бабусі-дідусі та діти... Причому запевнив, що здійснення громадського контролю є ефективнішим в порівнянні з іншими видами контролю.
Далі кілька питань про туристичну галузь польських міст, яскрава та змістовна розповідь про річкові сплави, лікувальні та туристичні послуги та ухвалення резолюції (чи як там його?) конференції. І все...
А де ж власне в цьому всьому загубилася громада? Це цей контроль? Максимум, що я почув, це просто інформування громади про вже прийнятий бюджет через газету чи інтернет.
Свого часу наша організація розробила методику дослідження рівня участі громади в процесі формування, затвердження та використання бюджетних коштів. Ключовим моментом цієї методики була якраз участь громади в формуванні бюджету. Ми переконані, що громада мала б використовувати всі можливості, передбачені Українським законодавством. Починаючи від органів самоорганізації населення, які мають право подавати пропозиції до програми соціально-економічного розвитку (та власне до бюджету, який є її складовою) та закінчуючи місцевими ініціативами, зустрічами депутатів з вибрцями тощо. На жаль, цього всього не було навіть згадано.
На моє глибоке переконання громадська участь є необхідним, корисним та вкрай важливим механізмом позитивного впливу громадськості на діяльність влади в державі в інтересах громадян. В свою чергу, для публічної влади - це джерело додаткового інтелектуального ресурсу, який містить в собі громада.
Ще раніше,аналізуючи ситуацію з громадською участю, що склалася на місцях, члени нашої організації дійшли висновку, що в деяких територіальних громадах залучення громади зводиться до банальної участі в виборах. На місцях, якщо використовувати певну класифікацію, в основному використовується, який став уже традиційним, інформаційний рівень, коли громадян інформують про плани органів публічної влади (і на тому подякуємо! В деяких громадах, переважно в сільській місцевості, не роблять навіть цього!). А такі більш «високі» рівні громадської участі, як консультації (попри існування дорадчих органів!), спільне ухвалення рішень, спільна реалізація партнерських програм, я вже не кажу про делегування повноважень – це поки що недосяжна «висота». На жаль, цього я й близько не почув, причому як від «наших» (в принципі, чому дивуватись? Не вони ж приїхали ділитись досвідом!!!), так і від польських гостей.
Імітація участі громадськості в процесах прийняття рішень призводить як мінімум до неефективного управління та виникнення соціальних конфліктів. А відсутність громадського контролю – до можливих проявів зловживань та корупції...
Чи не найкраще ситуацію з громадським контролем в Україні проілюстрував сам міський голова, порівнявши територіальну громаду з родиною, де є батьки, які заробляють і витрачають кошти і є діти, які поки що не здатні здійснювати контроль за батьками. Тільки погано, що громаду інколи мають за таких собі «діточок», мовляв, «не вашого розуму діло» і т.д. Але ж діти виростуть, чи не так?...
